Якщо ви маєте бажання використати свої знання в боротьбі з ворогом — пам'ятайте: роботи в тилу вдосталь. Щоб поволонтерити, насамперед дізнайтеся, де організовують допомогу у вашому місті чи селі. Найчастіше такі неформальні центри працюють у школах в дитсадках, при церквах тощо. Якщо хочете працювати дистанційно — знаходьте вакансії на телеграм-каналі "Крезюме" і вносіть свою лепту в перемогу України.
Підписуйтесь на нас у telegram
За перший день війни на рахунки армії було зібрано майже мільярд. Лише 120 млн українці перерахували за кілька днів через «Дію». 8-річна жителька Прикарпаття продала волосся і віддала на армію всі збереження, а дід Микола з Буковини пожертвував ЗСУ майже 400 тисяч. Та фінанси — це не єдине, чим готові ділитися українці в скрутний час.
Іван Леньо, один із лідерів музичного гурту «KOZAK SYSTEM» сказав, що 95% боротьби у війні — це робота в тилу. Нинішня мобілізація українців вражає: на благо інших працюють навіть у бункері. Багато людей це роблять там, де пострілів не чутно. Та є й такі, що й в окупованих містах допомагають нужденним, жертвуючи власним життям.
Майже три тисячі переселенців з «гарячих точок» прийняло місто Дрогобич, що на Львівщині. Щоб одягнути й нагодувати таку кількість біженців, потрібно чимало рук. У селі неподалік пані Марія спільно з односельцями готує для переселенців — ліпить вареники, смажить пиріжки, випікає булочки. А ще — допомагає збирати для них одяг та інші необхідні речі. Працює жінка щодня. Частина приготовлених страв їде військовим — кілька разів на тиждень із села відправляють машину.
«Нашим захисникам присвячений кожен наш день», — ділиться Марія. Не кожен може стояти зі зброєю, — впевнена жінка, — але кожен може виконувати свій обов’язок на професійному фронті».
У цьому переконаний і Дмитро з Черкас. Хлопець працює програмістом, тож в інформаційній війні з окупантом йому знайшлося почесне місце.
«Виявилось, що я не один такий, а нас тисячі, та навіть десятки тисяч українців, — захоплюється Дмитро, — Міністерство цифрової трансформації об’єднало нас у боротьбі з ворогом”.
Мета створеної IT-армії з фахівців digital-професій, на думку хлопця — достукатись до росіян та змусити їх говорити проти війни в Україні.
«Для цього ми блокуємо сайти з російською пропагандою, профілі пропагандистів у соціальних мережах тощо», — каже Дмитро. Як наслідок — десятки каналів та профілі десятків блогерів та чимало каналів із кремлівською пропагандою пішли слідом за російським кораблем.
На Київщині, неподалік бойових дій людям вкрай складно. Є й такі, яким лячно виходити з дому і нікому принести й продуктів. Щоб не почувати себе «пацюком, який відсиджується під час війни, нагодувати місцевих мешканців вирішила нетутешня Оля:
«У село щодня завозили хліб. Я хотіла чимось допомогти постійно. Під’їхала до тероборони, ті сказали, що багато людей в селі літніх, або тих, які бояться виходити. Дали мені на наступний день список будинків, і я почала на велосипеді розвозити хліб».
Наступна героїня, Аня, на час війни перебуває вдома на Рівненщині. Щоправда, постійно «висить на телефоні».
«Волонтерю в кол-центрі всеукраїнської гарячої лінії», — розповідає дівчина. Зокрема, вона працює для мешканців інших країн, які хочуть вступити в іноземний батальйон — дає всі необхідні інструкції.
«Я пішла, — каже Аня, — бо шукала можливість бути корисною, поки сиджу у спокійному регіоні. Волонтерячи тут, дійсно відчуваю, що роблю щось корисне і комусь допомагаю».
Приїхавши з Києва, студент Максим вирішив не бути тягарем у чужому місті.
«У Львові є декілька точок, де збирають гуманітарну допомогу, — розповідає хлопець на одному з таких складів. — Працюємо у дві зміни: денна та нічна. До нас приїжджає фура, ми її розвантажуємо на склад, все сортуємо та пакуємо на палети, а потім вантажимо на фури, які їдуть у визначені міста».
А от результати роботи вражають:
«Тільки за тиждень, — підсумовує Максим, — було надіслано 750 тонн гуманітарної допомоги з нашого складу».
Людям, які втікають із «гарячих точок» чи не найважче нині — знайти житло в безпечному регіоні. Мати двох дітей не може залишатися поруч чужої біди, тож Надія пропонує переселенцям допомогу з пошуком прихистку на Прикарпатті.
«Рієлтори Івано-Франківська об’єдналися і працюють на безплатній умові для переселенців. Особисто я в декретній відпустці, маю двоє діток. Мушу жертвувати часом, обмежувати в чомусь свою сім’ю», — розповідає Надія, але жінка впевнена: її жертви немарні.
Евакуйовані за кордон українці, які хочуть допомогти землякам, шукають волонтерську роботу і за рубежем. Журналістка Настя з перших днів приїзду до Кракова активно долучається до допомоги переселенцям.
«Учора ми розробляли пам’ятку для українських біженців рідною мовою — відповіді на найпоширеніші питання, актуальні автобусні й залізничні маршрути, варіанти допомоги з житлом, забезпеченням тощо», — розповіла Настя. За словами дівчини, буклети будуть використовувати в таборах біля кордону, аби пояснити розгубленим українцям, як діяти далі і що робити в чужій країні.
Складно нині людям в окупованому Херсоні. Волонтер Влад розповів, що місцеві завищують ціни в магазинах та аптеках, конвої з «гуманітаркою» не доїжджають.
«Щодня біля лікарень я зустрічаю хворих, яким потрібні ліки, — розповідає Влад. Спочатку збираю кошти через соцмережі і за зібрані кошти за “космічними” цінами купую необхідне».
Аби придбати таблетки хворій бабусі, 24-річний хлопець заклав золотий ланцюжок.
На Чернігівщині, у швейній фабриці Прилук, допомагає працівницям студентка Ліза. Дівчина долучається до переробки тканини для плетіння маскувальних сіток. А ще — долучається до приготування їжі для захисників та забезпечення містян і жителів району оперативною інформацією.
«Удома не відсиджуємось. Без зайвих вагань кожен має робити все, що йому під силу навіть не думаючи про те, чого це вартує. Принаймні, сьогодні це вартує нам життя», — переконана дівчина.
Оксана Паращак
