16 січня (за новим стилем 29 січня) 1918 року у засніженому полі поряд зі станцією Крути і поблизу одноіменого селища, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, бойовий відділ 1-ої Української військової юнацької школи імені Б.Хмельницького зайняв оборону для відбиття наступу Червоної гвардії Моравйова на столицю УНР.
У складі бойового відділу школи було чотири сотні – по 150 юнаків, 18 кулеметів та 20 старшин. Командував 1-м куренем Першої української військової школи та розробляв операцію з оборони станції досвідчений військовий офіцер Аверкій Матвійович Гончаренко саме завдяки його вмілій організації оборони та командуванню наступ ворога було зупинено на чотири дні, що дозволило урядові УНР вперше за понад 150 років (з часів скасування Гетьманщини) добитися міжнародного визнання України на переговорах у Бресті. Тож, до 103 річниці бою під Крутами, Кий-інфо публікує матеріал в якому знайомить читачів з життєвим шляхом одного з талановитіших офіцерів УНР Аверкія Гончаренка.
Народився Аверкій Гончаренко 22 жовтня 1890 року в селі Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині Варвинського району Чернігівської області. Про дитинство та родину майбутнього офіцера історичних відомостей немає, але після завершення студій у Прилуцькій гімназії Аверкій Гончаренко вступає до Чугуївського піхотного юнкерського училища (після 1910 року Чугуївське військове училище) яке закінчує з відзнакою у 1912 році. 22-річний підпоручик Гончаренко був призначений на посаду помічника начальника учбової частини 76-го піхотного Кубанського Полку, що був дислокований у Тульчині.
У липні 1914 році призивається на фронт Першої світової війни. У званні поручника воює у складі 260-го Брацлавського полку. Спершу командував однією з рот, згодом – 4-м батальйоном. У 1915-му році отримав поранення був нагородженим георгіївським хрестом IV ступеня та підвищений у званні до штабс-капітана. Від літа 1916 Аверкій Гончаренко призначається на посаду курсового старшини 2-ої Київської школи прапорщиків.
Аверкій Гончаренко дотримувався послідовної проукраїнської позиції, тож створення революцію 1917 року та створення УНР 1917 сприйняв як беззаперечний акт відновленням історичної справедливості. Ставши на військову службу у лавах збройних сил молодої УНР з великим ентузіазмом став проводити українізацію колишніх царських частин.
«В серпень-вересень 1917 року нам удалось оформити окрему українську юнацьку школу, і ми перейшли з усім устаткуванням до будинку Старої Військової Константинівської школи під назвою Перша Юнацька Військова школа ім. гетьмана Богдана Хмельницького», – писав Гончаренко.
З січні 1918 року Гончаренко обіймає посаду командира куреня Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького та разом з вихованцями школи героїчно відбиває атаку більшовиків під Крутами.
При Гетьманаті Аверкій Матвійович проходить службу на посаді скарбника Головної шкільної управи Військового Міністерства УНР та Української Держави Ясновельможного Гетьмана Павла Скоропадського. У восени 1918 року Аверкій Матвійович став Летичівським військовим комендантом, а від лютого 1919 року обійняв посаду помічника губернського коменданта Поділля, а згодом став штаб-старшиною для доручень військового міністра УНР генерала Всеволода Петріва, відтак входив до складу канцелярії Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри.
Після втрати УНР незалежності залишився перебував у таборі для інтернованих неподалік Перемишля. Залишився проживати на території Галичини. З 1920 по 1921 роки, Аверкій Гончаренко проходить службу курсовим старшиною Кам’янець-Подільської спільної юнацької школи, після 1922 року залишає службу і повертається до мирного життя працюючи в одній з українських сільсько-господарській кооперації.
Можливо, що Аверкій Гончаренко так би і продовжував працювати на ниві сільського господарства, але 1 вересня 1939 року світ сколихнула нова Світова війна й колишній офіцер УНР знову став до військового строю, але тепер вже Української дивізії СС «Галичина». З 1943 року, 53 річний Гончаренко займався набором добровольців для Дивізії, а від вересня 1944 року став старшиною штабу одного з полків цієї ж Дивізії.
«Свідомість продовження активної боротьби без жодного «але» – я залишив родину і вступив добровольцем до Української дивізії «Галичина» – відзначав Аверкій Матвійович
Його вміння працювати з молоддю тут стало в пригоді – разом із підлеглими чотирма офіцерами він зміг завербувати понад 3 тисячі вояків. Після розгрому дивізії СС “Галичина” радянською армією Гончаренко відступав разом із нею до Австрії, Словаччини.
Після розгрому нацистської Німеччини із травня 1945 року з частинами 1-ої Української дивізії УНА був інтернований в таборах полонених в Італії (Белярія-Ріміні), від 1947 року замешкав у Великій Британії.
В Італії Гончаренко опікувався пораненими українцями у військових шпиталях, а мігрувавши до Британії – займався організацією допомоги колишнім українським військовим, інвалідам та хворим. Створив у Великій Британії Союз українців та Фонд допомоги ветеранам. Уряд УНР в еміграції присвоїв колишньому офіцеру УНР звання полковника. Все життя Аверкій Гончаренко зберігав як найдорожче бойові нагороди: Хрест Симона Петлюри та Воєнний Хрест Української Народної Республіки.
У 1952 році переїздить з Великої Британії до США, де, організовував “Братство колишніх вояків Першої української дивізії УНА” у Клівленді. «Братство» Аверкія Гончаренка надавало допомогу українським ветеранам, що емігрували на Захід. Помер видатний офіцер на 90-му році життя, 12 квітня 1980 року. Похований біля церкви святого Андрія на українському цвинтарі Петра і Павла в місті Парма, штат Огайо
Аверкій Гончаренко яскрава постать в багатостраждальній, але героїчні історії України і пам’ять про офіцера УНР не повинна піти у забуття, адже в ті далекі дні під Крутами Аверкій Тимофійович разом з чотирма сотнями вояків зміг відстояти незалежність Української Народної Республіки.
