Тьотя їхньої матері

Що було задумано, а яке з того вийшло - складно зрозуміти. Тим більше, спрогнозувати, чим завершиться історія з приїздом Світлани Агєєвої на побачення із сином, російським найманцем, полоненим на Донбасі.

Перед приїздом алтайська вчителька записала звернення про помилування свого синочка… до українського президента Петра Порошенка. Очевидно, воно й зіграло ключову роль в улаштуванні зустрічі. В день, коли мати цілувалася з сином, глава СБУ Василь Грицак говорив: «Ми закликаємо матір Агєєва після зустрічі з сином звернутися до президента РФ щодо звільнення всіх українських заручників, яких тримають в ОРДЛО. На сьогодні їх налічується, за нашими даними, 134 людини. В окупованому Криму – десяток кримськотатарських активістів, а на території Росії – Сенцов, Карпюк, Сущенко та інші”.

І дійсно, Світлана Агєєва звернулася до Президента Росії Владіміра Путіна, а заодно і до Петра Порошенка, тільки не сама, а разом Тамарою Клих. Її сина, Станіслава, засуджено російським судом на двадцять років за, начебто, участь у Чеченській війні на боці повстанців. Ось тут і криється путінський капкан, у який ми, як у випадку з обміном «нашої» Савченко на «їхніх» Єрофєєва-Александова, добровільно сунемо пальця, а він клацне під саму шию….

По-перше, маємо дві великі різниці, або ж одну правду і багато брехні. Правда та, що Станіслав Клих поїхав у Росію на зустріч із вагітною нареченою, яка його зрадила. Ото і весь тероризм. Віктор Агєєв, ніякий не «міліціонер», як намагаються довести його «кришувальники» із «ЛНР», а звичайний контрактник-єфрейтор, засланий армійським командуванням на виконання диверсійних завдань в Україні. Ставити їх в один ряд, все одно, що завести до церкви язичника. Одному відбивають у російській в’язниці печінку, а другий відлежує боки на українських нарах. Клиха незаконно засудили, а Агєєва незаконно відрядили вбивати українців за наказом однієї людини – Владіміра Путіна. До чого тут Петро Порошенко?

Обох матерів можна зрозуміти. Щоб тільки сини повернулися живими, вони одночасно помоляться і святому, і нечистому. Особливо співчуваю Тамарі Іванівні Клих, яка ще рік тому розповідала журналістам: «У червні, в Грозному, коли побачення дали, син на коліна впав, плакав, просив вибачення, зізнався, що хотів з собою покінчити: “Мамо, так знущаються, що мені вже все одно, живий я чи мертвий”. Чому ж тоді мовчала Світлана Агєєва, чому лише сьогодні згадала, що ми «братні народи» і «пора припиняти війну»? Чому мовчали і мовчать десятки тисяч російських матерів, чиї сини убивали і убивають українців? Та тому, що більшість із них схвалюють війну з Україною, вони прямі співучасники злочинів своїх синів. І навіть, коли діти повертаються «вантажами 200», матері все одно мовчать.

Можна зрозуміти і офіційний Київ. Москва внесла зі свого боку у списки обміну «всіх – на всіх» не тільки бойовиків, полонених на Донбасі, а й тих українських громадян, що скоїли державні, посадові чи інші злочини. Наприклад, беркутівців, причетних до розстрілів на Майдані, тих, хто захоплював харківську облдержадміністрацію чи організував безлади в Одесі.

Кремль висуває перед Банковою неприйнятні умови, відмовляється від раніше досягнутих домовленостей: обміну полоненими не було вже більше півроку. Путін, який діє за межею не лише законів, а й здорового глузду і людської логіки, хоче здобути абсолютну перемогу в усьому: у війні за Крим і Донбас, в обміні полоненими. Якщо для нього росіяни, куплене гарматне м’ясо, то що вже говорити про українців?! Тюремної баланди всім надовго вистачить. А як не вистачить, то хай помирають….

Між тим, переведення і так болючої для нас теми українських полонених і заручників у широку публічну площину, робить позицію Києва ще вразливішою. Згадаймо недавні самоправні поїздки Надії Савченко до ватажків-самозванців на Донбас, переговори у Мінську за спиною української делегації. І її пропозицію «чесного» обміну: 42 наших заручника (а їх на той час було 129) на 256 їхніх.

Згадаємо, ще раніше організований Надією Савченко похід на Банкову матерів полонених солдатів: хтось переконав згорьованих жінок, що президентська адміністрація перешкоджає обміну. Очевидно, що у випадку з Агєєвою, Київ теж хотів зіграти під кремлівськими стінами за подібним сценарієм. Краплі материнських сліз мали підточити твердокам’яне: «Настамнет». До російських матерів звернувся Герой України Володимир Жемчугов, що повернувся скаліченим із річного полону у бойовиків: «ваших синів поховають, або посадять, заберіть їх із Донбасу!»

Однак розголосу у російських ЗМІ, за винятком кількох видань і тієї ж «Нової газети», журналіст якої патронував Світлану Агєєву, не трапилося. Зрозуміло, вони мовчать, бо не придумали, що збрехати. Тож навряд чи вдасться нам достукатися до сердець російських матерів. Вони синів продали доброму дяді Путіну за гроші. Немає у нас там і своєї Наді. Зате в Україні протести матерів можуть повторитися. Для розкрутки болючої теми з потрібним ухилом журналісти знайдуться, а тьотю і шукати не треба. І путінський капкан знову клацне.