1.Чи було у вас передчуття «повномасштабної війни»? Більшість говорять, що ніби відчували, що щось станеться, інші не вірили.
Не вірилось, але передчуття звісно були. Тому ми з дружиною готувались: зібрали тривожні наплічники, цінні речі, документи, запас продуктів та заправили авто. Домовились – раптом повномасштабна війна значить їдемо в рідне місто дружини в Луцьк. Я пробую йти в армію, дружина волонтерити з друзями. Так все і сталось.
2. Ким ви працювали до цього?
Практично 15 років в журналістиці, поєднував з PR та SMM. Розпочинали з дружиною власну справу. Є співзасновником інформаційного агентства Кий-інформ.
3. Що спонукало вирушити в найгарячіші точки та як відреагували рідні?
Це було досить спонтанним рішенням. Вранці сержант одного з підрозділів ТРО Волині де я служив спочатку сказав, що на Луганщині потрібна допомога, я погодився і вже за тиждень вирушив на схід. Там були ще цікаві моменти, але про них після війни. Дружина мене підтримала і підтримує досі у всьому, за що я їй дуже вдячний. Батькам сказав пізніше, хоча мати здогадалась, це було чутно з наших розмов.
4. Як у такі моменти ви підтримуєте один одного з дружиною?
При можливості пишу або телефоную. Часом маю можливість 2/3 Хв часу за місяць на старлінку, встигаю написати «Привіт. Я живий/здоровий. Як ти?» і дружина від цього щаслива, а я щасливий бо зміг заспокоїти її. Бували моменти кращі, в серпні лікувався в госпіталі на сході і Юля приїздила в містечко до мене. Це був чудовий час який ми разом провели. Між іншим, ось зараз вам відписую з Донецької області повертаючись з короткої відпустки).
5.Як ви можете оцінити бойову підготовку, коли вас відправляли на завдання?
Бойова підготовка була у кожного різна. Про це також зможу розповісти після війни.
6. А часто обстрілюють ваші позицій взагалі?
По всій лінії фронту позиції обстрілюють весь час, ми не виключення. Інтенсивність може залежати від важливості напрямку та логістики.
7. З якої зброї найстрашніший обстріл?
Авіація і танки самі неприємні. Авіацію відчували весною, зараз я бачив здаля хоч і відпрацьовувала по наших хлопцях. Спершу вибухи, а потім зрозуміло від кого. Танк фактично такаж ситуація.
8.Чи має взагалі бути страх у військового?
Страх є у всіх. Правда я зустрічав надзвичайно сміливих людей. Де гумор, розум, логіка і усвідомлення смерті поєднувалось в одне ціле. Це легенди. Сподіваюсь я зможу колись написати про них книгу адже обіцяв тим, кого вже немає в наших рядах.
9.Що ви скажете про місцевих, які залишаються та не хочуть евакуюватися?
Місцеві говорять про «поганих росіян» думаю, що росіянам вони говорили про «поганих українців». Є й ті, які були в безвиході і немають жодних фінансів виїхати, весь їх побут і заробіток – господарство. Але я бачив як при обстрілі села батьки вчили доньку років 5/6 їздити на велосипеді, я цього не зрозумію ніколи. Або як родина з трьома дітьми пасла корови над Сіверським Дінцем, а над ними літали гради.
10. Які були моменти, які здивували/розчулили найбільше за час війни?
Таких моментів багато, скажу за крайній вчорашній. Зупинились купити випічки. Я дозамовив хліб але не міг знайти готівку, чоловік з черги розрахувався і наполіг щоб я з машини не ніс йому кошти. Буквально за 3 хвилини до нас підбігла жіночка і дала кілька кілограмів мандарин «це вам вітаміни в дорогу. Дякую вам..», – сказала вона. Це дуже мило і зворушливо, пробиває солдатське серце на раз)
11.Що найважче у війні?
На війні нічого немає легкого. Це постійна важка фізична праця, морально важко усім через обстріли й бажання повернутись. Та й вдома у кожного свої проблеми, це тисне також.
12.Очевидно, що на фронті комфорту мало. В яких умовах живете ви?
Так, комфорту мало. Окопи всюди окопи) Дещо краще коли є час релаксу – це змінитись з позицій, помитись, полежати щоб випрямити ноги.
13. Як ви проводите вільний час, якщо такий настає?
Вільного часу мало. Якщо є, спілкуємось, мріємо, готуємо їсти. Хтось читає книги.
14. Як військовому, чи бракує тобі ротацій? Чи є з цим проблеми на фронті?
Ми усвідомлюємо, що всі ротації це приховані переміщення про які ми не маємо знати і не знаємо й це дуже правильно. Хлопцям було важко останній час і якраз нам дали трохи відпочинку. Думаю немає на що скаржитись, потрібно і за це дякувати.
15.Ви вперше за ці місяці війни приїхали додому? Які враження від Києва?
Був у Києві лише проїздом хоч і скучив за ним дуже. Відвідав Вінницю й Волинь. Я бачу, що життя триває. Чув ніби військові ревнують та це брехня. Заради того щоб люди жили і раділи ми там стоїмо в окопах.
16. Чи не важко повертатись назад після омріяних вихідних?
Звісно дорога назад важча, а ніж додому. Але ми всі розуміємо, що маємо зробити цю роботу.
17. Як змівався ваш настрій, думки, емоції на початку війни до теперішнього часу?
Думаю я змінився. Краще за мене скаже хтось інший.
18. Коли над кожним українським містом замайорить синьо-жовтий прапор, що ви плануєте зробити?
В першу чергу я приділю час щоб написати книгу. Яка вона буде не знаю, але це мій обов’язок.
19. Про що буде книга?
Про війну.
20. Чи доводилось вам спілкуватись з російськими військовими?
Бачив росіян, але не спілкувався, це не входить в мої обов’язки
****
Дружина Михайла, Юлія після 24 лютого втратила свою роботу та переїхала жити в Луцьк. Вона пояснила, що рішення Михайла зі зброєю захищати нашу країну було цілком логічним та очевидним.
1. Як ти відреагувала на рішення Михайла йти на війну?
Ні Михайло, ні я ніколи не стояли осторони суспільно-політичних процесів, що відбувались в Україні. А бажання свободи, збереження української державності та сувернітету України – це база нашої ідеології. Я цілком підтримую рішення Михайла та пишаюсь ним.
2.Чим ти займаєшся, і як змінилось твоє життя після 24 лютого?
З Михайлом до повномасштабного ми жили в Горенці, яка внаслідок бойових дій була зруйнована майже на 80%. До кінця травня наша квартира була непридатна до проживання в ньому через відсутність комунікацій, вибите вікно та пошкоджену стелю.
Тож мені прийшлось облаштовувати своє життя в Луцьку. Ми з друзями волонтеримо, обʼєднавшись в Штаб мобільного спротиву. Зараз це вже не так інтенсивно, як було в перші місяці, але продовжуємо допомагати війську чим можемо.
3. Як змінились настрій, думки, емоції з початку повномасштабної війни у тебе та Михайла?
Важко відповісти. Впевнена, що це як і у всіх українців: тривожність, нервовість, стабільна ненависть до росіян.
4. Яка вона підтримка жінки для чоловіка під час війни? Як підтримуєте один одного?
Піклуємось один про одного на відстані: Михайло за можливості вигадує для мене подарунки. А я складаю посилки з потрібними речами і з різними смаколиками. Пишу Михайлу милі записки, які вкладаю в коробки. Вірю, що це підіймає йому настрій.
Ми завжди були щирі та відверті один з одним. Тож зараз це все зберіглось. Просто значно менше можливості спілкуватись. Але якщо я чую, що Михайлу треба моя підтримка словом, то намагаюсь підбадьорювати. Як би сама в той момент не почувалась. І Михайло теж. Попри всю складність, старається цікавитись моїм життям, дає поради чи заспокоює.
Ми є один в одного і будемо завжди.
21. Чи готова вже машина на яку збирали гроші для відправки? Хто допомагав у цьому?
На машину збирали всім світом. Тоді домовились, що моя дружина Юля збирає на викуп самого авто, а Кий-Інфо спільно з групою Протикумулятивний екран – на перегон та підготовчий ремонт.
Юля з друзями з Штабу мобільного спротиву в Луцьку відкрила збір на авто. Значну частину суми зібрали в Америці. З цим допомогла сестра Юлі – Аліна Кузьменко. Її бос Rob Nichols дав більше половини суми, а Аліна майже повністю покрила витрати на купівлю гуми та її заміну, фарбування машини в зелений колір, виготовлення захистів для двигуна і коробки передач.
Супровід під час перетину кордону надали друзі Юлі з ініціативи «Фронтовий пікап», зокрема Мар‘яна Коваль.
Машина приїхала не порожня, а завантажена волонтерською допомогою з Італії.
Автор: Аліна Колода