От зараз розмовляю з людьми й диву дивуюсь. Які б теми ти не підняв із мешканцями мирних, слава ЗСУ, поки ще мирних територій України, ти побачиш й почуєш одні й ті самі кліше про війну, про окупацію, про партизан. А ще купу безпечного: ну, не усі росіяни погані, ми ж брати й усе таке.
Не з моїм постравматом це чути. Бо бачила я усяких «не таких» росіян. Бо чула я про «братерство» й «любов». Але так вже створена людина, що поки їй особисто не прилетить у життя, у квартиру, то вона біди не побачить.
А ще ось ці кляті кліше. Більшість людей уявляють війну, окупацію та навіть партизанський рух за радянськими фільмами про Другу світову. Й це дійсно біда. Бо от побачила обговорення неймовірної статі про партизан (Неприємна правда про «партизанську війну»: роз’яснення для цивільних https://kyiinfo.com.ua/nepryyemna-pravda-pro-partyzansku-vijnu-roz-yasnennya-dlya-tsyvilnyh/) у сучасній війні й одразу пішли кінокліше: люди риють землянки у лісі, сидять у засаді, щоб підірвати ворожий потяг, нападають із тилу на село, де живуть росіяни, підривають у місті машину з російськими окупантами, парашути, плащ-намети…
Так й хочеться заволати: Люди, ви нормальні? Якій ліс? Який потяг?
То от думаю, що треба написати серію статей від очевидця, бо я ж мешкала в українському прикордонні (місто Довжанськ, Луганська область) то бачила війну своїми очима, й «партизанів», й усе інше. Це дуже травматичні спогади, але, я вже розумію, що мій досвід буде корисний для вивчення та прикладу тим, хто ще не розуміє з чим ми маємо справу.
Тому сьогодні трошки про окупацію.
Майже усі люди з мирних міст України з якими я спілкуюсь описали своє бачення окупації ось приблизно так: заходять у місто танки, російські війська та підіймається російський триколор, встановлюється окупаційна влада.
Ні! Окупація починається дуже тихо. Спочатку місто вивчають у ФСБ та для нього виробляється певний план, що корегується під уподобання критичної більшості громадян. Для цього у місто приїжджають росіяни під виглядом заробітчан, туристів, рідні. Вони ходять, слухають, збирають данні, починають розмови у чергах, щоб вирахувати чого чекають у місті, чим не задоволені.
Потім вже приїжджають більш досвідчені й заходять у владні коридори: міліція, прокуратура, мерія.
Наприклад, у Свердловську, де я жила (це після декомунізації він став Довжанськ) це було майже непомітно, бо на ринок із РФ їхали росіяни автобусами, щоб купити якісні українські продукти. Місто на кордоні, це ще й контрабанда, то, звісно у ФСБ були козирі й справи на прикордонників, міліцію, прокуратуру, які кришували увесь контрабандний бізнес.
Звісно усі теми були «київська влада», «Майдан», «пенсії», «пільги», «зарплата на шахтах». Звісно лунало «ой, як у вас погано, а от у нас у Росії все краще й найкраще».
Наприклад, сидить людина у черзі у лікарню й жаліється, що хабарі, лікарі-нікчеми, а от її родичів у Росії лікували безкоштовно, й сучасні технології, бо Росія має високий рівень нано-технологій, як у інопланетян.
Люди кивали й починалось – «а от у нас все погано, а на Росії все добре, от хоч би Путін нам допоміг, хоч би Путін нас взяв до себе, як гарно було у СРСР». Тих, хто казав «як гарно було в СРСР» просто обожнювали – з ними товаришували (вербували), ділились дружбою у соцмережах.
Потім починали розгойдувати місто мітингами проти влади. Місцева влада била себе у груди, що вона з народом й для народу, а усе погане, то з Києва. На мітингах з’являлись російські прапори. А виступи починались з того, що більше хвилювало містян- «шахти-народу, земля-крестьянам, усім-пільги, пенсіонерам багато грошей», тут же йшли виступи «от погано без СРСР, от там був порядок» й зразу за цим – «Путін прийде-порядок наведе».
Все місто було готове й окуповане! Місцеві мешканці допомагали розселяти російських військових, які заїжджали в Україну без форми, зброю перевозили у звичайних автобусах та машинах цивільних осіб. На кордоні між цивільними та прикордонниками вже були знаки, які підказували «свій-чужий», ці машини не чіпали. Так, українські прикордонники! Це боляче, я знаю, але це правда. Почитайте скільки прикордонників Луганщини та Донеччини, працівників СБУ, міліції, прокуратури, суду й місцевих адміністрацій перейшли на бік окупанта – 90%. Їм просто пропонували більші зарплати, більше влади, більше повноважень.
Ви знайшли у цьому переліку колони військових, танки? –Ні! Сучасна окупація відбувається тихо.
Сучасні війни гібридні. Ось подивіться на статистику затриманих СБУ «мінерів» та тих, хто передає з України на РФ дані про пересування військової техніки ЗСУ, планує тут теракти, допомагає сюди проникнути російським диверсантам, робить вербування містян й закладки зброї по поки що мирним містам України – це завербовані росіянами місцеві мешканці, тобто українці.
Це сучасні партизани на теренах України. Думали ви про таке? Ні! А партизанська війна РФ з Україною вже йде!
Вербування українців відбувається у соцмережах, але у 90% випадках завербованого особисто перевіряє куратор, що вже живе в Україні, це російські співробітники, військові, ФСБ, що вільно пересуваються Україною під виглядом цивільних громадян.
Цікавий поворот ситуації? Думаю, що про це треба поговорити окремо у рамках вивчення сучасних «партизанських» війн та сучасного урбаністичного терору.
Але, знаю, що люди не люблять багато тексту, тому буду пропонувати читачам, невеличкі «навчальні» екскурси у війну. Препарувати її. Показувати вам усі її «тріщинки». Саме ці знання можуть врятувати вам життя.
А поки, новини зі славетного міста Канів, це Центральна Україна, Канівська ГЕС, Канівське «море».
Громадянин РФ, який мешкає у м. Каневі, перебуваючи в магазині ТОВ «АТБ» в м. Каневі, вирішив вчинити грабіж.
Про це повідомляє місцеве видання Kanos із посиланням на інформацію пресслужби Канівського міськрайонного суду.
Зокрема чоловік таємно викрав з прилавку магазину: ковбасу, напій «Bleсk IСE» 1л., напій «Red Bull» 473 мл., напій «Red Bull» 250 мл., 2 продукти сирні 210 г., 4 батончики «Snickers» 50 г., а всього викрав харчових продуктів на загальну суму 388 грн. 60 коп., які помістив до сумки, і в подальшому пройшов через каси, та направляючись до виходу з магазину, був зупинений охоронцем магазину, на пропозицію останнього показати вміст сумки, розуміючи, що викритий у вчиненні крадіжки, викрадені речі не повернув, за викрадений товар не розрахувався та ігноруючи дії охоронця, швидко вийшов із магазину та пішов у невідомому напрямку.
У судовому засіданні, обвинувачений 31-річний чоловік, у вчиненому щиро каявся, засуджував свою поведінку та просив надати можливість виправитися.
Суд визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України та призначив покарання у виді громадських робіт строком 120 (сто двадцять) годин.
Дуже гуманні суди в нас в Україні? А чому його не відправили на історичну родіну до скрепів й найкращого у світі Путіна з дешевою ковбасою? Що робить громадянин РФ в Україні, де повно бандерівців, які кушають мняско російськомовних?
Відповіді на ці питання можливо ви вже прочитали, а можливо й ні.
Є ще одна «тріщинка» в яку ми ще навіть не заглядали.
Зараз на РФ кожна третя людина не має доступу до тих продуктів харчування до яких має пересічний українець. Там люди реально голодують, відмовляють собі у всьому, а ще постійно крадуть їжу у магазинах.
Росіяни збанкрутіли за час путінської влади та війни з Україною. Суди РФ масово оголошують про банкрутство росіян, а фіскальні служби рапортують про те, що росіяни пов’язли у кредитах, боргах та не мають гроші, щоб сплачувати штрафи, комунальні послуги та кредити. Інтернет заполонили відео, де чеченські-дагестанські-таджитські-казахські мігранти вбивають та ґвалтують росіян. Ну, й вишенька на «торті» це бійки росіян біля сміттєвих баків супермаркетів за прострочену їжу.
Тому все більше й більше росіян їдуть в Україну…ні, не на заробітки, а саме жити й красти. Бо працювати не навчені, а ось красти-так!
Й якщо зараз під санкціями РФ «впаде», там почнеться голод, то, як у 90-ті США не будуть слати туди «ножки буша» та гуманітарну допомогу, й нас може захлиснути хвиля голодних росіян, що будуть шукати будь який привід потрапити до нас.
Але, але, але… у росіян немає моралі. Вони серуть там де їдять й грабують тих, хто їм дає кров. «У Росії немає кордонів» – неодноразова заявляв їх «гітлер». То приїжджаючи до України вони не стають нам «братами», вони стають окупантами зі зброєю чи без.
Окупація починається по різному. Варто просто починати дивитися навколо себе скинувши рожеві окуляри.
Блог. Автор – Олена Степова.