3 листопада 1941 року, в окупованому нацистами Києві, було підірвано Успенський собор Києво-Печерської Лаври. Питання хто виконавець злочину, залишається нерозкритою таємницею Другої світової війни. Історики досі сперечаються у кого піднялася рука на пам’ятку архітектури середньовіччя. Кожен подає своє бачення щодо винуватців трагедії. Проте, й дотепер широкому загалу не надано жодного документу, який би остаточно вирішив усі історичні дискусії.
Еще во времена Второй мировой возникло две версии взрыва Успенского собора. Одна – об ответственности за преступление советских диверсантов, другая – о причастности к этому представителей нацистской Германии. Каждая из этих версий имеет сторонников, которые приводят, казалось бы, весомые аргументы.
Авторы первой версии считают, что для подрыва Успенского собора советскими подпольщиками использовались взрывные устройства, заложенные в его подвалах перед отступлением Красной армии из Киева.
Одним из первых об этом написал известный украинский кинорежиссер Александр Довженко. На основании рассказов киевлян, в 1943 году, в своем дневнике, он сделал запись: «… Я расспрашивал многих людей и узнал, что не немцы уничтожили центр нашей истерзанной столицы, а мы сами. Наши дурачки перевыполнили план и на этот раз, оставшись верными своему образу дурноголовых сирот и геростратов. Это мы испугали немцев, взорвав несколько десятков фашистских офицеров вместе с нашими обывателями, которые не брались, конечно же, в расчет. Но я об этом в жизни никому не скажу , потому что нужно говорить, что разрушили наш прекрасный милый Киев фашистские изверги. И что Лавру, святыню всей России, взорвали тоже они».
О причастности советских подпольщиков к разрушению собора в своих воспоминаниях отмечает Леонид Форостовский (председатель Киевской городской управы в 1942-1943 годах. В частности он вспоминает, что в начале ноября 1941 года советские подпольщики распространили по городу листовки с угрозами, что Лавра взлетит на воздух.
Одну из них он снял на Сенном базаре и передал председателю городской управы Владимиру Багазию, а тот, в свою очередь – представителям оккупационной власти. Однако меры приняты не были, и взрыв состоялся. Форостовский также утверждал, что в Успенском соборе, в те дни, должно было состояться большое богослужение в честь освобождения Киева от большевиков, и с этим связывал появление упомянутых листовок.
Анатолий Кузнецов в своем романе «Бабий Яр» посвятил судьбе Успенского собора отдельный раздел «Взрыв». В нем автор сообщил, что за считанные дни перед отступлением Красной армии из города, в Лавру вошли части НКВД, которые, по его мнению, и заложили взрывчатку.
Если же говорить о документах, подтверждающих причастность советских подпольщиков к взрыву, то тут, прежде всего, следует упомянуть сообщение нацистской службы безопасности от 7 ноября 1941 года, которое нашел и опубликовал в сборнике «Религия в коммунистических странах» британский историк К. Армс. В нем отмечалось, что непосредственно перед взрывом на территории Лавры были замечены три фигуры, которые убегали. Всех неизвестных застрелили, определив их как «вероятных преступников».
Исследователи Патриция Гримстед-Кеннеди и Геннадий Боряк в своем исследовании «Судьба украинских культурных ценностей во время Второй мировой войны» опубликовали немецкий рапорт о том, что в июле 1942 г. из под фундаментов одного из лаврских корпусов, оккупанты вытащили часть советской взрывчатки, которая скорее всего не сработала во время взрыва 3 ноября 1942 г.
Также сторонником версии о причастности советских спецслужб к разрушению Успенского собора является известный киевовед, музейный деятель и очевидец гитлеровской оккупации Дмитрий Малаков.
Следует отметить, что большинство авторов, рассуждая о причастности советских подпольщиков к взрыву, расходятся в обстоятельствах уничтожения собора. Подавая различные детали этого преступления, все они единодушны в том, что сооружение было заминировано отрядом НКВД перед отступлением Красной армии из Киева.
Однако, к сожалению, пока не опубликован ни один документ с прямыми доказательствами причастности советских органов к взрыву. И по моему мнению, не в последнюю очередь это связано с недоступностью для наших исследователей московских архивов.
Кроме того, изучая оккупационные газеты «Украинское Слово» и «Новое украинское слово», я заметил несколько интересных моментов, требующих объяснения от сторонников советского «следа» в разрушении собора.
Так в газете «Украинское Слово» от 10 декабря 1941 г. помещена статья «Золотой фонд архитектуры города». В ней рассказывается о разрушении большевиками архитектурных шедевров Киева и ни одного (!!!) слова о разрушении Успенского собора.
И только 25 декабря 1941 г. в газете «Новое Украинское Слово» Сергей Гиляров в статье про Иоганна Готфрида Шеделя, отмечает о разрушении большой Лаврской церкви от большевистской мины.
Первое фото разрушенного Успенского собора было размещено нацистами в газете «Новое Украинское Слово» 15 марта 1942-го, а большевики фотографию подали еще в январе того года. И тут возникает вопрос, если Успенский собор действительно разрушили советские подпольщики, то почему так долго об этом факте не писали в центральных газетах оккупированного Киева?
Версия о причастности нацистов к подрыву Успенского собора впервые прозвучала тоже в начале 1942-го. В журнале «Славяне», были размещены фотографии разрушенного собора и добавлен комментарий о виновности гитлеровцев. Впоследствии эта версия была подтверждена в сообщении Чрезвычайной государственной комиссии по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их союзников в Киеве, и фигурировала в обвинительном акте советской стороны на Нюрнбергском процессе.
До последних дней существования Советского Союза она была неотъемлемой частью рассказа об оккупированном Киеве в официальной советской историографии. Но версию о причастности нацистов к разрушению собора поддерживали не только в СССР. Так один из советников Адольфа Гитлера Альберт Шпеер в своих воспоминаниях отметил: «Позже Геббельс рассказывал мне, что на самом деле райхскомиссар Украины Эрих Кох решил уничтожить символ ее национальной гордости и приказал взорвать церковь. Геббельс был крайне недоволен его поведением и открыто возмущался жестокими методами управления на оккупированных территориях».
На прямую причастность нацистов к разрушению Успенского собора в своем дневнике указывает и венгерский археолог Нандор Феттих, который в декабре 1941 г. прибыл в Киев для изучения музейных материалов из Лавры. В своем дневнике он записывал всю информацию о взрыве, полученную от немецких офицеров. В частности он записал: «… в соборе довольно отчетливо слышалось, как работает взрывное устройство. Очевидно, заложенная взрывчатка, управлялась радиоволнами, период действия которых был максимум 50-70 часов. В ответ на это немцы срочно заминировали собор и в половине первого часа, 3-го числа собор взлетел в воздух. Хотели обезвредить механизм взрывчатки и тем предотвратить масштабные разрушения».
Новый толчок получила версия о нацистском следе после обнаружения и обнародования немецким исследователем Вольфгангом Айхведе снимков капитана 304-го батальона полиции Литена. На фотографиях авторская подпись «Sprengung der Basiliks des Klosters» (Взрыв собора монастыря). По мнению Айхведе снимки получились удачными, поскольку их автор был проинформирован об операции и специально ожидал момент для фотографирования. Кроме того профессор Вольфганг Айхведе утверждает, что автор фотографий, передавая их своей жене перед смертью, сказал слова «Мы сделали это!».
Однако украинские историки и исследователи поставили под сомнение факт, что автор специально ожидал взрыва, находясь на мосту. По мнению представителей украинской стороны, фотографии были сделаны случайно во время боевого дежурства на мосту имени Шарнгорста.
Сейчас в научном мире набирает популярность так называемая «смешанная» версия о причастности к разрушению Успенского собора. Еще киевлянка писательница Докия Гуменная в своем романе «Хрещатый Яр» (1956 г.) написала, что «Лавру заминировали и подготовили к уничтожению большевики, немцы же только поленились вытащить мины и решили, что не стоит возиться, меньше хлопот будет, когда все взлетит в воздух».
В 2011 году увидела мир книга Евгения Кабанца «Гибель Успенского собора: мифы и действительность». В ней он проанализировал огромный массив информации и наконец, получил вывод подобный словам Докии Гуменной, что нацисты знали о минировании Успенского собора, однако взрывчатку специально не трогали для разрушения храма.
Также на детальное изучение заслуживает статья историка и краеведа Сергея Кота «Разрушение Успенского собора Киево-Печерской лавры», которая была помещена в «Украинском историческом журнале». Исследователь проанализировал основные труды относительно обеих версий и придерживается мнения, что категорического вывода о виновнике разрушения Успенского собора мы сделать не можем.
Достоверно можно говорить лишь о том, что советские спецслужбы перед отступлением из Киева заминировали Успенский собор. А вот кто его взорвал сказать трудно.
[:ua]Ще у часи Другої світової виникло дві версії підриву Успенського собору. Одна – про відповідальність за злочин радянських диверсантів, інша – про причетність до нього представників нацистської Німеччини. Кожна з цих версій має прибічників, які наводять здавалося б логічні аргументи на свою користь.
Прихильники першої версії, зазначають, що для підриву Успенського собору радянськими підпільниками було використано вибухові пристрої, закладені у його підвалах перед відступом Червоної армії з Києва.
Одним з перших про це написав відомий український кінорежисер Олександр Довженко. На підставі розповідей киян, у 1943 році, у своєму щоденнику, він зробив запис: «… Я розпитував багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі. Наші дурники перевиконали програму завдань і на сей раз, зоставшись вірними своєму стилю безбатченків дурноголових і геростратів. Се ми налякали німців, висадивши в повітря декілька десятків фашистських офіцерів разом з нашими обивателями, котрі не бралися, звичайно, у розрахунок. Але я про се нікому в житті не скажу, бо належить говорити, що поруйнували наш прекрасний милий Київ фашистські недолюдки. І що Лавру, святиню всієї Росії, висадили в повітря теж вони».
Про причетність радянських підпільників до зруйнування собору у своїх спогадах зазначає Леонід Форостівський (голова Київської міської управи у 1942–1943 роках). Зокрема він згадує, що на початку листопада 1941 року радянські підпільники розповсюдили містом листівки з погрозами висадити Лавру у повітря.
Одну з таких він зняв на Сінному базарі та передав голові міської управи Володимиру Багазію, а той, своєю чергою – представникам окупаційної влади. Проте заходів вжито не було, і вибух стався. Також Форостівський стверджував, що у Успенському соборі мала у ті дні відбутися велика відправа на честь звільнення Києва від більшовиків, і з цим він пов’язував появу згаданих листівок.
Анатолій Кузнецов у своєму романі «Бабин Яр» присвятив долі Успенського собору окремий розділ «Вибух». У ньому автор повідомив, що за лічені дні перед відступом Червоної армії з міста лавру зайняли частини НКВС, які на його думку і закладали вибухівку.
Якщо ж говорити про документи, які підтверджують причетність радянських підпільників до вибуху, то тут насамперед слід згадати повідомлення нацистської служби безпеки від 7 листопада 1941 р., яке відшукав та опублікував у збірнику «Релігія в комуністичних країнах» британський історик К. Армс. У ньому зазначалося, що безпосередньо перед вибухом на території Лаври було помічено три постаті, які втікали. Усіх невідомих застрелили, визначивши як «імовірних злочинців».
Дослідники Патриція Грімстед-Кеннеді та Геннадій Боряк у своєму дослідженні «Доля українських культурних цінностей під час Другої світової війни» опублікували німецький рапорт, про те, що у липні 1942 р. з фундаментів одного з лаврських корпусів, окупанти витягнули частину радянської вибухівки, яка швидше за все не спрацювала під час вибуху 3 листопада 1942 р.
Також прибічником причетності радянських спецслужб до зруйнування Успенського собору є відомий києвознавець, музейний діяч та очевидець гітлерівської окупації Дмитро Малаков.
Слід зазначити, що більшість авторів, розмірковуючи про причетність радянських підпільників до вибуху, розходяться в обставинах знищення собору. Вони подають різні деталі цього злочину, але усі вони одностайні в тому, що споруда буда замінована загоном НКВС перед відступом червоної армії з Києва.
Проте, на жаль, наразі не опубліковано жодного документу з прямими доказами причетності радянських органів до вибуху. І на мою думку не в останню чергу, це пов’язано з закритістю для наших дослідників московських архівів.
Крім того, вивчаючи окупаційні газети «Українське Слово» та «Нове українське Слово», я помітив кілька цікавих моментів, що потребують пояснення від прихильників радянського сліду у зруйнуванні собору.
Так у газеті «Українське Слово» від 10 грудня 1941 р. вміщено статтю «Золотий фонд архітектури міста». У ній розповідається про руйнування більшовиками архітектурних шедеврів Києва і жодного (!!!) слова про зруйнування Успенського собору.
І лише 25 грудня 1941 р. у газеті «Нове Українське Слово» Сергій Гіляров у статті про Йогана Готфріда Шеделя, зазначає про руйнування великої Лаврської церкви від більшовицької міни.
Перше фото зруйнованого Успенського собору було розміщено нацистами в газеті «Нове Українське Слово» 15 березня 1942-го, а більшовики фотографію подали ще у січні того року. І тут виникає питання, якщо Успенський собор дійсно зруйнували радянські підпільники, то чому так довго про цей факт не писали у центральних газетах Києва?
Версія про причетність нацистів до підриву Успенського собору вперше прозвучала теж на початку 1942–го. У журналі «Слов’яни» було вміщено фотографії зруйнованого собору та додавався коментар про винну гітлерівців. Згодом ця версія була підтверджена у повідомленні Надзвичайної державної комісії зі встановлення й розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх союзників у Києві, та фігурувала у звинувачувальному акті радянської сторони на Нюрнберзькому процесі.
До останніх днів існування Радянського Союзу вона була невід’ємною частиною розповіді про окупований Київ в офіційній радянській історіографії. Але версію про причетність нацистів до зруйнування собору підтримували не лише в Радянському Союзі. Так один з радників Адольфа Гітлера Альберт Шпеєр у своїх спогадах зазначив: «Пізніше Ґеббельс розповідав мені, що насправді райхскомісар України Еріх Кох вирішив знищити символ її національної гордості та наказав підірвати церкву. Ґеббельс був украй незадоволений його поведінкою і відкрито обурювався жорстокими методами управління окупованими територіями».
На пряму причетність нацистів до зруйнування Успенського собору також у своєму щоденнику вказує угорський археолог Нандор Феттіх, який у грудні 1941 р. прибув до Києва для вивчення саме музейних матеріалів з Лаври. У своєму щоденнику він нотував всю інформацію про вибух отриману від німецьких офіцерів. Зокрема він записав: «…в соборі досить виразно чулося, як працює вибуховий пристрій. Вочевидь, було закладено вибухівку, керовану радіохвилями, період дії якої був максимум 50-70 годин. У відповідь на це німці терміново замінували собор і о половині першої години 3-го числа собор злетів у повітря. Хотіли знешкодити механізм вибухівки і тим упередити масштабніші руйнації».
Нового поштовху набула версія про німецький слід після виявлення та оприлюднення німецьким дослідником Вольфгангом Айхведе знімків капітана 304-го батальйону поліції Літена. На фотографіях авторський підпис «Sprengung der Basiliks des Klosters» (Вибух собору монастиря). На думку Айхведе знімки вийшли вдалими, оскільки їх автор був поінформований про операцію і спеціально очікував на мосту момент для фотографування. Крім того професор Вольфганг Айхведе стверджує, що автор фотографій, передаючи їх своїй дружині перед смертю, сказав слова «Ми зробили це!».
Однак українські історики та дослідники поставили під сумнів факт що автор спеціально очікував на вибух перебуваючи на мосту. На думку представників української сторони фотографії були зроблені випадково під час бойового чергування на мосту імені Шарнгорста.
Нині у науковому світі здобуває популярність так звана «змішана» версія щодо причетності до зруйнування Успенського собору. Ще киянка письменниця Докія Гуменна у своєму романі «Хрещатий Яр» (1956 р.) написала, що «Лавру підмінували й приготували до знищення більшовики, німці ж тільки полінувалися витягнути міни й вирішили, що не варто возитися, менше клопоту буде, коли все злетить у повітря».
У 2011 році побачила світ книга Євгена Кабанця «Загибель Успенського собору: міфи і дійсність». У ній він проаналізував величезний масив інформації і насамкінець дістав висновку подібного до слів Докії Гуменної: що нацисти знали про мінування Успенського собору, проте вибухівку спеціально не чіпали для зруйнування храму.
Також на детальне вивчення заслуговує стаття історика та краєзнавця Сергія Кота «Зруйнування Успенського собору Києво-Печерської лаври», яка була вміщена в «Українському історичному журналі». Дослідник проаналізував основні праці відносно обох версій та тримається думки, що категоричного висновку про винуватця зруйнування Успенського собору ми зробити не можемо.
Достовірно можна говорити лише про те, що радянські спецслужби перед відступом з Києва замінували Успенський собор. А от хто його підірвав сказати важко.
[:]
