[:ru]Земля? Пиастры![:ua]Земля? Піастри![:]

[:ru]

Громкое отстранения от службы исполняющего обязанности председателя Государственной службы Украины по вопросам геодезии, картографии и кадастра Олега Цвяха только лишнее подтверждение нашим криворуким реформам. На заседании Совета регионального развития, Держгеокадастр обвинили в назначении «смотрящих», которые давно распределили землю между кланами. Ожидается, до конца года мораторий на продажу земель сельскохозяйственного назначения отменят. Итак, нувориши не просто на низком старте, они знают куда и с чем бежать.

Правительство еще весной вынесло на обсуждение проект «Про оборот земель сельскохозяйственного назначения». Чтобы успокоить тех, кто боится, что «землю скупят олигархи», чиновники предложили «компромисс» – не более 200 га в одни руки. Но сторонники купли-продажи приводят аргумент в пользу крупнотоварного производителя – около 60% продукции дают хозяйства, которые обрабатывают от 1 тыс. до 10 тыс. га. Так пусть ее и скупят?! Государство повернулось спиной к мелким хозяевам, аргументируют критики «компромисса».

Впрочем, таких дискуссионных примеров немало. На каждое «за» свое «против». Споры, как сухой стебель и неубранный сорняк в поле, не дают увидеть главного – земли и людей, которые ее обрабатывают и на ней живут.

Первое, ни среди критиков земельной реформы, ни тем более среди ее активных сторонников, я не встречал откровенных противников рынка земли. Похоже, мы вместе, включительно с агитаторами «за продажу», что как тараканы, поперли из всех теле- и радио щелей, долбимся в открытую дверь. Только двери у каждого свои.

Сторонники продления моратория на продажу земли прогнозируют, что с его отменой весь аграрный клин быстренько уберут в руки крупные латифундисты, уничтожив мелкого хозяйственника. «Компромиссное» ограничения в 200 га на физическое лицо, только облегчит агрохолдингам нарастить площади обработки через аренду больших кусков, появление подставных владельцев. Землю скупят богатые 40 тыс. семей, которые обогатились на коррупции и имеют большие деньги в кошельке.

Мы скатываемся к латиноамериканскому варианту, хотя развитые страны давно отказались от латифундий по бразильскиму сценарию. «Крупные агрохолдинги дают работу наемникам, а мы хотим создать условия, чтобы на земле работал ее владелец», – заявляет генеральный директор Ассоциации фермеров и частных землевладельцев Николай Стрижак. Кстати, в мировом рейтинге инвестиционной привлекательности Украина во второй половине списка, как раз рядом с Бразилией.

Во время одного из круглых столов народный депутат Вадим Ивченко рассказал о семейной ферме на Волыни. Имея приусадебный участок и пай, хозяева держат шесть коров. Доход семьи превышает 20 тысяч гривен в месяц. Но у хозяев нет статуса сельхозпроизводителя, нет социальных гарантий, не будет и пенсии. Фермеры содержат себя и своих детей, дают сырье для переработки. А что дало им государство? Ничего. А таким производителям нужны кооперативы, помощь в заготовке и переработке, доступ к рынкам сбыта продукции, которые тоже давно в руках монополистов – крупнейших землевладельцев. Вот и получается, что на самых богатых землях живут самые бедные фермеры.

Тот, кто живет в селе обеспокоен не так продажей собственного пая, как уровнем достатка, а его может дать только достойно оплачиваемая работа. Иначе те несколько тысяч долларов, которые «щедро» предлагают новоиспеченные скупщики ,станут для украинского села похоронными. И если многие сельские жители готовы продать пай, то только из-за беспросветной нищеты и безысходности.

Вот самый красноречивый пример. В Украине почти 52 тысячи субъектов сельского хозяйства. Из них только около двух процентов (!) получают дотации и финансовую помощь из государственного Фонда. Но первая двадцатка получила 70% всех средств. А один производитель – группа компаний Мироновского хлебопродукта отхватила 42% государственных дотаций. Почти два миллиарда гривен! Не государственной дорогой пошло украинское государство! Пошло кривыми окольными путями поддержки богатого за счет бедных…

Сегодня мелкие фермеры и средней руки арендаторы не только платят за пользование паем, но и предоставляют его владельцам различные услуги: выпахивают приусадебные участки, обеспечивают продуктами, топливом, транспортом и тому подобным. В конце концов, нанимают на сезонные работы односельчан. Но такие хозяйственники преимущественно не имеют средств, чтобы выкупить паи. При бездумном запуске рынка земли, потеряем мелких производителей, а с ними исчезнет пусть и невысокая, но крайне необходимая социальная обеспеченность сельских жителей.

Как тут не вспомнить сертификатную приватизацию. Получили частичку когда-то государственного имущества, кто-то продал бумажку за десять долларов, кто-то выменял на мешок сахара, а кто-то вложил его в инвестиционную компанию, от которой давно уже ни слуху, ни духу. Имеем от той приватизации вкусную дулю! Сегодня такие же «рыночные» грабли нам снова кладут под ноги земельные реформаторы.

– Польские фермеры дали миллион двести тысяч новых рабочих мест и теперь туда едут наши граждане, преимущественно селяне, на заработки. А мы разве так не можем? – спрашивает сторонников простого решения Николай Стрижак. А между тем, по его мнению, земельный вопрос, это еще и продовольственная безопасность Украины, которая при нынешней российской агрессии, такая же важная, как и вооруженная сила государства.

Сегодня суды переполнены земельными спорами. А дальше, со снятием моратория на продажу, судебные иски увеличатся в разы. Надо ли объяснять читателям, как вершится наше правосудие? Уже и сейчас есть немало примеров откровенного рейдерства.

Нужна не просто продажа земли. Нужна поэтапная правительственная программа действий по наведению порядка в землепользовании, нужен специализированный банк, определенные ограничения для крупных землевладельцев и содействие мелким хозяйствам. Можно взять за пример опыт Франции, если мы горлопаним о Европе. Надо сделать так, чтобы хватило на наших полях места всем, кто хочет и способен обрабатывать землю, чтобы на украинских черноземах росли не только рапс и кукуруза, но и достаточное количество овощей, ягод и фруктов.

Нас толкают в спину, чтобы сбить с пути. Слышите, уже хлопают в ладоши «смотрящие» от нуворишей, уже кричат «Пиастры!»…

От автора: В публикации использованы материалы «Экономической правды», «Гринченко-информ», журнала «Землеустроительный вестник».

[:ua]

Гучне відсторонення від служби виконувача обов’язків голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Олега Цвяха лише зайве підтвердження нашим криворуким реформам. На засіданні Ради регіонального розвитку Держгеокадастр звинуватили у призначенні «смотрящих», які давно розподілили землю між кланами. Очікується, до кінця року мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення скасують. Отож, нувориші не просто на низькому старті, вони знають куди і з чим бігти.

Уряд ще весною виніс на обговорення проект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Щоб заспокоїти тих, хто боїться, що «землю скуплять олігархи», урядники запропонували «компроміс» – не більше 200 га в одні руки. Але прихильники купівлі-продажу наводять аргумент на користь великотоварного виробника – близько 60% продукції дають господарства, які обробляють від 1 тис. до 10 тис. га. Тож нехай її й скуплять?! Держава повернулася спиною до дрібних господарів, аргументують критики «компромісу».

Втім, таких дискусійних прикладів чимало. На кожне «за» своє «проти». Суперечки, як сухе бадилиння і не прибраний бур’ян серед поля, не дають побачити головного – землі і людей, які її обробляють і на ній живуть.

Найперше, ні серед критиків земельної реформи, ні тим більше серед її активних прибічників, я не зустрічав відвертих противників ринку землі. Схоже, ми разом, включно з агітаторами «за продаж», що як таргани, поперли із усіх теле- і радіо шпарин, довбемося у відчинені двері. Тільки, двері у кожного свої.

Прибічники продовження мораторію на продаж землі прогнозують, що з його відміною увесь аграрний клин швиденько приберуть до рук крупні латифундисти, знищивши дрібного господарника. «Компромісне» обмеження у 200 га на фізичну особу, лише полегшить агрохолдингам наростити площі обробітку через оренду більших шматків, з`яву підставних власників. Землю скуплять найбагатші 40 тис сімей, які збагатилися на корупції і мають грубі гроші в гаманці.

Ми скочуємось до латиноамериканського варіанту, хоча розвинені країни давно відмовилися від латифундій за бразильським сценарієм. «Великі агрохолдинги дають роботу наймитам, а ми хочемо створити умови, щоб на землі працював її власник», – заявляє генеральний директор Асоціації фермерів та приватних землевласників Микола Стрижак. До речі, у світовому рейтингу інвестиційної привабливості Україна у другій половині списку, якраз поруч із Бразилією.

Під час одного з круглих столів народний депутат Вадим Івченко розповів про сімейну ферму на Волині. Маючи присадибну ділянку і пай, господарі тримають шість корів. Дохід сім’ї перевищує 20 тисяч гривень щомісяця. Але у господарів немає статусу сільгоспвиробника, немає соціальних гарантій, не буде й пенсії. Селяни утримують себе і своїх дітей, дають сировину для переробки. А що дала їм держава? Нічогісінько. А таким виробникам потрібні кооперативи, допомога в заготівлі і переробці, доступ до ринків збуту продукції, які теж давно у руках монополістів – найбільших землевласників. Тому й виходить, що на найбагатших землях живуть найбідніші селяни.

Той, хто живе на селі переймаються не так продажем власного паю, як рівнем достатку, а його може дати лише гідно оплачувана робота. Інакше ті кілька тисяч доларів, які «щедро» пропонують новітні купчики, стануть для українського села похоронними. І якщо чимало селян готові продати пай, то лише через безпросвітні злидні і безвихідь.

Ось найкрасномовніший приклад. В Україні майже 52 тисячі суб’єктів сільського господарювання. Із них лише близько двох відсотків (!) отримують дотації і фінансову допомогу із державного Фонду. Але перша двадцятка отримала 70% усіх коштів. А один виробник – група компаній Миронівського хлібопродукту відхопила 42% державних дотацій. Майже два мільярди гривень! Не державною дорогою пішла українська держава! Пішла кривими манівцями підтримки багатого за рахунок бідних…

Сьогодні дрібні фермери і середньої руки орендарі не тільки сплачують за користування паєм, а й надають його власникам різні послуги: виорюють присадибні ділянки, забезпечують продуктами, паливом, транспортом тощо. Зрештою, наймають на сезонні роботи односельців. Але такі господарники переважно не мають коштів, щоб викупити паї. При бездумному запуску ринку землі втратимо дрібних виробників, а з ними зникне хай і невисока, але вкрай необхідна соціальна забезпеченість селян.

Як тут не згадати сертифікатну приватизацію. Отримали частинку колись державного майна, хтось продав папірець за десять доларів, хтось виміняв на мішок цукру, а хтось вклав його в інвестиційну компанію, від якої давно вже ні слуху, ні духу. Маємо від тієї приватизації смачну дулю! Сьогодні такі ж «ринкові» граблі нам знову кладуть під ноги земельні реформатори.

– Польські фермери дали мільйон двісті тисяч нових робочих місць і тепер туди їдуть наші громадяни, переважно селяни, на заробітки. А ми хіба так не можемо? – запитує прихильників простого рішення Микола Стрижак. А між тим, на його думку, земельне питання, то ще й продовольча безпека України, яка за нинішньої російської агресії, така ж важлива, як і збройна потуга держави.

Сьогодні суди переповнені земельними суперечками. А далі, із зняттям мораторію на продаж, судові позови збільшаться в рази. Чи треба пояснювати читачам, як вершиться наше правосуддя? Вже й зараз маємо чимало прикладів відвертого рейдерства. Можемо опинитися у війнах за землю, за межу…

Потрібен не просто продаж землі. Потрібна поетапна урядова програма дій із наведення порядку в землекористуванні, потрібен спеціалізований банк, певні обмеження для великих землевласників і сприяння дрібним господарствам. Можна взяти за приклад досвід Франції, якщо ми горлопанимо про Європу. Треба зробити так, щоб вистачило на наших полях місця усім, хто хоче і здатен обробляти землю, щоб на українських чорноземах росли не лише ріпак та кукурудза, а й родило вдосталь овочів, ягід і фруктів.

Нас штовхають у спину, щоб збити на манівці. Чуєте, уже ляпають у долоні «смотрящі» від нуворишів, уже кричать «Піастри!»…

Від автора: У публікації використані матеріали «Економічної правди», «Грінченко-інформ», журналу «Землевпорядний вісник»

[:]