Мало кому відомо, що радянські спецслужби не лише ретельно відслідковували та визбирували друковану агітацію проти Країни Рад, дошукуючись творців та розповсюджувачів такого виду пропаганди, але й уважно пильнували за «політичною чистотою» дверей, стін і парканів у громадських місцях.
Цей «пророчий» напис вийшов з-під «пера» невідомого автора ввечері 14 лютого 1953 року. Виявлений з внутрішнього боку дерев’яних дверей кабінки чоловічого туалету на станції Львів-головний. Невідомий автор, як бачимо, не помилився. Сталін дійсно помер у березні.
Фрагмент фото з фондів Галузевого держархіву СБУ
30 травня 1957 року на одній із дерев’яних перегородок туалету підприємства «Єнакієважмаш» джерело КДБ виявило написи іспанською мовою. В перекладі вони «звучали» по-антирадянськи: «Нехай живе свобода! Смерть безсоромним провокаторам. Клянемося повернутися в Аргентину. Яка у комунізму програма?». Розслідування показало, що автор написів – українець, який колись емігрував до Аргентини, а у 1950-х роках повернувся назад і «осів» на Донбасі.
Фрагмент фото з фондів Галузевого держархіву СБУ
За хрущовських часів, коли, судячи з виявлених документів, радянські спецслужби «поставили на потік» справу «стеження» за «антиморальними графіті» у місцях масового скупчення людей, персональні комп’ютери ще не набули поширення, а газети цензурувались. Отож, ті громадяни, котрим кортіло терміново «вихлюпнути» емоції з приводу перебігу справ у країні, морального обличчя членів партії, опановували ази малювання «на природі».
У звітності КДБ окремої статистики випадків появи таких «публічних написів» немає. Вона там проходить «по-сусідству» із відомостями про антирадянські листівки та анонімні листи.
Епістолярні «туалетні війни» радянських людей із рідною державою значно посилились в другій половині 60-х. Наприклад, упродовж 1965-го на території УРСР чекісти виявили понад 900 «підозрілих» листівок, листів і написів. Через два роки цього «добра» знайшли на третину більше. А наступного (коли в Чехословаччині вибухнула «Празька весна») до «цифри» додалося ще півтисячі. Подальша статистика теж «стабільно» наростала.
«Лицарі плаща та кинджала» не лише відслідковували місця, час та обставини появи антирадянських «графіті», але й ранжували їх за «тематикою» на дві групи: «про терор і з погрозами активу про розправу», «націоналістичного характеру».
«Долой партийную монархию коммунистов и их прогнившую систему», – прочитали відвідувачі на стіні вбиральні Дарницького універмагу в Києві 29 листопада 1966 року. Продовжував фразу «красномовний» віршик:
Жили-были три бандита,
Гитлер, Сталин и Никита.
Гитлер вешал, Сталин бил,
А Никита все пропил.
Через три роки, також восени, на внутрішньому боці дверей туалету в київському готелі «Дніпро» пильне «око» чекістів виявило звернення до «братів і сестер» невідомого, котрого «дістав» радянський лад. «Боріться якомога більше, вчиняйте хоча б найменшу шкоду Червоному Кремлю, – «закликав» він олівцем «клієнтів» вбиральні. І далі продовжив: – Цим ви зробите вагомий внесок у роботу за порятунок всього людства від Червоної Комуністичної, ненависної усім «чуми».
«Географія» таких «воєн» охоплювала не лише публічні місця великих міст Радянської України, але й сягала найвіддаленіших її закутків.
Приміром, під «завісу» осені 1968-го анонімний «полум’яний патріот» із Краматорська пригрозив профспілковій «еліті» місцевого машинобудівного заводу «робітничою революцією». Із дверей туалетної кімнати «звернувся» до них так: «Где борьба ваша за наши права? Коммунисты вы, вешать вас, как и фашистов надо. Сволочи! Но время придет. Беда вам будет. Рабочие после следующей революции вас разгонят, как эсеров в 17-ом».
21 лютого 1970 року на другому поверсі Київського державного університету (бульвар Шевченка, 14) зчинився гвалт. Ще б пак, адже на дверях чоловічого туалету з’явився «свіжий» напис олівцем: «Хай живе вільна Україна. Геть москалів». Це гасло (певно, щоб надати йому додаткової «ваги») невідомий «приправив» кількома нецензурними виразами. Якими саме? Не знаємо, адже чекісти в своїх звітах такі вирази зазвичай не «переповідали».
У жовтні 1970-го в туалеті Чернівецького державного університету «з’явився» ось такий «незручний» для влади віршик.
До речі, так само кадебісти не цитували імен та прізвищ чільних діячів Компартії Радянського Союзу, якщо ті фігурували в антирадянських написах. Приміром, ось як голова КДБ Федорчук передає для ЦК зміст «графіті», яке з’явилося 1974-го в туалеті Сумського заводу важкого компресоробудування: «Долой Советы, долой (называется фамилия одного из руководителей ЦК КПСС)».
Лайливі епітети, з якими бажаючі «висловитися» на стіні чи паркані ототожнювали правлячу партію, з тієї саме причини теж «не дожили» донині. «КПСС – это красивая (нецензурное слово) + СС», – так «інтелігентно» чекісти передали зміст написів у двох громадських місцях українського міста Сімферополь. Інцидент стався на Різдво 1973 року.
Якщо на підприємствах української Наддніпрянщини, Сходу творці «графіті» акцентували на соціальних речах, полюбляли наголошувати, що керівна партія та її «бонзи» далекі від розуміння потреб та інтересів робітників, то в публічних закладах Західної України вони часто критикували державну політику за пропаганду інтернаціоналізму й русифікацію.
Так, 12 червня 1970 року в чоловічій вбиральні Львівського заводу «Автонавантажувач» була виявлена листівка, виконана друкованими літерами від руки, такого змісту: «Хай живе самостійна Україна. Геть москалів з Західної України. Україна тілько для українців. Кожен українець повинен вбивати москалів. Українці повинни мати свою державу. Західна Україна повинна бути незалежною державою. Галичина – серце і мозок всієї України. Москалі нахабно забрали Західну Україну в 1939 р. Хай живе відроджена Україна та українська нація».
Ця «Антибрежнєвська» листівка, підкинута в людне місце на Луганщині у 1973 році, написана з використанням ненормативної лексики.
Фрагмент фото з фондів Галузевого держархіву СБУ
Під кінець 1979-го в парку культури та відпочинку селища Березного на Рівненщині сталося «чепе» – пильний поборник радянських порядків побачив напис на зовнішній стіні громадського туалету. Червоним барвником там хтось вивів три слова: «Геть Радянську владу». Коли на місце події прибула оперативно-слідча група УКДБ, то «зафіксувала» аналогічні гасла й на паркані парку, стінах будівель районної прокуратури, колегії адвокатів, бібліотеки, гуртожитку фарфорового заводу, молочного магазину, приватних будинків по вул. Пролетарській (загалом 14 написів).
Методика схожих «публічних заяв» тих, хто протестував проти радянського ладу, стає значно вигадливішою в «пізні» брежнєвські часи.
Аби «побажати» комуністам Криворізького науково-дослідного гірничорудного інституту «смерті», невідомий у березні 1973-го використав для виготовлення відповідного напису трафарет і червоний барвник.
Спеціальні набори фломастерів і олівців для художньо-оформлювальних робіт використовував «серійний» любитель «наглядно» висловлюватися у 1979 році. В різних містах України із завидною регулярністю він «штампував» один і той саме напис: «КПСС – враг народа». Коли чекісти нарешті знайшли «зловмисника», то «нарекли» його психічно хворим.
У таких документах керівництво КДБ повідомляло ЦК Компартії України про факти виявлення «терористичних» та інших написів у людних місцях.
З фондів Галузевого держархіву СБУ
Ознакою епохи «кремлівських старців» було й те, що «наглядна» пропаганда тоді почала «переповзати» зі стін і парканів на інші «носії». Наприклад, 23 грудня 1979 року кіоскер колгоспного ринку в місті Івано-Франківську під час підрахунку денної виручки звернув увагу на незвичний вигляд монети номіналом у 50 копійок. На лицьовому боці монети під зображенням засновника Радянської держави невідома особа вицарапала гострим предметом напис «Новий Чінгіз-хан». А на звороті, паралельно словам «П’ятдесят років Радянській владі», щодо цієї круглої дати «уточнила»: «Новій Золотій Орді».
Інший приклад: 2 лютого 1982-го зі Здолбунівського райкому Компартії України (Рівненська область) до міськкому КДБ передали паперовий грошовий знак номіналом 1 карбованець. На лицевій його стороні червоним барвником була зроблена приписка: «Товарищи, бейте коммунистов».
Деякі «прийоми» наглядної агітації навіть сьогодні виглядають надзвичайно винахідливими. «Братам газ – нам труба», – прочитали чекісти на трубі, що лежала в одному з місць прокладання газогону Уренгой – Ужгород на Івано-Фанківщині (1982 р.). Висота літер, намальованих невідомими, сягала до півметра.
Не менш анекдотичний випадок трапився того саме року в Дніпропетровській області. Там, у місті Апостоловому, хтось «підправив» панно біля кінотеатру «Родина», присвячене тематиці дружби народів. У другому слові вислову «мы интернационалисты» хтось замалював перші п’ять літер.
Утім, перше місце в «рейтингу» «наглядної» антирадянської пропаганди у публічних місцях в останнє десятиріччя існування УРСР «здобувають» листівки. Їх підкидали в телефонні будки, поштові скриньки, клеїли на стендах різних організацій, поширювали у крамницях, інших місцях масового скупчення люду. Листівки «триматимуть лідерство» аж до самого розпаду Країни Рад.
Володимир Ковальчук, Ярослав Антонюк
[:]
