Якщо Майдан 2014 року спричинило свавільне рішення українського керівництва відмовитись від Євроінтеграції, то поштовхом до майбутнього протистояння із владою можуть стати українські суди.
Суддя – єдиний арбітр, який може винести кваліфіковане рішення у випадку суперечки двох сторін. Але якщо сторони не покладаються на нього, то про яку судову систему можна говорити? За останніми дослідженнями українським служителям Феміди довіряє не більше 3% українців, що є катастрофою для держави.
Рішення, які поліція та прокуратура доводять до судового розслідування, далі стикаються з корупційною, непрофесійною судовою системою. До речі, в плані «довіри» судді побили навіть антирейтинг народних обранців.
Чи могло бути по іншому? Так. Якби після Революції Гідності відбулася обіцяна чистка у суддівських колах. Але насправді вона зроблена лише на папері.
Наприклад, влітку 2017 року завершилось формування нового складу Верховного Суду України. От тільки зі 120-ти його членів, 81 – це старожили української судової системи, які звикли працювати за старими правилами. Що казати, коли чверть з них, тобто 30-ть суддів Верховного Суду України (ВСУ), отримали негативні висновки Громадської Ради Доброчесності.
Згадати хоча б Олександра Золотнікова, який забороняв проведення масових заходів в центрі Одеси під час Євромайдану. У лютому 2018 року цей пан задекларував 280 820 грн. заробітної платні, отриманої у ВСУ. І досі продовжує жити за кошти платників податків, яким раніше забороняв проводити мирні масові акції.
Колега Олександра Золотнікова, Тетяна Дроботова, має дуже цікаві родинні зв’язки. ЇЇ падчерка Ірина Анатоліївна Іщенко та чоловік Сергій Анатолійович Дроботов відмовились від громадянства України і стали російськими суддями, одразу після анексії Криму.
Тетяна Дроботова, Фото з відкритих джерел
Тим не менше Дроботова із Золотніковим отримали свої посади у Верховному Суді України. І чи користуватиметься орган з такими суддями довірою в суспільстві – питання риторичне.
З іншого боку ситуація могла суттєво покращитись, якби справи по злочинах проти учасників Євромайдану були належним чином розслідувані, а злочинці притягнені до відповідальності. Натомість судді, які у 2014 році фабрикували справи проти активістів і далі займають свої пости, чи встигли втекти за кордон. А прокуратура замовила уповноваженим органам вилучити кулі з готелю «Україна» тільки в лютому цього року. Тобто, через 4 роки після розстрілів!!!
Пам’ятаєте суддю Чауса, що тримав збереження у трилітрових банках на своєму подвір’ї? Доведено, що він виносив обвинувальні вироки автомайданівцям. Однак судова система України не змогла засудити «свого» і зараз Чаус спокійно живе у Молдові, де, скоріш за все, і витрачає свої «банкові» заощадження.
Микола Чаус, Фото: Уніан
Іншому служителю Феміди Владиславу Дев’ятку пощастило більше. Суддею Оболонського районного суду Дев’ятко став взимку 2014 року, коли попередня очільниця, Ірина Мамонтова, написала заяву про відставку. Своє рішення Мамонтова пояснила тиском на неї із боку Адміністрації Президента (інституція вимагала обвинувальних вироків щодо автомайданцівців). Так ось, як тільки головою Оболонського райсуду став Дев’ятко, такі вироки почали виносити десятками. Найчастіше у вигляді позбавлення водійських прав.
Чи пройшов люстрацію цей чиновник? Так, звісно! Він був настільки «люстрований», що нині головує у справі про державну зраду Віктора Януковича! Колишній прихвостень судить свого господаря. Як вам такий підхід до реформування суддівської вертикалі?
Черговим варіантом виходу із суддівської кризи в Україні, міг стати так званий «внутрішній вибух» . Коли незаплямовані українські судді, могли спробувати розірвати кругову поруку у колах судочинства та притягнути усіх винних, а за потреби і своїх колег, до відповідальності.
Однак і тут Україні пороблено. Навіть якщо такі сміливці знаходяться і йдуть проти вже усталеної роками системи, то їх намагаються знищити.
Вперше про позасистемного суддю ми почули у березні 2015 року. Тоді юрист ГО «Автомайдан» Роман Маселко оприлюднив записану на диктофон розмову голови Апеляційного суду Черкаської області Володимира Бабенка із суддею цього ж суду Сергієм Бондаренком.
Як свідчить аудіозапис, голова Апеляційного суду Бабенко вважав «неповагою до суду, колективу та до нього особисто» рішення, яке виніс його колега Сергій Бондаренко. Йдеться про справу ПАТ «Азот» (що належить Дмитру Фірташу) проти викладачки Черкаського державного технологічного університету Оксани Яшан. У листопаді 2013 року підприємство намагалось виселити її з гуртожитку, де вона мешкає. А суддя Бондаренко прийняв сторону викладачки, чим обурив голову суду, який був у тісних взаєминах з адміністрацією «АЗОТу».
«То ти насолив не мені, а усім нам. Іди потім, домовся з ним за залу, бл***, за все інше… Ти свій ход зробив. Якщо ти висловив свою неповагу до нас, то тобі це все не пройде…», – так пан Бабенко описав взаємини, на яких будувалась подальша взаємодія між колегами у суді.
Вже понад 3 роки Сергій Бондаренко не може отримати обвинувального вироку для свого колишнього керівника Бабенка. У вересні 2016-го, внаслідок резонансу у ЗМІ, Бабенко подав у відставку за власним бажанням. Завдячуючи, знову ж таки, прикутій до справи увазі громадськості.
Вища Рада Правосуддя вирішила спочатку розглянути подання ВККСУ щодо звільнення Сергія Бабенка не за власним бажанням, а у зв’язку із вчиненням дисциплінарного проступку. В такому випадку його мають позбавити усіх привілеїв та виплат, які належать колишнім суддям. Ось тільки справа досі не розглянута.
А в листопаді 2017 року громадськість сколихнула звістка про побиття полтавської судді Лариси Гольник. За її словами вона відмовилась брати хабар у мера міста Олександра Мамая.
Олександр Мамай, Фото з відкритих джерел
Справа проти Мамая та спроба дати судді хабар супроводжувалась тиском з боку керівництва Октябрського суду м. Полтави. на позасистемну суддю. Зокрема, голова цього суду Олександр Струков подає численні скарги на свою підлеглу. Внаслідок чого, пані Лариса перебуває одночасно в десятках судових процесів. Понад 2 роки вона не мала права розглядати судові спори.
Вища Рада Правосуддя повернула їй цю можливість тільки у лютому 2018-го року. А справа проти мера Полтави загубилась за численними судовими позовами у бік Гольник. Заради справедливості зазначимо, що зараз матеріали щодо цього злочину знаходяться в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі і, ймовірно, чекають додаткових експертиз, потрібних стороні обвинувачення.
На прикладі цих «білих ворон» у мантіях стає зрозуміло, що суддівська система сама себе не реформує.
На зміни згори – надії теж мало. Владі вигідні судді, на яких є компромат. Їй потрібні люди, які у потрібний момент винесуть «правильне» рішення. Та й сам державний апарат зараз зайнятий здебільшого боротьбою з антикорупційними громадськими організаціями.
Справи проти голови «ЦПК» Віталія Шабуніна та директора YouControl Сергія Мільмана. Взяття на поруки звинуваченого у корупції мера Одеси Геннадія Труханова та погрози Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова припинити охорону судів. Все це – спроби політичної верхівки України вдавати «гарне обличчя, при поганій грі». Тим самим зайвий раз підвищуючи градус, у без того напруженому від негод, українському суспільстві.
[:]
