Останнім часом, на хвилі підвищеного інтересу до нашого минулого, у різноманітних виданнях з’явилося чимало публікацій присвячених родині цукропромисловців-меценатів Терещенків. Однак вони, як правило, стосуються життя та діяльності «глави родини» — Миколи Артемійовича Терещенка. А величезна меценатська і громадська діяльність його сина, Олександра Миколайовича, який свого часу дуже багато зробив для розвитку вітчизняної освіти, несправедливо замовчується.
Во времена Терещенко Шпитьки очень изменились. В село пролегла мощеная дорога, на месте старого леса был заложен редкой красоты парк с оранжереей, зоопарком, прудами и фонтанами. В парке был возведен особняк, дома прислуги, водокачка, погреба, конюшня (где на продажу разводили породистых рысаков), ипподром. В центре села в 1895-1902 гг. выстроили новую каменную Покровскую церковь, которая поражала красотой снаружи и богатым интерьером внутри. В церкви находилась первая сельская библиотека…
Владения помещика 1909 года занимали площадь более 6000 десятин, было несколько имений, в частности, два в центральной усадьбе в Шпитьках и одно в Ясногородке. Кроме Ясногородского, Терещенко приобрел также Личанку, Гуровщину и Жуков хутор.
В последнее время на волне повышенного интереса к нашему прошлому в различных изданиях появилось немало публикаций, посвященных семье сахаропромышленников-меценатов Терещенко. Однако они, как правило, касаются жизни и деятельности «главы семьи» – Николая Артемьевича Терещенко, а огромная меценатская и общественная деятельность Александра Николаевича, который в свое время много сделал для развития отечественного образования, несправедливо замалчивается.
Александр Терещенко – второй сын Николая и Пелагеи Терещенко – родился 7 сентября 1856 года в г. Глухове. После окончания курса частной классической гимназии Клеймана в Москве получил высшее образование в Московском и Киевском университетах. Полный курс Киевского университета Святого Владимира, Александр окончил со степенью кандидата юридических наук. Вскоре ачалась его непродолжительная карьера военного. Александр Терещенко вступил «вольноопределяющимся» в лейб-гвардии Гродненского гусарского полка, где он был посвящен в чин унтер-офицера, а после сдачи офицерских экзаменов его отправили в отставку.
С того времени началась активная общественная деятельность Александра Терещенко. Его утвердили почетным попечителем 1-й Киевской гимназии, окончание полного курса которой давало право поступать без предварительных экзаменов в Киевский университет. В мае 1883 года Терещенко был назначен почетным мировым судьей. Через полгода его ожидало новое ответственное назначение – он стал членом Киевского губернского попечительства детских приютов ведомства императрицы Марии Федоровны.
Кроме того, Александр Николаевич был членом комитетов многих провинциальных учебных заведений, принимал активное участие в работе благотворительных обществ. Например, более 25 лет он был членом дирекции, затем товарищем председателя Киевского отделения Императорского русского музыкального общества, то есть его заместителем. Александру Терещенко посчастливилось тесно сотрудничать с такими известными представителями дореволюционного общества, как Н. Ригельман, А. Виноградский, В. Пухальский и с другими известными композиторами, пианистами, педагогами.
Созданное 1863 года Киевское отделение общества, которое преимущественно существовало на взносы частных лиц, много сделало для пропагандирования музыкальной культуры и образования. В 1868 году в Киеве была основана музыкальная школа (которая с 1913 года стала консерваторией). Ее закончили композиторы Р. Глиэр, Л. Ревуцкий, пианист В. Горовиц, певица М. Литвиненко-Вольгемут и целая плеяда других известных деятелей искусства.
За активную позицию в январе 1906 года Александру Николаевичу Терещенко пожаловали чин действительного статского советника. В свое время 1-й Киевской гимназии Александр Николаевич учредил стипендии, которые предоставлялись особо способным и прилежным ученикам:
1. Имени А. С. Пушкина – 5000 рублей (введена 1899 года).
2. Имени Н. В. Гоголя – 5000 рублей (введена 1902 года).
3. Имени тайного советника Н. А. Терещенка – 1500 рублей (введена 1904 года).
Александр Николаевич Терещенко жертвовал ежегодно на нужды гимназии по 1000 рублей, а также платил за обучение нескольких бедных учеников. На его личные средства 1905 года было создана колония-дача в селе Плюты на берегу Днепра, которая предназначалась для летнего отдыха учеников киевских гимназий со слабым здоровьем. Александр Николаевич помогал начинающим художникам, в частности, выделял личные средства на оплату их зарубежных путешествий.
Сохранилось описание имения А. Н. Терещенко в Шпитьках, которое записал со слов старожилов местный краевед Виктор Владимирович Вишняк. «Здание было округлой формы, имело 99 комнат, два этажа на высоком подвале. Подвал был очень хорошим: и стены, и пол выложены кафелем. В подвале стояла динамо-машина, которая производила электрический ток. Здесь же были и кладовки, где хранилось продовольствие. Дом имел выходы во все четыре стороны. При парадном входе стояли колонны. Крыша дома – частично застеклена. Под ней, на втором этаже, был пол из толстого стекла, так что свет попадал вниз, в вестибюль на первом этаже, окна которого были полукруглые, итальянского типа, в нарядной тройной раме. На втором этаже проще – прямоугольные.
Дом Александра Терещенко
Сохранились предания, что в имении Терещенко в Шпитьках бывали известные люди Михаил Врубель, Виктор Васнецов, Михаил Нестеров, Илья Репин, И. Нечуй-Левицкий, Михаил Старицкий, Олэна Пчилка, Леся Украинка, Игнат Хоткевич, Николай Лысенко. Однако, эти сведения следует еще проверить в архивах.
Умер Александр Терещенко 23 октября 1911 года в Петербурге. Оставив после себя капитал в 140 миллионов рублей, два сахарных завода, имения в Киевской и Волынской губерниях. Похоронили Александра Николаевича на кладбище «Аскольдова могила» в Киеве.
Унаследовали имения его жена Елизавета Владимировна и дети – Николай (Никола), Мария и Ольга. Шпитьковские старожилы рассказывали, что помещик построил в Шпитьках в парке типичную крестьянскую избу, где была печь, горшки, вилошники и другая обычная крестьянская домашняя утварь. Здесь его дети самостоятельно хозяйничали: варили есть, выполняли домашнюю работу, как обычные люди. Так было заведено: каждый в семье мецената должен был знать деревенскую жизнь изнутри. Поэтому и сельские люди никогда ничего плохого о последнем местном помещике не говорили.
Имение Терещенко в Шпитьках начало оскудевать сразу же после смерти хозяина. В 1914-1915 гг. часть ипподрома снесли и построили лагерь, где в бараках удерживали австрийских военнопленных. Шла Первая мировая война. Начиная с 1916 года крестьяне имения Терещенко арендовали у них почти все земли. Таким образом семья меценатов за год до известных ноябрьских событий 1917 года уже предоставила «землю – крестьянам».
То, что осталось сейчас – менее, чем десятая часть того, что было. В свое время помещик Александр Терешенко приказал разбить парк на месте старого леса. При этом строго запретил уничтожать дубы и другие ценные породы. Поэтому и сейчас в нем можно найти полувековые дубы. Здесь было высажено много видов сосны, ели, клена, липы, сибирской лиственницы, которые до этого в Шпитьках не росли. А в оранжерее когда-то были тропические растения: пальмы, бананы, бамбук, редкой красоты цветы. Зимой она отапливалась.
Архивное дело сохранило доверенность на управление имением Терещенко, датированное 26 августа 1918 года. Последним управляющим имения был Станислав Антонович Шклиговский. Шпитьковские владения состояли тогда «из Шпитьковской, Лучанской и Ясногородской экономий; городка Ясногородки со всеми торговыми помещениями и чиншевиками; Личанской, Горбовицкой, Елизаветинской и Бучанской ферм; Жукова хутора и Хмильнянской дачи в с лесами, помещичьей усадьбой, садом, парком, молочной фермой, а также со всеми экономиями, лесами, землями, которые могут войти к ним в будущем».
Но эпоха кончилась. После военного лихолетья в Шпитьках остались только дом управляющего (где позже находилась колхозная контора), помещичьи погреба, водонапорная башня (водокачка), которая обеспечивала когда-то имение водой. С ее верхушки и сегодня хорошо видно село и окрестные поля…
[:ua]За часів Терещенка Шпитьки дуже змінилися зовні. До села пролягла брукована дорога, на місці старого лісу був закладений рідкісної краси парк із зоопарком і оранжереєю, ставками і фонтанами. У парку був споруджений маєток, будинки прислуги, водокачка, льохи, конюшня (де на продаж розводили породистих рисаків), іподром. У центрі села в 1895-1902 рр. була збудована нова кам’яна Покровська церква, яка вражала красою зовні та багатим інтер’єром усередині. У церкві знаходилася перша сільська бібліотека…
Володіння поміщика 1909 року займали площу понад 6000 десятин, мали кілька маєтків, зокрема, два на центральній садибі у Шпитьках і один у Ясногородці. Крім Ясногородського куща, Терещенко придбав також Личанку, Гурівщину, Жуків хутір.
Останнім часом на хвилі підвищеного інтересу до нашого минулого в різноманітних виданнях з’явилося чимало публікацій, присвячених родині цукропромисловців-меценатів Терещенків. Однак вони, як правило, стосуються життя та діяльності «глави родини» — Миколи Артемійовича Терещенка, а величезна меценатська і громадська діяльність Олександра Миколайовича, який свого часу дуже багато зробив для розвитку вітчизняної освіти, несправедливо замовчується.
Олександр Терещенко — другий син Миколи та Пелагеї Терещенків — народився 7 вересня 1856 року в м. Глухові. Після закінчення курсу приватної класичної гімназії Клеймана в Москві здобув вищу освіту в Московському та Київському університетах. Повний курс Київського університету Св. Володимира Олександр закінчив зі ступенем кандидата юридичних наук. Почалася його нетривала кар’єра військового. О.Терещенко вступив «вольноопределяющимся» до лейб-гвардії Гродненського гусарського полку, де йому було надано чин унтер-офіцера, а після складання офіцерських іспитів його звільнили у відставку.
Саме з цього часу почалась активна громадська діяльність О.Терещенка. Його затвердили почесним попечителем 1-ї Київської гімназії, закінчення повного курсу якої надавало право вступати без попередніх іспитів до Київського університету. У травні 1883 року О. М.Терещенко був призначений почесним мировим суддею. Через півроку на нього чекало нове відповідальне призначення — він став членом Київського губернського попечительства дитячих притулків відомства імператриці Марії Федорівни.
Крім того, Олександр Миколайович був членом комітетів багатьох провінційних навчальних закладів, брав активну участь у роботі благодійних товариств. Наприклад, більш як 25 років він був членом дирекції, потім товаришем голови Київського відділення Імператорського російського музичного товариства, тобто його заступником. О. Терещенку випало тісно співпрацювати з такими відомими діячами товариства, як М. Рігельман, О. Виноградський, В. Пухальський та з іншими відомими композиторами, піаністами, педагогами.
Створене 1863 року Київське відділення товариства, яке переважно існувало на внески приватних осіб, багато зробило для поширення музичної культури та освіти. 1868 року було засновано музичну школу (яка 1913 року стала консерваторією). Її закінчили композитори Р. Глієр, Л. Ревуцький, піаніст В. Горовиць, співачка М. Литвиненко-Вольгемут і ціла плеяда відомих митців.
За активну громадську діяльність 1 січня 1906 року Олександр Терещенко був «пожалуваний» чином дійсного статського радника. Тільки у 1-й Київський гімназії Олександр Миколайович заснував стипендії, що надавалися найздібнішим і старанним учням:
1. Імені О. С. Пушкіна — 5000 карбованців (запроваджена 1899 року).
2. Імені М. В. Гоголя — 5000 карбованців (запроваджена 1902 року).
3. Імені таємного радника М. А. Терещенка — 1500 карбованців (запроваджена 1904 року).
Олександр Миколайович Терещенко жертвував щорічно на потреби гімназії по 1000 карбованців, а також платив за навчання кількох бідних учнів. На його особисті кошти 1905 року було створено колонію-дачу в селі Плюти, на березі Дніпра, що призначалася для літнього відпочинку учнів київських гімназій зі слабким здоров’ям. Олександр Миколайович допомагав художникам-початківцям, зокрема, надавав особисті кошти на оплату їхніх закордонних подорожей.
Зберігся опис маєтку О. М. Терещенка в Шпитьках, який записав від старожилів місцевий краєзнавець Віктор Володимирович Вишняк. Будівля була округлої форми, мала 99 кімнат, два поверхи на високому підвалі. Підвал був дуже гарним: і стіни, і підлога викладені кахлем. У підвалі стояла динамо-машина, що виробляла електричний струм. Тут же були й кладовки, де зберігалося продовольство. Виходи мав на всі чотири боки. При парадному вході стояли колони. Дах будинку – частково засклений. Під ним, на другому поверсі, була підлога з товстого скла, так що світло потрапляло вниз, у вестибюль на першому поверсі, вікна якого були напівкруглі, італійського типу, в ошатній потрійній рамі. На другому поверсі простіші – прямокутні.
Будинок Олександра Терещенка
Збереглися перекази, що в маєтку Терещенків у Шпитьках бували відомі люди М. Врубель, В. Васнецов, М. Нестеров, І. Їжакевич, І. Рєпін, І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, О. Пчілка, Л. Українка, Г. Хоткевич, М. Лисенко. Проте, ці відомості слід ще перевірити в архівах.
Помер О. М. Терещенко 23 жовтня 1911 року в Петербурзі. Після нього залишився капітал у 14 мільйонів карбованців, два цукрових заводи, маєтки в Київській та Волинській губерніях. Поховали Олександра Миколайовича на кладовищі «Аскольдова могила» в Києві.
Успадкували маєтки його дружина Єлизавета Володимирівна та діти — Микола (Никола), Марія й Ольга. Шпитьківські старожили розповідали, що поміщик збудував у Шпитьках в парку типову селянську хату, де була піч, горщики, вилошники та інше звичайне селянське домашнє начиння. Тут його діти самостійно господарювали: варили їсти, виконували хатню роботу, наче звичайні люди. Так було заведено: кожен у родині мецената повинен був знати сільське життя зсередини. Тому і сільські люди ніколи нічого поганого про останнього місцевого поміщика не говорили.
Маєток Терещенків у Шпитьках почав занепадати одразу ж після смерті О.М. Терещенка. В 1914-1915 рр. частину іподрому знесли і спорудили табір, де в бараках утримували австрійських військовополонених. Йшла Перша світова війна. 1916 року селяни маєтності Терещенків орендували у них майже всі землі. У такий спосіб родина меценатів за рік до відомих подій надала «землю — селянам».
Маєток був розташований у розкішному парку. Те, що лишилося зараз – менш, як десята частина того, що було. Поміщик наказав розбити парк на місці старого лісу. При цьому суворо заборонив знищувати дуби та інші цінні породи. Тому і зараз у ньому можна знайти півстолітні дуби. Тут було висаджено багато видів сосни, ялини, клена, липи, сибірська модрина, які до того в Шпитьках не росли. А в оранжереї колись були тропічні рослини: пальми, банани, бамбук, рідкісної краси квіти. Взимку вона опалювалася.
Архівна справа зберегла довіреність на управління маєтком Терещенків, датовану 26 серпня 1918 року. Останнім управляючим маєтку був Станіслав Антонович Шклиговський. Шпитьківські маєтності складалися тоді «зі Шпитьківської, Лучанської і Ясногородської економій; містечка Ясногородки з усіма торгівельними приміщеннями та чиншовиками; Личанської, Горбовицької, Єлизаветинської і Бучанської ферм; Жукова хутора і Хмільнянської дачі у повному складі з лісами, поміщицькою садибою, садом, парком і молочною фермою, а також з усіма економіями, лісами, землями, що можуть увійти до них у майбутньому».
Але епоха скінчилася. Після воєнних лихоліть у Шпитьках залишилися лише будинок управляючого (де містилася колгоспна контора), поміщицькі погреби, водонапірна башта (точніше – водокачка), що забезпечувала колись маєток водою. З її верхівки і сьогодні добре видно село і навколишні поля…
[:]
