Мільйони життів і 66 тон золота коштував Україні голодомор 1932-1933 років.
28 листопада День пам’яті жертв голодоморів. Україна вшановує жертв трьох голодоморів вчинених Радянською владою в Україні (1921-23; 1932-33; 1946-47 роки).
2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», яким Голодомор визнаний геноцидом українського народу.
Попри те, що під час голодомору гинули голодною смертю і представники інших народів, геноцид був спрямований виключно на знищення українців.
Радянська влада категорично заперечувала навмисне знищення українців голодом до самого розвалу Радянського Союзу. Документи нищилися та вивозилися до архівів Москви, аби унеможливити доступ. Під час голодомору не проводилася фіксація усіх смертей, а в діагнозах про причини смерті було заборонено вказувати на смерть від голоду.
У фондах державного архіву Сумської області виявили приголомшливий документ. В акті про смерть дев’ятнадцятирічного Андрія Остапенка колгоспника артілі імені Леніна, який помер від голоду 13 травня 1933 року невідомий канцелярист цинічно записав у графу «причина смерті» – «Українець». Цього було цілком достатньо для обґрунтування смерті молодої людини.
Досі багато людей не можуть повірити в те, що влада навмисно убивала людей голодом. Не можуть уявити, з якої причини проводився геноцид цілого народу. А причина далеко не одна, Сталін та комуністична верхівка цинічно і дієво вирішувала цілу низку питань убиваючи українців голодом.
1 – Українці були найбільшим після росіян народом в СРСР. За переписом 1926 року чисельність українців становила майже 31,2 мільйони осіб. В той час як все населення Союзу 147 мільйонів.
Наприкінці 1920 початку 30 років по всій Україні відбулося понад 5 тисяч збройних виступів проти радянської влади, за деякими оцінками, в цих повстаннях брало участь 2 мільйони осіб. За даними тодішньої Генеральної прокуратури, лише з кінця лютого до початку квітня 1930 року в Українській СРР відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади» і проходили, в більшості своїй, під гаслами національної визвольної боротьби.
Комуністична влада була настільки нетривкою, що Сталін в переписці з Кагановичем писав – «Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити… Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати».
2 – Радянська влада потребувала надходження валюти для проведення індустріалізації зруйнованої країни. Одним із головних джерел отримання валюти був продаж українського хліба за кордон. Однак Велика депресія в США призвела до знецінення зернових на світових ринках. Радянській владі потрібно було продавати більше зерна, аби надходження валюти не припинялося. Насильницька колективізація і збільшення планів здачі хліба викликала всеохоплюючий спротив українського селянства. Плани здачі збіжжя цілеспрямовано не виконувалися. Спротив чинився не лише самими селянами, але і представниками влади на місцях. До серпня 1932 року зафіксовано 220 випадків відмови колгоспів і сільрад від прийняття планів хлібозаготівель.
3 – Окрім збіжжя для продажу за кордон радянська влада потребувала золота. Це ще одна причина геноциду – змусити голодних людей віддати золото та інші цінності за шматок хліба.
Чим більше розгорався голод, тим більше розросталася мережа магазинів «Торгзін» де змучені люди за безцінь віддавали свої родинні цінності. Якщо в 1932 році «Торгзін» УСРР «заготував у населення» 21 тонну золота (26,8 мільйони валютних карбованців) та 18,5 тонн срібла (0,3 млн. крб.), то у 1933 р. – 44,9 тонн золота (58 млн. крб.) і 1420,5 тонну срібла (22,9 млн. крб.).
Для порівняння, сьогодні золотий запас України становить близько 25 тон золота.
Це не всі причини заради яких комуністична влада пішла на геноцид українців. Саме після голодомору значно пришвидшився процес русифікації українців, як в самій Республіці, так і на етнічних українських територіях за її межами. Зокрема на Кубані проживало за переписом 1926 року понад 900 тисяч українців. На 2010 рік їх залишилося всього 83 тисячі.
Наслідком геноциду українців 1932-33 років є і нинішня війна з Росією на Донбасі.
Геноцид тридцятих років мав кілька фаз реалізації. Перша фаза відбулася на весні 1932 року, коли через вилучення зерна голодну смерть прийняло понад 150 тисяч осіб. Голод згодом вщух, як почали збирати новий врожай. Та найбільше голод вирував весною і на початку літа 1933 року. Точних даних про кількість жертв немає, адже переважну більшість смертей просто не фіксували. Дослідники називають приголомшуванні цифри від 3 до 10 мільйонів замучених голодом.
За оцінкою дослідника Д.Мейса, в самий розпал голоду У червні 1933 року в УСРР помирали:
- Щохвилини – 24 особи;
- Щогодини – 1420 осіб;
- Щодоби – 34170 осіб.
У липні-серпні 1932 р. Україні нав’язали наперед нереальні до виконання плани хлібозаготівель. Спротив селян і представників влади на місцях був придушений. У другій половині листопада влада розробляє спеціальну таємну операцію зі знешкодження всіх, хто міг би чинити опір повному вилученню хліба. 18 листопада 1932 р. Політбюро ЦК видає таємну директиву щодо розробки спеціального плану ліквідації «куркульських і петлюрівських гнізд», а вже 22 листопада голова ГПУ С. Реденс просить С. Косіора затвердити план операції «з нанесення оперативного удару по класовому ворогу», яка охоплювала 243 райони України.
В листопаді 1932 року за вказівкою Молотова запроваджують режим «чорних дощок» та вводяться натуральні штрафи – вилучається все продовольство і худоба у «боржників», які не виконали план здачі хліба.
Вже в грудні влада починає конфісковувати все, що можна було їсти, навіть кормові буряки. Люди залишаються без будь-якої худоби і їжі. Лише котів та собак комуністи не забирали. Їх і поїли першими.
Свідки розповідали, що ловили горобців, мишей і виливали на полях ховрахів. Там де було багато боліт та лісів поживи було більше, але степову Україну охопив суцільний голод.
Тим часом у державних коморах хліба було вдосталь. Зокрема, зі спогадів О.Шарої з Борзнянського району в сусідньому селі діяв на повну потужність спиртзавод. «Ми жили коло річки, яка текла в невеликій западинці. Зимою 1932-33 років з усіх навколишніх сіл до цього спиртзаводу сунули безліч людей з діжками на санчатах. В ці діжки вони набирали жижу (відходи виробництва) і тягли їх санчатами, аби нагодувати своїх дітей. Коли люди переходили річку, то в них не було сили витягти санчата на зовсім невисокий пригірок. Тому вони черпали з діжки жижу і пили її сподіваючись, що це додасть їм сили».
Директивою Й. Сталіна від 22 січня 1933 року було заборонено виїзд селян з території УСРР і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу. Українським селянам припинили продавати квитки на залізничний і водний транспорт. Підрозділи ГПУ заблокували дороги. Тільки за перші півтора місяці дії цієї директиви затримано майже 220 тисяч селян. З них понад 186 тисяч силоміць повернули у села, де вони були приречені на голодну смерть. Згодом заблокували і дороги до всіх міст, куди селяни рушили в пошуках їстівного.
Голод набув шалених масштабів. Люди божеволіли від голоду і йшли на все, аби вижити. За словами полковника СБУ Валерія Удовиченка, – «Траплялося трупоїдство, викопували і вживали м’ясо з могил. Загалом знайшли 1022 такі справи. Людей, особливо дітей, викрадали, вбивали та їли. Такі справи кваліфікували як розбій. Винних забирала міліція, але даних про їхню подальшу долю немає».
Комуністичний режим всіляко приховував правду. За вказівками Молотова з сільрад були вилучені всі дані про кількість смертей під час голодомору. Часто на місцях поховання померлих від голоду в 50-70 роках комуністична влада зводила школи, клуби та дитячі садки зрівнявши могили бульдозерами.
На жаль, політику приховування правди і заперечення геноциду українського народу продовжує влада Російської Федерації. РФ досі не визнала голодомор геноцидом та відмовляється відкривати архівні дані з цього приводу.
Попри тиск Росії на інші країни з вимогою не визнавати геноциду українців крім України уряди ще 16 країн світу визнали голодомор як геноцид українців: Австралія, Ватикан, Грузія, Канада, Еквадор, Естонія, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Угорщина та США.
Крім того 22 штати США на власному рівні визнали голодомор геноцидом українського народу.
Ще ряд країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам’ять його жертв, зокрема: Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина Чехія та Чилі.
