Він хотів зробити радянську Україну самодостатньою та заможною, а був звільнений за націоналізм.
Кремлевская власть всегда не доверяла Украине. Поэтому, начиная с 20-х годов прошло века, сюда, на руководящие должности, назначались преимущественно доверенные личности Сталина. А если на первые роли выдвигались украинские представители, то их обязательно проверяли на надежность, а в качестве заместителей присылали надзирателей из Москвы.
Раковский, Молотов, Каганович, Квиринг, Косиор и многие другие – все они были её назначенцами.
Лариса Якубова – историк
Украину Кремль не столько ненавидел, сколько не доверял и постоянно боялся потерять. Во всем пытался контролировать, опасался. Это был особый вопрос той власти.
В 60-х годах прошлого века, во времена так называемой «хрущевской оттепели», которая запомнилась ослаблением тоталитарной власти и относительной либерализацией политической жизни, власть в Украине возглавил Петр Шелест.
По мнению профессора Гарвардского университета (США) Сергея Плохия «Шелест считал, что его главная задача – не выполнять приказы из Москвы, а способствовать экономическому развитию Украины и ее культуры».
Тогдашняя политика высшего партийного руководства позволила Шелесту вернуться к идеям национал-коммунизма.
Николай Жулинский – академик
Думаю, что во многом Шелест прекрасно понимал, где, в каких условиях он живет и работает. Он работал во имя Украины. Но Украины коммунистической. Украины, которая не могла отходить от принципов, которые диктовала Москва. Но украинский корень в нем произрастал.
Украинские корни Шелеста действительно были глубокими. Он родился в Харьковской области в 1908 году в семье, история которой происходила от казацкого сотника Василия Шелеста – одного из гайдамацких вожаков.
Работая на различных промышленных предприятиях железнодорожной, металлургической и машиностроительной отрасли, Петр Ефимович понимал и чувствовал мощь и силу украинского экономического потенциала.
В 1940 году, в 32 года, он уже координировал роботу всей оборонной промышленности Харькова. Именно в это время он познакомился с Никитой Хрущевым – человеком, приближенным к правящей советской верхушке, который заметил необычные организаторские способности молодого Шелеста.
Во время Второй мировой войны и после нее Петр Ефимович работал на оборонных предприятиях и в авиапроме СССР. И бесспорно имел возможность сравнивать состояние промышленности Украинской ССР и РСФСР.
В конце 40-х годов Петр Шелест вернулся в Украину руководителем большого авиазавода. Именно здесь он сумел наладить выпуск самолетов АН-2 и ИЛ-8. Поручение было исполнено настолько успешно, что вскоре Петру Шелесту предложили перейти на партийную работу.
Сначала он возглавил Киевскую городскую организацию, а затем и Киевскую областную организацию Компартии Украины.
Возглавив после смерти Сталина компартию Советского Союза, а впоследствии и Совет министров СССР, Никита Хрущев укреплял свое окружение за счет кадров из Украины.
В июне 1963 года он выдвинул на должность секретаря ЦК КПСС Николая Подгорного. А пост руководителя украинской компартии предложил Петру Шелесту. Ведал ли тогда Хрущев, что осенью в 1964 года, именно Шелест сыграет решающую роль в отстранении его от власти.
Именно активное участие Петра Шелеста в мятеже против Хрущева, дало ему возможность возглавлять Украину в эпоху Брежнева, вплоть до осени 1972 года.
Однако, Петр Ефимович, который отстаивал интересы Украины, в том числе экономические, оказался неудобным руководителем для прокремлевских сторонников жесткой централизации в СССР.
В это время между главой советской Украины и Москвой началось незримое противостояние. Шелест оказался серьезным противником, чувствовал себя уверенно на посту первого секретаря ЦК Компартии, ведь за его плечами была промышленно и экономически мощная Украина.
Дошло до того, что ближе к 60-м годам Киев начал диктовать условия Москве. Обычно это касалось поставок продовольствия. Ни союзное Министерство сельского хозяйства, ни партийные рычаги не могли заставить Украину сдавать продовольствия больше, чем запланировал Киев. Потому что обычно за счет Украины покрывали невыполнение заготовок в других республиках. Шелест это понимал и не шел на уступки.
Первый секретарь ЦК КПСС Брежнев и Политбюро не могли предъявить Петру Шелесту никаких претензий, как руководителю. По темпам экономического роста Украина занимала первое место в Советском Союзе.
Но жизнь в СССР невозможно было представить без запретов. К примеру, союзным республикам было запрещено самостоятельно строить объекты стоимостью свыше 3 миллионов рублей. Первым этот запрет нарушил Петр Ефимович строительством киевского дворца «Украина». Чтобы воплотить в жизнь проект, он пошел на хитрость. Попросил разрешения на строительство современного кинотеатра. Когда фальсификацию обнаружили, было уже поздно. Был готов весь первый этаж дворца культуры.
Подобных случаев было много. Например, он отстоял в Москве право на строительство Музея украинской культуры и быта в Пирогово и Музея истории казачества на острове Хортица в районе Запорожья. Именно Петр Шелест инициировал издание 26-томной «Истории городов и сел Украинской ССР». Занимался он также вопросами развития украинского языка, который оказался под давлением со стороны российского, сохранения украинской культуры и формирования нового типа украинского самосознания.
Именно эти мировоззренческие принципы и были положены им в основу своей книги. Она вышла в 1970 году сто тысячным тиражом. Книга, полная гордости за украинскую историю, достижения республики в условиях социализма, и стала….официальным поводом для увольнения Петра Шелеста с должности.
Его обвинили в национализме, за «идеализацию» прошлого Украины и отстаивания самобытности УССР. Некоторые даже в названии книги «Україна наша радянська» увидели зашифрованную аббревиатуру Украинской народной республики (УНР) – враждебную для советской идеологии. Книгу признали «идеологически ошибочной» и изъяли из продажи и из библиотек, а остальную часть тиража приказали уничтожить.
Вместе с ней были изъяты и уничтожены почти все хроникальные фото и кинодокументы с изображением Шелеста.
10 мая 1972 года Петра Шелеста освободили от обязанностей первого секретаря ЦК Компартии Украины со стандартной формулировкой: «В связи с переходом на другую работу». Местом новой работы Петра Шелеста стал Совет министров СССР.
Николай Жулинский – академик
Его забрали в Москву, дали новую должность, а затем отправили на пенсию без права возвращения в Украину. Он был вынужден жить под Москвой на государственной даче, там и завершил свою жизнь. В Украину Петра Ефимовича уже не пустили, чтобы он не возбуждал даже своим присутствием тех настроений, которые он изложил в книге «Украина наша Советская».
На место Шелеста Брежнев назначил своего приверженца – Владимира Щербицкого, который был родом из родной для Генсека Днепропетровской области. И вплоть до развала Союза, Москва держала ситуацию в Украине под контролем этого человека.
Принудительный выезд Шелеста из Украины спровоцировал очередное «наступление» на украинских интеллектуалов. Иван Дзюба, автор «национал-коммунистической» книги «Интернационализм или русификация?», был приговорен к пяти годам исправительных работ и пяти годам ссылки.
Из институтов Академии наук УССР были «вычищены» Михаил Брайчевский и десятки других историков и литературоведов, которые работали над дореволюционной историей Украины, особенно над так называемой «националистической» казацкой эпохой. КГБ наверстывал работу, которую не смог завершить в Украине во времена Шелеста.
Петр Ефимович пережил всех своих обидчиков и дожил до времен независимой Украины. Он ушел из жизни в январе 1996 года в Москве. По завещанию его похоронили в Киеве на Байковом кладбище.
[:ua]Кремлівська владна верхівка завжди недовіряла Україні. Тому, починаючи з кінця 20-х років, сюди, на керівні посади, призначалися переважно довірені особи Сталіна. А якщо на перші ролі висувалися українські представники, то їх обов’язково перевіряли на надійність, а у якості заступників присилали наглядачів з Москви.
Раковський, Молотов, Каганович, Квірінг, Косіор та багато інших – усі були її призначенцями
Лариса Якубова – історик
Україну Кремль не стільки ненавидів, скільки не довіряв і повсякчас боявся втратити. В усьому намагався контролювати, побоювався. Це було особливе питання тієї влади.
В 60-х роках минулого століття, в часи так званої «хрущовської відлиги», що запам’яталася послабленням тоталітарної влади і відносною лібералізацією політичного життя, владу в Україні очолив Петро Шелест.
На думку професора Гарвардського університету (США) Сергія Плохія «Шелест вважав, що його головне завдання — не виконувати накази з Москви, а сприяти економічному розвитку України та її культури».
Тогочасна політика вищого партійного керівництва, дозволила Шелесту повернутися до ідей так званого націонал-комунізму.
Микола Жулинський – академік
Думаю, що в багатьох моментах Шелест прекрасно розумів, де, в яких умовах він живе і працює. Він працював в ім’я України. Але України комуністичної. України, яка може і не думала про відхід від засад, які диктувала Москва. Але український корінь у ньому проростав.
Українські корені Шелеста були глибокими. Він народився на Харківщині у 1908 році в родині, чия історія походила від козацького сотника Василя Шелеста – одного з гайдамацьких ватажків.
Працюючи на різних промислових підприємствах залізничної, металургійної і машинобудівної галузі, Петро Юхимович розумів і відчував міць та силу українського економічного потенціалу.
У 1940 році, у 32 роки, він вже координував роботу всієї оборонної промисловості Харкова. Саме в цей час він познайомився з наближеним до правлячої радянської верхівки Микитою Хрущовим, який помітив непересічні організаторські здібності молодого Шелеста.
Під час Другої світової війни і після неї Петро Юхимович працював на оборонних підприємствах, та авіапромі СРСР. І безперечно мав можливість порівнювати стан та перспективність промисловості Української РСР та РСФСР.
Наприкінці 40-х років, Петро Шелест повернувся в Україну керівником великого авіазаводу. Саме тут він зумів налагодити випуск літаків АН-2 та ІЛ-8. Доручення було виконано настільки успішно, що невдовзі Петру Шелесту запропонували перейти на партійну роботу.
Спочатку він став очільником Київської міської організації, а потім і Київської обласної організації Компартії України.
Очоливши після смерті Сталіна компартію Радянського Союзу, а згодом і Раду міністрів СРСР, Микита Хрущов зміцнював своє оточення за рахунок кадрів з України.
В червні 1963 року він висунув на посаду секретаря ЦК КПРС Миколу Підгірного. А пост керівника української компартії запропонував Петру Шелесту. Чи відав тоді Хрущов, що восени 1964 року, саме Шелест зіграє вирішальну роль у відстороненні його від влади.
Саме активна участь Петра Шелеста у заколоті проти Хрущова, дала йому можливість очолювати Україну в епоху Брежнєва, аж до осені 1972 року.
Проте, Петро Юхимович, який відстоював інтереси України, у тому числі економічні виявився незручним керівником для кремлівських прибічників жорсткої централізації у СРСР.
У цей час між українським очільником та Москвою розпочалося незриме протистояння. Шелест виявився серйозним супротивником, почувався впевнено на посаді першого секретаря, адже за його плечима була промислово й економічно могутня Україна.
Дійшло до того, що ближче до 60-х років Київ почав диктувати умови Москві. Зазвичай це стосувалося поставок продовольства. Ані союзне Міністерство сільського господарства, ані партійні важелі не могли змусити Україну здавати продовольства більше, ніж запланував Київ. Бо зазвичай за рахунок України покривали невиконання заготівель у інших республіках. Шелест це розумів і не йшов на поступки.
Перший секретар ЦК КПРС Брежнєв та Політбюро, не могли пред’явити Петру Шелесту ніяких претензії, як керівникові. За темпами економічного зростання Україна займала перше місце в Радянському Союзі.
Але життя у СРСР неможливо уявити без заборон. Приміром, союзним республікам було заборонено самостійно будувати об’єкти вартістю понад 3 мільйони рублів. Першим цю заборону порушив Петро Юхимович Шелест, будівництвом київського палацу «Україна». Аби втілити у життя проект, він пішов на хитрість. Попросив дозволу на будівництво сучасного кінотеатру. Коли фальсифікацію виявили, було вже пізно. Був готовий весь перший поверх палацу культури.
Подібних випадків чимало. Наприклад, він відстояв у Москви, право на будівництво Музею української культури та побуту в Пирогові та Музею історії козацтва на острові Хортиця поблизу Запоріжжя. Саме Петро Шелест ініціював видання 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР». Переймався питаннями розвитку української мови, яка опинилася під тиском з боку російської, збереженням української культури та формування нової української самосвідомості.
Саме ці світоглядні принципи й були покладені ним в основу своєї книги. Вона вийшла в 1970 році сто тисячним накладом. Книга, була сповнена гордості за українську історію, досягнення республіки в умовах соціалізму, і стала…. офіційним приводом для звільнення Петра Шелеста з посади.
Його звинуватили в націоналізмі, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР». Дехто навіть у назві книжки «Україна наша Радянська». угледів зашифровану абревіатуру Української народної республіки (УНР) – ворожу для радянської ідеології.. Книгу визнали «ідеологічно помилковою» і вилучили з продажу та бібліотек, а решту накладу наказали знищити. Разом з нею були вилучені та винищені майже усі хронікальні фото та кінодокументи із зображенням Шелеста.
10 травня 1972 року Петра Шелеста звільнили від обов’язків першого секретаря ЦК Компартії України за стандартним формулюванням: «У зв’язку із переходом на іншу роботу». Місцем нової роботи Петра Шелеста стала Рада Міністрів СРСР.
Микола Жулинський – академік
Його забрали в Москву, дали нову посаду, а потім відправили на пенсію без права повернення в Україну. Він був змушений жити під Москвою на державній дачі, там і завершив своє життя. В Україну Петра Юхимовича вже не пустили, щоб він не збуджував навіть своєю присутністю отих настроїв, які він виклав у книзі «Україно наша Радянська».
На місце Шелеста Брежнєв призначив свого ставленика – Володимира Щербицького, який був родом з рідної для Генсека Дніпропетровщини. І аж до розвалу Союзу, Москва тримала ситуацію в Україні під контролем цієї людини.
Примусовий виїзд Шелеста з України спровокував черговий наступ на українських інтелектуалів. Івана Дзюбу, автора «націонал-комуністичної» книжки «Інтернаціоналізм чи русифікація?», засудили до п’яти років виправних робіт і п’яти років заслання.
З інститутів Академії наук УРСР були «вичищені» Михайло Брайчевський та десятки інших істориків та літературознавців, які працювали над дореволюційною історією України, особливо козацької доби. КДБ надолужував роботу, яку не міг завершити в Україні за часів Шелеста.
Петро Юхимович пережив усіх своїх кривдників і дожив до часів незалежної України. Він пішов з життя у січні 1996 року у Москві. За заповітом його поховали в Києві на Байковому кладовищі.
[:]
