[:ru]Никита Хрущев. Попытка изменить страну[:ua]Микита Хрущов. Спроба змінити країну[:]

[:ru]

Он пытался воплотить реформы, но при этом свято верил в коммунизм. Тем не менее, именно во времена правления Хрущева в стране начались процессы, вошедшие в историю под названием «хрущевская оттепель». Появилась новая когорта литераторов, артистов, художников. Были открыты ворота сталинских лагерей, и люди получили свободу, в которую уже никто не верил.

Родился Никита Сергеевич в 1894 году, в Курской губернии – этнических украинских землях Слобожанщины. Еще подростком, вместе с родителями переехал в город Юзовка (ныне Донецк – Ред.), где будучи простым механиком на шахте смог влиться в ряды большевистской партии, и сделать головокружительную политическую карьеру, венцом которой стала должность Первого секретаря ЦК КПСС.

В 20-х годах, будущий Первый секретарь ЦК КПСС, женился на украинке Нине Кухарчук, которая была родом из Холмщины.

Женщина, привыкшая придерживаться украинских традиций, стремилась убедить мужа быть благосклонным к своему народу и его культуре. Поэтому работая сначала в партийных организациях Донбасса, а затем в должности первого секретаря Компартии Украины, Хрущев ходил в вышиванке и придерживался имиджа украинофила, хотя украинцем по происхождению не был.

В 1938 году Сталин отправил Никиту Хрущева из Москвы в Украину, чтобы тот возглавил здесь последние репрессивные меры, и подготовил республику к возможному началу войны. Задача Хрущева была такой же, как и у его предшественников – превратить Украину в социалистическую крепость. И он беспрекословно выполнял задание «вождя народов».

Между тем, говорят исследователи, относился Сталин к Хрущеву с настороженностью, что в любое время могло обернуться против него репрессиями. Однако Никите Сергеевичу всячески удавалось избежать расправы. К примеру известно, что подыгрывая Сталину, Хрущев никогда в присутствии вождя не откликался положительно об Украине и украинцах, которых хозяин Кремля ненавидел, априори считая предателями.

Виталий Скальский – историк

Фигура Хрущева очень противоречива. Ведь именно он причастен к созданию образа советского украинца. Обязательно шаровары, вышитая сорочка, человек, который мало что понимает в современном мире. Очень архаичный. Он где-то там в своих глечиках. А вот российский брат, старший – он обязательно опытный. Он обязательно в городе. Он знает, что такое метро, телевизор. А украинец из села ничего не знает.

Чувство самосохранения заставляло Хрущева идти на хитрости. Когда он знал, что не выполнит поставленную задачу, то информировал центр и просил у него помощи, пытаясь снять с себя ответственность. Так было во время борьбы с украинским повстанческим движением в Западной Украине, когда Хрущев попросил помощи у Москвы, и во время массового голода в Украине в 1947 году. За такое по голове не погладили бы любого, а Хрущеву вновь удалось избежать сталинской опалы.

Илона Жовта – сотрудник Национального музея «Мемориал жертв голодомора»

Советское руководство – Хрущев, Коротченко и другие, избежали наказания, так как переживали о своей шкуре. Помня, что произошло в 1937-38 годах, они стали обращаться к Сталину, мол, не довыполнят план, потому что находятся в очень нелегкой ситуации. И Сталин прислал из Москвы своего партийного соратника Кагановича, который до этого организовывал голодомор 1932-33 годов. Своего человека, который мог бы контролировать этот процесс.

Во время Второй мировой, Хрущев постоянно находился на фронте, в самых горячих его точках: Сталинграде и на Курской дуге. В день освобождения Киева от немецких оккупантов – 6 ноября 1943 года, он вместе с писателями Александром Довженко, Юрием Яновским и Николаем Бажаном встречался с киевлянами. Сохранились уникальные хроникальные кадры.

ХРОНИКА

В послевоенные годы Хрущеву поручили возглавить восстановление разрушенного хозяйства Украины.

Сразу же после смерти Сталина, ловкий Никита Сергеевич, оказался одним из самых влиятельных советских лидеров, который перенял на себя власть в Москве. Чего-чего, а такого никто не ожидал.

Кость Бондаренко – публицист, историк

Он понимал: чтобы покончить с сталинизмом и полностью взять власть в свои руки, нужно было развенчать культ личности Сталина. Скомпрометировать тех, кто все это время был максимально приближен к Сталину – Молотова, Кагановича, Маленкова. Перед тем убрали палача Берию и всех, кто еще оставался преданным сталинским идеям.

С приходом Хрущева к власти в сентябре 1953 года начались кардинальные преобразования. В экономике страны, изменения коснулись прежде всего ускоренного подъема сельскохозяйственного производства с целью обеспечить население продовольствием. Началось невиданное строительство жилья. По всей стране, как грибы после дождя «росли хрущевки». Вкладывались средства в развитие конкретных регионов.

А в феврале 1954 года состоялась передача Крымского полуострова из-под юрисдикции Российской Федерации в состав советской Украины. Вопреки домыслам, ключевыми факторами такого решения Хрущева стали: экономическая целесообразность и географическое положение. Отрезанный от России Крым нуждался в помощи с материка для восстановления своей экономики. Не секрет, что она была подорвана не только Второй мировой и немецкой оккупацией, но и насильственной депортацией сталинским режимом крымских татар.

Поэтому новому руководству пришлось изрядно потрудиться. На местах создавались новые органы управления – совнархозы.

Большое значение для начала либерализации общественно-политической жизни, имел XX съезд КПСС, состоявшийся в феврале 1956 года. В докладе “О культе личности и его последствиях” новый лидер СССР обвинил Сталина в массовых расстрелах и репрессиях против невинных людей.

Процесс десталинизации, запущенный речью Хрущева, изменил советское общество. Многие бывшие заключенные были реабилитированы. Из лагерей были освобождены десятки тысяч участников украинского националистического подполья, епископы и священники Украинской греко-католической церкви, которым удалось выжить.

Результатом «хрущевской оттепели» в Украине стало появление нового поколения талантливых литераторов и художников. Их стали называть «шестидесятниками». Они требовали правды о сталинских преступлениях и обновления общественно-политической жизни в стране. Выступали против вмешательства партии в сферу литературы, искусства, и за внедрение украинского языка во все сферы жизни. В Украине ведущими фигурами этого движения стали Николай Винграновский, Иван Драч, Виталий Коротич, Лина Костенко и Василий Стус.

Но в начале 60-х годов возникли серьезные проблемы во внешней политике советского государства. Вооруженное подавление демократической революции в Венгрии в 1956 году вызвали недоверие к Советскому Союзу со стороны так называемого социалистического лагеря.

Фраза «Мы вам покажем кузькину мать!», использованная Хрущевым во время выступления в Конгрессе США в адрес представителей враждебно настроенных стран – стала крылатой.

К примеру разместив ракеты на Кубе, СССР спровоцировал Карибский кризис 1962 года, который вызвал конфронтацию с Соединенными Штатами Америки, и едва не стал началом очередной войны.

Даже задуманные Хрущевым внутренние изменения в стране, начали давать сбой. Вследствие неудачных экспериментов в сельском хозяйстве (по распоряжению Хрущева чуть ли не все посевные площади засеивались «царицей полей» кукурузой), с полок магазинов исчез белый хлеб. Ликвидация приусадебных индивидуальных хозяйств, привела к значительному уменьшению поголовья скота. Реформы, которые должны были повысить производительность и улучшить уровень жизни на селе, привели к удорожанию продуктов в городах.

Не произошло и кардинальных изменений в развитии экономики. Население снова оказалось на грани голода.

Пиком недовольства жизнью стала печально известная забастовка рабочих в Новочеркасске летом 1962 года. Когда против мирных людей, в ходе спланированной операции, органы внутренних дел применили оружие. По мнению украинских историков, реформы, которые должны были изменить страну, не смогли сломать тоталитарную советскую систему. Прежде всего потому, что сам Хрущев продолжал верить в ее высокое предназначение.

В октябре 1964-го, в результате «дворцового переворота» в Москве, окружение Хрущева отстранило его от власти. Тогда мало кто из советских граждан мог сказать доброе слово об одном из крупнейших реформаторов Советского Союза. Скорее всего, новые лидеры организовали переворот из-за страха, что Хрущев обвинит их в экономических трудностях и расправится, отстранив от «партийного корыта».

На удивление после отставки Никиту Хрущева не расстреляли и даже не посадили. Наоборот, учитывая все его заслуги перед страной Советов, дали персональную пенсию. Поэтому свой век, он доживал на даче под Москвой. Но, по мнению украинских исследователей, подобное решение партийной верхушки стало свидетельством того, что Хрущеву, хоть и не надолго, но удалось изменить мировоззрение представителей партаппарата.

Отстранение от власти опального Никиты Хрущева и замена его на политически гибкого, и более идеологически мотивированного руководителя советской Украины Леонида Брежнева, вскоре привело к возобновлению политических репрессий. Осенью 1965-го, в Москве вновь начались аресты.

А в Украине они начались несколькими месяцами ранее, только теперь мишенью КГБ стали молодые интеллектуалы из Киева и Львова, которые начали свою деятельность во время «хрущевской оттепели».

[:ua]

Він намагався втілити реформи, але при цьому свято вірив у комунізм. Тим не менш, саме за правління Хрущова в країні розпочалися процеси, що увійшли в історію під назвою «хрущовська відлига». З’явилася нова когорта літераторів, артистів, художників. Були відкриті ворота сталінських таборів, і люди отримали свободу, в яку вже ніхто не вірив.

Народився Микита Сергійович у 1894 році, в Курській губернії – етнічних українських землях Слобожанщини. Ще підлітком, разом із батьками переїхав до міста Юзівка (нині Донецьк, – Ред.), де будучи простим механіком на шахті зміг влитися до лав більшовицької партії, та зробити карколомну політичну кар’єру, вінцем якої стала посада Першого секретаря ЦК КПРС.

У 20-х роках, майбутній Перший секретар ЦК КПРС, одружився із українкою Ніною Кухарчук, яка була родом з Холмщини.

Жінка, що звикла дотримувалася українських традицій, прагнула переконати чоловіка бути прихильним до свого народу та його культури. Тому працюючи спочатку у партійних організаціях Донбасу, а потім на посаді першого секретаря Компартії України, Хрущов ходив у вишиваній сорочці, мав імідж українофіла, хоча українцем за походженням не був.

1938 року Сталін відрядив Микиту Хрущова з Москви в Україну, аби той очолив останні репресивні заходи, та підготував республіку до можливого початку війни. Завдання Хрущова було таким самим, як і у його попередників – перетворити Україну на соціалістичну фортецю. І він беззаперечно виконував завдання «вождя народів».

Між тим, кажуть дослідники, ставився Сталін до Хрущова досить зверхньо, що у будь-який час могло обернутися проти нього репресіями. Однак Микиті Сергійовичу усіляко вдавалося уникнути розправи. Приміром відомо, що підігруючи Сталіну, Хрущов ніколи у присутності вождя не відгукувався позитивно про Україну та українців, яких господар Кремля ненавидів, апріорі вважаючи зрадниками.

Віталій Скальський – історик

Постать Хрущова дуже суперечлива. Адже саме він приклався до створення образу радянського українця. Обов’язково шаровари, вишиванка, такий, що нічого не розуміє в сучасному світі. Дуже архаїчний. Він десь там в своїх глечиках. А от російський брат старший – він обов’язково досвідчений. Він обов’язково у місті. Він знає, що таке метро, телевізор. А українець з села нічого не знає.

Відчуття самозбереження змушувало Хрущова йти на хитрощі. Коли він знав, що не виконає поставлене завдання, то інформував центр і просив у нього допомоги, намагаючись зняти із себе відповідальність. Так було під час боротьби з українським повстанським рухом у Західній Україні, коли Хрущов попросив допомоги у Москви, і під час масового голоду в Україні у 1947 році. За таке по голові не погладили б будь-кого, а Хрущову знов вдалося уникнути сталінської немилості.

Ілона Жовта – співробітник Національного музею «Меморіал жертв голодомору»

Радянське керівництво – Хрущов, Коротченко та інші, уникнули покарання, бо переживали про свою шкуру. Пам’ятаючи, що відбулося в 1937-38 роках, вони почали звертатися до Сталіна, мовляв, не довиконають план, бо перебувають у дуже нелегкій ситуації. І Сталін прислав з Москви свого партійного соратника Кагановича, який до того організовував голодомор 1932-33 років. Свою людину, яка могла б контролювати цей процес.

Під час Другої світової, Хрущов постійно перебував на фронті, у найгарячіших місцях: Сталінграді та на Курський дузі. У день визволення Києва від німецьких окупантів – 6 листопада 1943 року, він разом з письменниками Олександром Довженком, Юрієм Яновським і Миколою Бажаном зустрічався з киянами. Збереглися унікальні хронікальні кадри.

ХРОНІКА

У повоєнні роки Хрущову доручили очолити відновлення зруйнованого господарства України.

Одразу ж після смерті Сталіна, спритний Микита Сергійович, виявився одним із найвпливовіших радянських лідерів, який перебрав на себе владу у Москві. Чого-чого, а такого ніхто не очікував.

Кость Бондаренко – публіцист, історик

Він розумів: щоб покінчити із сталінізмом і повністю перебрати владу в свої руки, потрібно було розвінчати культ особи Сталіна. Скомпрометувати тих, хто весь цей час був максимально наближений до Сталіна – Молотова, Кагановича, Малєнкова. Перед тим прибрали ката Берію та усіх, хто все же лишався відданим сталінським ідеям.

З приходом Хрущова до влади у вересні 1953 року почалися кардинальні перетворення. В економіці країни, зміни стосувалися насамперед пришвидшеного підйому сільськогосподарського виробництва з метою забезпечення населення продовольством. Розпочалось небачене будівництво житла. По всій країні, як гриби після дощу «росли хрущовки». Вкладалися кошти у розвиток конкретних регіонів.

А у лютому 1954 року відбулася передача Кримського півострова з-під юрисдикції Російської Федерації до складу радянської України. Усупереч домислам, ключовими чинниками такого рішення Хрущова стали: економічна доцільність та географічне розташування. Відрізаний від Росії Крим потребував допомоги з материка для відбудови своєї економіки. НЕ секрет, що та була підірвана не лише внаслідок Другої світової та німецької окупації, а і через насильницьку депортацію сталінським режимом кримських татар.

Тож новому керівництву довелося добряче попрацювати. На місцях створювалися нові органи управління – раднаргоспи.

Велике значення для початку лібералізації суспільно-політичного життя мав XX з’їзд КПРС, що відбувся у лютому 1956 року. В доповіді “Про культ особистості та його наслідки” новий лідер СРСР звинуватив Сталіна в масових розстрілах та репресіях проти невинних людей.

Процес десталінізації, запущений промовою Хрущова, змінив радянське суспільство. Багато колишніх в’язнів були реабілітовані. З таборів були звільнені десятки тисяч учасників українського націоналістичного підпілля, єпископи та священики Української греко-католицької церкви, яким вдалося вижити.

Результатом «хрущовської відлиги» в Україні стала поява нового покоління талановитих літераторів та митців. Їх почали називати «шістдесятниками». Вони вимагали правди про сталінські злочини та оновлення суспільно-політичного життя в країні. Виступали проти втручання партії у сферу літератури. мистецтва, та за впровадження української мови у всі сфери життя. В Україні провідними фігурами у цьому русі стали Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич, Ліна Костенко, та Василь Стус.

На початку 60-х років виникли неабиякі проблеми у зовнішній політиці радянської держави. Військове придушення демократичної революції в Угорщині у 1956 році викликали недовіру до Радянського Союзу з боку так званого соціалістичного табору.

Фраза «Мы вам покажем кузькину мать!», що була використана Хрущовим під час виступу у Конгресі США по відношенню до представників ворожо налаштованих країн -стала крилатою.

Приміром розмістивши ракети на Кубі, СРСР спровокував Карибську кризу 1962 року, яка викликала конфронтацію зі Сполученими Штатами Америки, що ледь не стала початком чергової війни.

Навіть задумані Хрущовим внутрішні зміни у країні, почали давати збій. Внаслідок невдалих експериментів у сільському господарстві (за розпорядженнями Хрущова чи не усі посівні прощі засаджувались «царицею полів» кукурудзою), з полиць магазинів зник білий хліб. Ліквідація присадибних індивідуальних господарств, привела до значного зменшення поголів’я худоби. Реформи, які повинні були підвищити продуктивність і поліпшити рівень життя на селі, призвели до подорожчання продуктів у містах.

Не відбулося і кардинальних змін у розвитку економіки. Населення знову опинилося на межі голоду.

Піком невдоволення життям став сумнозвісний страйк робітників в Новочеркаську влітку 1962 року. Коли проти мирних людей, в ході спланованої операції, органи внутрішніх справ застосували зброю. На думку українських істориків, реформи, які повинні були змінити країну, не могли викорінити тоталітарну радянську систему. Насамперед тому, що сам Хрущов продовжував вірити у її високе призначення.

У жовтні 1964-го, в результаті «палацового перевороту» у Москві, оточення Хрущова відсторонило його від влади. Тоді мало хто з радянських громадян міг сказати добре слово про одного з найбільших реформаторів Радянського Союзу.Найімовірніше, що нові лідери організували переворот через страх, що Хрущов звинуватить їх у економічних труднощах і розправиться, відсторонивши від «партійного корита».

На диво після відставки Микиту Хрущова не розстріляли і навіть не посадили. Навпаки, з огляду на усі його заслуги перед країною Рад, дали персональну пенсію. Тож свій вік, він доживав на дачі під Москвою. Але на думку українських дослідників, подібне рішення партійної верхівки було свідченням того, що Хрущову, хоч і не надовго, але вдалося змінити світогляд представників партапарату.

Усунення від влади опального Микити Хрущова та заміна його на політично гнучкішого і більш ідеологічно мотивованого керманича радянської України Леоніда Брежнєва, невдовзі призвели до поновлення політичних репресій. Восени 1965-го, у Москві знову поновились арешти.

А в Україні вони почалися кількома місяцями раніше, Тільки тепер мішенню КДБ стали молоді інтелектуали з Києва та Львова, які починали діяльність під час «хрущовської відлиги».

[:]