[:ru]Оставаться исключительными[:ua]Лишатись винятковими[:]

[:ru]

Военный, который сел за штурвал самолета или за руль БТРа, должен быть уверен в надежности машины, а прицеливаясь – знать, что снаряд попадет в мишень.

В Украине новые и модернизированные образцы авиационной техники, беспилотников, ракетно-артиллерийского, противовоздушного, бронетанкового вооружения и средств оптико-электронного противодействия, проверяют на пригодность в Государственном научно-испытательном центре Вооруженных Сил Украины.

Здесь дают оценку не только эффективности боевых, технических, эксплуатационных и других характеристик нового и модернизированного оружия, но и составляют обоснованные рекомендации по допуску к эксплуатации.

В 2017-м испытательному центру исполнилось 85 лет. Ведь он является правопреемником Морской испытательной станции Научно-исследовательского института Военно-воздушных Сил, созданного 4 марта 1932 года в Севастополе. И предназначенного для проведения испытаний авиационной техники и различных видов вооружения в условиях моря.

Виталий Куравский, подполковник, заместитель начальника Государственного научно-испытательного центра по воспитательной работе (г. Чернигов)

Украина унаследовала от СССР мощный испытательный организм. В 1990 году в Ахтубинске, Астраханской области, располагался Государственный летно-испытательный центр Министерства обороны им. В.П.Чкалова. А Феодосийский центр был управлением этого института, которое занималось морскими исследованиями. Испытали самолеты и вертолеты корабельного базирования, парашютную аварийно-спасательную технику, минно-торпедное вооружение, оснащение связанное с выявлением подводных лодок и операций для космоса. Первый космонавт – Юрий Гагарин, проходил подготовку в этом центре.

В середине двухтысячных авиационный научно-испытательный центр ВСУ (ГАНИЦ), выполнявший работы в интересах военных формирований Украины, которые имели на вооружении авиационную технику, стал Государственным научно-испытательным центром Вооруженных Сил Украины (ГНИЦ).

Все перечеркнула аннексия Крыма. И началось испытание на прочность самого испытательного центра.

Владимир Дмитриев, полковник, заместитель начальника Государственного научно-испытательного центра по научной работе

Наши «испытания» начались в марте 2014 года, когда по тревоге нас всех подняли ночью. Было объявлено, что проводятся мероприятия по переходу части на функционирование в условиях особого периода. У нас в то время периодически бывали такие тренировки, поэтому особого беспокойства не было. Через три-четыре дня стало известно, что по всему полуострову происходит блокировка территорий и захват воинских частей. Было видно, как Керченской дорогой (она от нас хорошо просматривалась), едут непонятные КАМазы. Тогда стало ясно, что это не тренировка. И после так называемого «референдума» на следующий день Аксёнов объявил нам, что военнослужащие всех силовых структур, и Вооруженных Сил Украины в том числе, должны в пятидневный срок перейти на сторону Российской Федерации. Иначе будут преследоваться по закону. Все имущество и вооружение он объявил собственностью Крыма. До этого момента никто не верил особенно, что придется куда-то уезжать. Все думали, что в высших эшелонах власти найдется политическое решение. Но этого, к сожалению, не произошло.

Военным пришлось делать выбор: либо ехать из Крыма, оставив там имущество и жилье, или перейти на сторону России.

Владимир Дмитриев, полковник, заместитель начальника ГНПЦ по научной работе

Я по национальности россиянин. Родился в городе Архангельске. С 1992 года служил в Украине, в Крыму. Принимал присягу я дважды. Сначала Советскому Союзу, которого не стало. Потом – Украине. Мне в марте 2014 года представители так называемого «новосозданного народа Крыма» об этом напомнили и кроме того предлагали втрое большую плату. Но когда я в 92-м году переводился из одной армии в другую, все было цивилизованно. Я официально подал рапорт с просьбой перевести меня для дальнейшего прохождения службы в Украине и он был удовлетворен объединенным штабом Вооруженных Сил СНГ.

Не было никаких нарушений законодательства. И уже потом я принял присягу на верность народу Украины. А здесь ситуация складывалась по-другому. Если человек служит в Вооруженных Силах Украины, то должен сначала уволиться, а потом уже выбирать, где дальше служить, в Российской Федерации или еще где-то. Или оставаться на пенсии. Но то ли люди этого не поняли, или им наобещали золотые горы, или они не хотели терять все, что было нажито в Крыму – они пошли на этот, я так считаю, преступный шаг. Присягнуть другому государству не освободившись из Вооруженных Сил Украины в законном порядке.

Я такого не мог себе позволить, и те товарищи, которые со мной уехали, пожалуй, тоже. Это наглядно показало, кто служит народу Украины, а кто пришел в Вооруженные Силы ради удовлетворения собственных потребностей. Потерять можно все, кроме чести – именно этим руководствовались мои товарищи и я.

Марина Геращенко – старший инженер-испытатель. Женщина не только продолжает семейную военную династию, а выбрала себе мужа среди военнослужащих. Оба работают в Центре, поэтому из оккупированного Крыма пришлось «выходить» семьей. Марине до сих пор противно вспоминать, как их переманивали в «армию Аксёнова», а затем – в российскую.

Но решение Максима и Марины было единодушное: мы граждане Украины, офицеры украинской армии. А они Родиной не торгуют!

Денис Колесник, подполковник, начальник отделения испытаний и научных исследований ГНПЦ

Мы выезжали из Крыма в таких условиях, которых врагу не пожелаешь. К примеру я с семьей собрался за три часа. Поступила команда завтра ехать в командировку. Я понял, что сюда уже не вернусь. Было страшно оставить жену и детей в Крыму. Поэтому пришел домой и сказал: «Пакуйте самое необходимое: документы и вещи». Собрали три пакета, отправили через «Новую почту» и уехали. А там осталась квартира, мебель, ну все…

Не жалею о своем решении. У каждого человека есть какой-то моральный барьер, который он не может переступить. Я же присягал на верность народу Украины. У нас много людей, которые были уже пенсионного возраста, вышли из Крыма, подали в отставку, но чести своей не испачкали. А когда человек сидит у себя в кабинете и просто думает, а почему бы не остаться в России, там больше платят, то получается обычная измена. Стать предателем, а как тогда детям в глаза смотреть. Вот понимаешь, сынок, мне жалко было квартиры служебной, поэтому я остался.

Теоретически, часть должна была функционировать в том же режиме, что и раньше. Никаких других указаний из центра на тот момент не поступало. Все испытательные работы на полуострове прекратились, но часть личного состава, которая в это время проводила испытания на территории материковой Украины, продолжала работать. Среди них и полковник Владимир Башинский. Тогда он был заместителем начальника центра по научной работе. Это он провел переговоры с руководством Запорожского ОАО «Мотор Сич» – одним из крупнейших предприятий мира по производству двигателей для самолетов и вертолетов, с целью подготовить плацдарм для выхода из Крыма военнослужащих Феодосийского научно-испытательного центра, которые остались верными присяге. Сплотил патриотов, а те обсудили варианты и решили уехать из полуострова все вместе – целенаправленно, чтобы сохранить коллектив.

Владимир Дмитриев, полковник, заместитель начальника ГНПЦ по научной работе

21 марта 2014 года мы последний раз вышли на службу. Собрались и в 10.00 утра выехали на двух автобусах и частными машинами. Кто как мог. Таким был наш выход из Крыма. Вечером прибыли в Запорожье. Там нас встретила передовая группа во главе с полковником Владимиром Башинским. Было четко расписано, где кто должен разместиться в городских общежитиях «Мотор Сичи». Был роздан сухой паек, что очень важно.

Сейчас Владимир Дмитриев улыбается, когда говорит о пайке, а тогда было не до смеха. Все были раздражены, уставшие и голодные. На границе Крыма люди в непонятной военной форме всех тщательно обыскивали. Искали все, что имело отношение к армии, в частности, военную форму и документы. Что-то изымали, просматривали даже личные ноутбуки, которые некоторые пытались вывезти. Информация стиралась. Такой тщательный осмотр не давал никакой возможности вывезти любое имущество Центра. Выехали только люди. Причем, преимущественно научные кадры, которые непосредственно занимались испытаниями. Собственно говоря, это и позволило сохранить интеллектуальную составляющую научно-испытательного центра.

Владимир Хайлов, подполковник, ведущий инженер-испытатель ГНИЦ

В течение 85 лет испытатели аккумулировали знания, которые позволяют качественно организовывать и проводить процесс испытаний военной техники. После распада Советского Союза многие страны пытались открывать такие центры у себя, в частности, Азербайджан и Белоруссия, но не получилось.

Такой научно-испытательный центр на постсоветском пространстве имеют только Российская Федерация и Украина. Более того, мы обладаем технологией подготовки пилотов-испытателей самолетов и вертолетов, взятые на вооружение Воздушных Сил Украины: Су-27, МиГ-29, Су-25, Ми-24, Ми-8.

Но для того, чтобы центр сохранился и работал с оккупированной территории нужно было вывезти документацию и научные кадры – испытателей. Там был полигон, аэродром, и специалисты, которые служили на этих объектах. И это отдельная история. На выход было записано много людей, но при определенных манипуляциях крымского руководства, люди остались. Ну, а костяк научных специалистов – руководители отделов, начальники отделений, которые непосредственно занимались испытаниями техники – все эти ребята вышли.

До 12 мая (это был крайний день, определенный руководством Вооруженных Сил Украины для выхода из Крыма) из 100% военнослужащих Феодосийского испытательного центра выехало всего около 15-ти%.

Владимир Дмитриев, полковник, заместитель начальника ГНПЦ по научной работе

Остальные остались в Феодосии. С полигона, где преимущественной составляющей были местные контрактники, вышло всего два человека. С аэродрома, подразделений обеспечения и тыловых служб, где тоже было большое количество контрактников, процент выхода был тоже минимален. Летный состав в большинстве предал. Заместитель начальника центра по летной подготовке Виктор Лукиянчук до начала мая наблюдал за дальнейшим развитием событий и вышел сам в последний момент, но ничего не сделал, чтобы повести за собой летчиков.

Даже штаб и управление разделились – большая часть осталась в Крыму. А вот из научных подразделений, которые состояли из офицеров, вышли почти 75%. К тому же, испытатели на материке ни на день не остановили свою работу. Ездили на полигоны и предприятия, с которыми мы работали. Все по плану.

Сначала основная группа ученых перебазировалась в Запорожье. На протяжении апреля искали новое место, где будет располагаться ГНПЦ. Нужно было учесть все нюансы инфраструктуры, чтобы и аэродром был рядом, и полигон, и свободные помещения. Обсуждались различные варианты расположения. И Васильков рассматривали, и Озерное. Но выбрали Чернигов. Во-первых, это недалеко от центральных органов военного управления, которые являются заказчиками работ. Во-вторых, в наличии есть аэродромный комплекс «Певцы» и два огромных полигоны – Деснянский и Гончаровский. Расположили Центр на территории бывшего Черниговского высшего авиационного училища. К сожалению, корпуса долгое время были заброшены, потому ремонтные работы продолжаются до сих пор.

Владимир Башинский, полковник, начальник Государственного научно-испытательного центра (г. Чернигова)

Ремонтно-восстановительные работы, налаживание  инфраструктуры и территории центра в надлежащее состояние потребует значительных усилий и усилий личного состава. Ведь большинство работ ведется вручную, экономят каждую копейку.

Все военнослужащие и работники ВС Украины Государственного научно-испытательного центра, которые вышли из временно оккупированного Крыма на материковую Украину – настоящие патриоты! Ежедневно доказывают это своими делами.

Традиции Центра – качество работ, безопасность, объективность и беспристрастность, для нас остаются неизменными, – говорят военные. Более того, все военнослужащие и работники, которые влились в состав центра в Чернигове, гордятся принадлежностью к военным испытателям.

Евгений Рашевский, начальник отделения испытаний ГНПЦ

Особой разницы между работой в Феодосии и Чернигове нет. За исключением того, что там уже была налажена инфраструктура. Была центральная база, был аэродром «Кировское», полигон «Чауда».

А когда приехали сюда, кроме центральной базы фактически ничего не было. Аэродром до сих пор восстанавливается очень медленно. Выезжаем на чужие, работаем в командировках. Есть приказ министра обороны о передаче некоторых объектов аэродрома «Певцы» на баланс нашей части с баланса Харьковского университета Воздушных Сил.

И есть надежда, что заявки по капитальному строительству основных объектов начнут удовлетворять. Что позволит, в скором времени, гарантировать безопасность организации летной смены на аэродроме «Певцы».

Работы прибавилось. Перебазирования с полуострова ускорило переход испытаний от узконаправленных морских и авиационных к межвидовым. Поэтому сейчас, в Черниговском Центре испытывают абсолютно всю армейскую технику. Это и вооружение для танков и бронетранспортеров, боевые бронированные машины, стрелковое  и ракетно-артиллерийское оснащение.

Владимир Дмитриев, полковник, заместитель начальника ГНПЦ по научной работе

Важно понимать, что испытания – это практические эксперименты в условиях максимально приближенных к боевым. Если написано, что пушка должна стрелять при минус 40-ка градусах, то она стреляет – мы проверяем. Написано, что при плюс 60-ти градусах прибор должен работать – мы проверяем. Написано, что должен стрелять на такое-то расстояние – проверяем во всех условиях, которые только возможны. Каждый раз ставим практический эксперимент, все фиксируем в протоколах. Затем составляем акт по испытаниям. Пишем, что сделали, что видели, что зафиксировали приборы, анализируем полученные результаты и даем рекомендации по принятию техники на вооружение.

Денис Колесник, начальник отделения испытаний и научных исследований ГНПЦ подполковник

Методики испытаний я не могу вам рассказать, это считается информацией служебного содержания. Государство всегда скрывает, как и что оно проверяет. Все знают, что есть такой-то танк, но никто не знает, как его проверяли, и на что он способен.

К примеру, по классической схеме на создание нового самолета раньше уходило несколько лет. Инженеры центра сопровождали процесс от чертежей к готовой продукции. Исследовали первый образец и возвращали с актом. Так было в Феодосии. Теперь большинство испытаний проходят по ускоренной методике. Да и образцов стало больше. Многие отечественные производители предлагают армии свои новинки. И все они должны пройти полную процедуру испытаний.

Владимир Башинский, полковник, начальник Государственного научно-испытательного центра (г. Чернигова)

Мы бюджетная организация. И это немного сдерживает финансирование. Исследование тормозятся, люди в очередях стоят по несколько месяцев. Или едут за границу. А в Европе, прострелить кусочек брони, стоит 50 тысяч евро. А подорвать бронемашину – от 500-сот до миллиона евро. Кто из наших разработчиков может столько заплатить? И это же всего одна оценка. А параметров очень много.

Долго решается вопрос и о закупке внешне траекторных средств измерения. У нас были стационарные, но они остались в Феодосии, а сейчас РЗВ нам очень нужны.

Но даже несмотря на нехватку оборудования, за три года дислокации в Чернигове, специалисты научного центра провели испытания почти всех типов военных самолетов и вертолетов, парашютных систем, зенитно-ракетных комплексов, бронетехники, спецавтомобилей, стрелкового вооружения, средств радиоэлектронного противодействия, прицельного оборудования и тренажеров, которые разработали 70 предприятий Украины.

Весной 2017 года вице-премьер-министр по вопросам европейской и евроатлантической интеграции Украины Иванна Климпуш-Цинцадзе поддержала предложение украинских производителей оборонной продукции по созданию на базе центра – Института для обеспечения необходимых возможностей внедрения стандартов НАТО в систему сертификации и стандартизации вооружения и военной техники.

А недавно было принято Правительственное постановление №786 о создании такого Института. Документами предусмотрено выделение 150 млн. гривен для оснащения испытательно-вычислительного комплекса ДНВИ.

Иванна Климпуш-Цинцадзе, вице-премьер-министр по вопросам европейской и евроатлантической интеграции Украины

Благодаря объединению усилий многих ведомств, в частности, Минобороны, Черниговской ОГА, Укроборонпрома проект создания мощного института стал возможным. Мы получим уникальное учреждение для государственных и коммерческих структур, среди которых востребованы услуги по испытаниям и сертификации. И сэкономим значительные средства, поскольку за рубежом такие работы стоят в разы дороже.

Более того, – говорят военные, – речь идет о том, что на базе нового Государственного научно-испытательного института, станет возможным создание Международного центра сотрудничества со странами НАТО. А значит, не придется ждать денег на командировку за границу, а испытатели сами будут приглашать в свой Центр специалистов из разных стран для обмена опытом. Это и будет реальным шагом для приближения наших стандартов к НАТОвским.

Завантажити

[:ua]

Військовий, що сів за штурвал літака, чи за кермо БТРа, має бути впевненим у надійності машини, а націлюючись – знати, що снаряд влучить у мішень.

В Україні нові, і модернізовані зразки авіаційної техніки, безпілотників, ракетно-артилерійського, протиповітряного, бронетанкового озброєння та засобів оптико-електронної протидії,  перевіряють на придатність у Державному науково-випробувальному центрі Збройних Сил України.

Тут дають оцінку не лише ефективності бойових, технічних, експлуатаційних та інших характеристик нової та модернізованої зброї, а й складають обґрунтовані рекомендації щодо допуску до експлуатації.

У 2017–му випробувальному центру виповнилось 85 років. Адже він є правонаступником Морської випробувальної станції Науково-дослідного інституту Військово-повітряних Сил, створеної 4 березня 1932 року у Севастополі та призначеної для проведення випробувань авіаційної техніки та різних видів озброєння в умовах моря.

Віталій Куравський, підполковник, заступник начальника Державного науково-випробувального центру з виховної роботи (м. Чернігів)

Україна успадкувала від СРСР потужний випробувальний організм. У 1990 році у Ахтубинську, Астраханської області, розташовувався Державний льотно-випробувальний центр Міністерства оборони ім. В.П.Чкалова. А Феодосійський центр був управлінням цього інституту, яке займалося морськими дослідженнями. Випробували літаки та вертольоти корабельного базування, парашутну аварійно-рятувальну техніку, мінно-торпедне озброєння,оснащення пов’язане із виявленням підводних човнів та операцій для космосу. Перший космонавт –  Юрій Гагарін, проходив підготовку у цьому центрі.

У середині двотисячних авіаційний науково-випробувальний центр ЗСУ (ДАНВЦ), що виконував роботи в інтересах військових формувань України, які мали на озброєнні авіаційну техніку, став Державним науково-випробувальним центром Збройних Сил України (ДНВЦ).

Все перекреслила анексія Криму. І почалося випробування на міцність самого випробувального центру.

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника Державного науково-випробувального центру з наукової роботи

Наші «випробування» почалися  у березні 2014 року, коли по тривозі нас всіх підняли вночі. Було оголошено, що проводяться заходи щодо переходу частини на функціонування в умовах особливого періоду. У нас в той час періодично бували такі тренування, тому особливого занепокоєння не було. Через три-чотири доби стало відомо, що по всьому півострову відбувається блокування територій і захоплення військових частин. Було видно, як Керченською дорогою (вона від нас добре проглядалася), їдуть незрозумілі КАМази. Тоді стало ясно, що це не тренування. І після так званого «референдуму» на наступний день Аксьонов оголосив нам, що військовослужбовці усіх силових структур, і Збройних Сил України у тому числі, повинні у п’ятиденний термін перейти на бік Російської Федерації. Інакше будуть переслідуватися за законом. Усе майно і озброєння він оголосив власністю Криму. До цього моменту ніхто не вірив особливо, що доведеться кудись виїжджати. Усі думали, що у вищих ешелонах влади знайдеться політичне рішення. Але цього, на жаль, не відбулося.

Військовим довелося робити вибір: або їхати з Криму, залишивши там майно і житло, або перейти на бік Росії.

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника ДНВЦ з наукової роботи

Я за національністю росіянин. Народився в місті Архангельську. З 1992 року служив в Україні, у Криму. Приймав присягу я двічі. Спочатку Радянському Союзу, якого не стало. Потім –  Україні. Мені в березні 2014 року представники так званого «новоствореного народу Криму» про це нагадали та крім того пропонували втричі більшу платню. Але коли я у 92-му році переводився з однієї армії в іншу, все було цивілізовано. Я офіційно подав рапорт з проханням перевести мене для подальшого проходження служби в Україні і він був задоволений об’єднаним штабом Збройних Сил СНД.

Не було ніяких порушень законодавства. І вже потім я прийняв присягу на вірність народу України. А тут ситуація складалася по-іншому. Якщо людина служить у Збройних Силах України, то повинна спочатку звільнитися, а потім вже вибирати, де далі служити, у Російській Федерації або ще десь. Або залишатися на пенсії. Але чи то люди цього не зрозуміли, чи їм наобіцяли золоті гори, або вони не хотіли втрачати усе, що було нажито в Криму – вони пішли на цей, я так вважаю, злочинний крок. Присягнутися іншій державі не звільнившись зі Збройних Сил України в законному порядку.

Я такого не міг собі дозволити, і ті товариші, які зі мною виїхали, мабуть, теж. Це наочно показало, хто служить народу України, а хто прийшов до Збройних Сил заради задоволення власних потреб. Втратити можна все, крім честі – саме цим керувалися мої товариші та я.

Марина Геращенко – старший інженер-випробувач. Жінка не лише продовжує сімейну військову династію, а обрала собі чоловіка серед військовослужбовців. Обоє працюють у Центрі, тож їм з окупованого Криму довелося «виходити» сім’єю. Марині й досі гидко згадувати, як їх переманювали до «армії Аксьонова», а згодом – до російської.

Але рішення Максима і Марини було одностайне: ми громадяни України, офіцери української армії. А вони Батьківщиною не торгують!

Денис Колесник, підполковник, начальник відділення випробувань і наукових досліджень ДНВЦ

Ми виїжджали з Криму у  таких умовах, яких ворогу не побажаєш. Приміром я з сім’єю зібрався за три години. Надійшла команда завтра їхати у відрядження. Я зрозумів, що сюди вже не повернусь. Було боязко залишити дружину і дітей у Криму. Тож прийшов додому і сказав: «Пакуйте найнеобхідніше: документи і речі». Зібрали три пакети, відправили через «Нову пошту» і виїхали. А там залишилася квартира, меблі, ну все…

Не жалкую про своє рішення. У кожної людини є якийсь моральний бар’єр, який він не може переступити. Я ж присягав на вірність народові України. У нас багато людей, що були вже пенсійного віку, вийшли з Криму, подали у відставку, але честі своєї не забруднили. А коли людина сидить у себе в кабінеті і просто думає, а чого б не залишитися в Росії, там більше платять, то виходить звичайна зрада. Стати зрадником, а як тоді дітям в очі дивитися. Ось розумієш, синку, мені шкода було квартири службової, тому я залишився.

Теоретично, частина  мала функціонувати e тому ж режимі, що і раніше. Ніяких інших вказівок з центру на той момент не надходило. Усі випробувальні роботи на півострові припинилися, але частина особового складу, яка у цей час проводила випробування на території материкової України, продовжувала працювати. Серед них і полковник Володимир Башинський. Тоді він був заступником начальника центру з наукової роботи. Це він провів переговори з керівництвом Запорізького ВАТ «Мотор Січ» – одним із найбільших підприємств світу із виробництва двигунів для літаків та гелікоптерів, з метою підготувати плацдарм для виходу з Криму військовослужбовців Феодосійського науково-випробувального центру, які лишилися вірними присязі. Згуртував патріотів, а ті обсудили варіанти і вирішили виїхати з півострова усі разом  – цілеспрямовано, щоб зберегти колектив.

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника ДНВЦ з наукової роботи

21 березня 2014 року ми останній раз вийшли на службу. Зібралися і о 10.00 ранку виїхали на двома автобусами та приватними машинами. Хто як міг. Таким був наш вихід з Криму. Увечері прибули до Запоріжжя. Там нас зустріла передова група, на чолі з полковником Володимиром Башинським. Було чітко розписано, де  хто має розміститися у міських гуртожитках «Мотор Січі». Був виданий сухий пайок, що дуже важливо.

Зараз Володимир Дмитрієв посміхається, коли говорить про пайок, а тоді було не до сміху. Усі були знервовані, втомлені і голодні. На кордоні Криму люди у незрозумілій військовій формі усіх ретельно обшукували. Шукали все, що мало відношення до армії, зокрема, військову форму та документи. Дещо вилучали, переглядали навіть особисті ноутбуки, які дехто намагався вивезти. Інформація стиралася. Такий ретельний огляд не давав жодної можливості вивезти хоч якесь майно Центру. Виїхали лише люди. Причому, переважно наукові кадри, що безпосередньо займалися випробуваннями. Власне кажучи, це і дало можливість зберегти інтелектуальну складову науково-випробувального центру.

Володимир Хайлов, підполковник, провідний інженер-випробувач ДНВЦ

Упродовж 85 років випробувачі акумулювали знання, які дозволяють якісно організовувати і проводити процес випробувань військової техніки. Після розпаду Радянського Союзу багато країн намагалися відкривати такі центри у себе, зокрема, Азербайджан та Білорусія, але не вийшло.

Такий науково-випробувальний центр на пострадянському просторі мають лише Російська Федерація і Україна. Більше того, ми володіємо технологією підготовки пілотів-випробувачів літаків та вертольотів, що взяті на озброєння Повітряних Сил України: Су-27, МиГ‑29, Су-25, Ми-24, Ми-8.

Але для того, щоб центр зберігся і працював, з окупованої території потрібно було вивезти документацію і наукові кадри – випробувачів. Там був полігон, аеродром, та фахівці, які служили на цих об’єктах. Але це окрема історія. На вихід було записано багато людей, але за певних маніпуляцій кримського керівництва, люди залишилися. Ну, а кістяк наукових фахівців – керівники відділів, начальники відділень, які безпосередньо займалися випробуваннями техніки – всі ці хлопці вийшли.

До 12 травня (це був крайній день, визначений керівництвом Збройних Сил України для виходу з Криму) зі 100 % військовослужбовців Феодосійського випробувального центру виїхало лише близько 15-ти %.

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника ДНВЦ з наукової роботи

Решта залишилися в Феодосії. З полігону, де переважною складовою були місцеві контрактники, вийшло лише дві особи. З аеродрому, підрозділів забезпечення і тилових служб, де теж була велика кількість контрактників, відсоток виходу був теж мінімальний. Льотний склад у більшості зрадив. Заступник начальника центру з льотної підготовки Віктор Лукіянчук до початку травня спостерігав за подальшим розвитком подій і вийшов сам в останній момент, але нічого не зробив, щоб повести за собою льотчиків.

Навіть штаб і управління розділилися – більша частина залишилася в Криму. А ось з наукових підрозділів, які складалися з офіцерів, вийшли майже 75%. До того ж, випробувачі ні на день не зупинили свою роботу. Їздили на полігони та підприємства, з якими ми працювали. Усе за планом.

Спочатку основна група науковців перебазувалася до Запоріжжя. Впродовж квітня шукали нове місце, де буде розташовуватися ДНВЦ. Потрібно було врахувати усі нюанси інфраструктури, щоб і аеродром був поряд, і полігон, і вільні приміщення. Обговорювалися різні варіанти розташування. І Васильків розглядали, і Озерне. Але обрали Чернігів. По-перше, це  недалеко від центральних органів військового управління, що є замовниками робіт. По-друге, у наявності є аеродромний комплекс «Півці» і два величезних полігони – Деснянський та Гончарівський. Розташували Центр на території колишнього Чернігівського вищого авіаційного училища. На жаль, корпуси тривалий час були покинуті, тому ремонтні роботи тривають і досі.

Володимир Башинський, полковник, начальник Державного науково-випробувального центру (м. Чернігова)

Ремонтно-відновлювальні роботи, приведення інфраструктури і території центру в належний стан потребують значних зусиль та зусиль особового складу. Адже, більшість робіт ведеться власноруч, економлять кожну копійку.

Усі військовослужбовці і працівники ЗС України Державного науково-випробувального центру, які вийшли з тимчасово окупованого Криму на материкову Україну – справжні патріоти! Які щодня доводять це своїми справами.

Традиції Центру – якість робіт, безпека, об’єктивність та неупередженість, для нас лишаються непохитними, – кажуть військові. Більше того, усі військовослужбовці та працівники, які влилися до складу центру у Чернігові, пишаються приналежністю до військових випробувачів.

Євген Рашевський, начальник відділення випробувань ДНВЦ

Особливої різниці між роботою у Феодосії та Чернігові немає. За винятком того, що там вже була налагоджена  інфраструктура. Була центральна база, був аеродром «Кіровське», полігон «Чауда».

А коли приїхали  сюди, крім центральної бази фактично нічого не було. Аеродром й досі відновлюється дуже повільно. Виїжджаємо на чужі, працюємо у відрядженнях. Є наказ міністра оборони про передачу деяких об’єктів аеродрому «Півці» на баланс нашої частини з балансу Харківського університету Повітряних Сил.

І є надія, що заявки по капітальному будівництву основних критичних об’єктів почнуть задовольняти. Що дозволить, незабаром, гарантувати безпеку організації льотної зміни на аеродромі «Півці».

Роботи додалося. Перебазування з півострова прискорило перехід випробувань від вузькоспрямованих морських та авіаційних до міжвидових. То ж нині, у Чернігівському Центрі випробовують абсолютно усю армійську техніку. Це і озброєння для танків та бронетранспортерів, бойові броньовані машини, стрілецьке та ракетно-артилерійське приладдя.

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника ДНВЦ з наукової роботи

Важливо розуміти, що випробування – це практичні експерименти в умовах максимально наближених до бойових. Якщо написано, що гармата повинна стріляти при мінус 40-ка градусах, то вона стріляє – ми перевіряємо. Написано, що при плюс 60-ти градусах прилад має працювати –  ми перевіряємо. Написано, що має стріляти на таку-то відстань – перевіряємо в  усіх умовах, які тільки можливі. Кожен раз ставимо практичний експеримент, усе фіксуємо у протоколах. Потім складаємо акт з випробувань. Пишемо, що зробили, що бачили, що зафіксували прилади, аналізуємо отримані результати та надаємо рекомендації щодо прийняття техніки на озброєння.

Денис Колесник, начальник відділення випробувань і наукових досліджень ДНВЦ, підполковник

Методики випробувань я не можу вам розповісти, це вважається інформацією службового змісту. Держава завжди приховує, як і що вона перевіряє. Усі знають, що є такий-то танк, але ніхто не знає, як його перевіряли, і на що він здатний.

Приміром, за класичною схемою на створення нового літака раніше йшло кілька років. Інженери центру супроводжували процес від креслень до готової продукції. Досліджували перший зразок і повертали з актом. Так було у Феодосії. Тепер більшість випробувань проходять за прискореною методикою. Та й зразків побільшало. Багато вітчизняних виробників пропонують армії свої новинки. І усі вони мають пройти повну процедуру випробувань.

Володимир Башинський, полковник, начальник Державного науково-випробувального центру (м. Чернігова)

Ми бюджетна організація. І це трохи стримує фінансування. Дослідження гальмуються, люди в чергах стоять по кілька місяців. Або їдуть за кодон. А в Європі, прострелити шматочок броні, коштує 50-т тисяч євро. А підірвати бронемашину – від 500-сот до мільйона євро. Хто з наших розробників може стільки заплатити? І це ж всього одна оцінка. А параметрів дуже багато.

Довго вирішується питання щодо закупівлі зовнішньо-траекторних засобів вимірювання. У нас були стаціонарні, що лишилися у Феодосії, але зараз РЗВ нам конче потрібні.

Та навіть попри брак обладнання, за три роки дислокації у Чернігові, фахівці наукового центру провели випробування майже усіх типів військових літаків і вертольотів, парашутних систем, зенітно-ракетних комплексів, бронетехніки, спецавтомобілів, стрілецького озброєння, засобів радіоелектронної протидії, прицільного обладнання та тренажерів, яке розробили 70 підприємств України.

Навесні 2017-го віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе підтримала пропозицію українських виробників оборонної продукції щодо створення на базі центру – Інституту для забезпечення необхідних можливостей впровадження стандартів НАТО у систему сертифікації та стандартизації озброєння і військової техніки.

А нещодавно була прийнята Урядова постанова №786 про створення такого Інституту. Документами передбачено виділення 150 млн. гривень для оснащення випробувально-обчислювального комплексу ДНВІ.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України

Завдяки об’єднанню зусиль багатьох відомств, зокрема,  Міноборони, Чернігівської ОДА, Укроборонпрому проект створення потужного інституту став можливим. Ми отримаємо унікальну установу для державних, і комерційних структур, що потребують послуг із випробувань та  сертифікації. Та зекономимо значні кошти, оскільки за кордоном такі роботи коштують в рази дорожчі.

Більше того, – кажуть військові, – йдеться про те, що на базі нового Державного науково-випробувального інституту, стане можливим створення Міжнародного центру співробітництва з країнами НАТО. А отже. військові не чекатимуть грошей на відрядження за кордон, а самі запрошуватимуть до свого Центру спеціалістів з різних країн для обміну досвідом. Це і буде реальним кроком до наближення наших стандартів до НАТівських.

Завантажити

[:]