Зима 1918 року. Залізнична станція “Крути” за дві версти. Студенти-ліцеїсти, курсанти військових училищ. Ці українці-патріоти прибули, щоб зупинити наступ російських військових частин під командуванням Муравйова. Як тримати зброю, їм показали лише перед виїздом. Молоді, безвусі — вони одразу ж починають розбирати залізничну колію та будувати укріплення, щоб не пустити ворога до столиці незалежної України. У їхніх очах горить любов до Батьківщини, любов, заради якої не страшно й голови покласти у нерівному бою.
Их было всего 300, врагов – несколько тысяч… Любовь позволила им продержаться несколько суток, но не удержала. Юные украинские рыцари были убиты российскими солдатами. Варвары прикалывали мальчишек штыками к железнодорожным вагонам и рвали на части… Спустя время 30 тел отвезли в Киев и похоронили на Аскольдовой могиле. Другие – невозможно было ни узнать, ни собрать. Остатки свезли в одну могилу и насыпали над ней курган, который до сих пор возвышается рядом с железнодорожной колеей…
Надо знать, что на самом деле это было не поражение, а тактическая победа. Ведь в бою под Крутами защитники украинской государственности приостановили наступление противника и совершили организованное отступление, разрушая за собой железнодорожные пути и мосты. Российское советское войско потеряло боеспособность на четыре дня, что сделало невозможным их поддержку восстания против Центральной Рады на заводе «Арсенал».
Возобновить наступление на Киев армии Муравьева пришлось уже не железнодорожными путями, как задумывалось, а на реквизированных крестьянских телегах, запряженных лошадьми, по размокшей дороге. Эта задержка врага позволила украинскому правительству подавить восстание в Киеве, провести эвакуацию государственных учреждений, а украинской делегации – заключить Брест-Литовский мирный договор, который на некоторое время продлил молодую украинскую государственность.
Эта легендарная история вдохновляет не одно поколение украинских патриотов. И не важно, что на самом деле бой под Крутами навязали именно украинские части в составе 400-500 юнкеров 1-й Киевской юношеской школы имени Богдана Хмельницкого, 116-130 добровольцев 1-й сотни Студенческого куреня Сечевых Стрельцов, отряда Свободного казачества и 20 старшин-офицеров. Что на вооружении было до 16 пулеметов и одна пушка на железнодорожной платформе. Но это позволило сдерживать врага несколько часов подряд.
Сейчас точно известно, что в плен к большевикам попала только одна студенческая чета (взвод), которая потеряла ориентир во время отступления к станции. Разъяренные собственными потерями «красные» на следующий день убили около 30 (точное количество не установлено) пленных юношей. Их перезахоронили на Аскольдовой могиле через полтора месяца – 19 марта 1918 года. Михаил Грушевский провозгласил их героями, а Павел Тычина посвятил героическому поступку стихотворение «Памяти тридцати».
События под Крутами – яркий пример героизма и жертвенности украинской молодежи в обороне национальной государственности. Это пример для нынешних героев-защитников, которые ежедневно в условиях нестабильности и неопределенности защищают родную землю от оккупантов ценой собственных жизней.
Тот, кто забывает уроки истории, обречен на их посторенние. Хочется верить, что память о Крутах и о многих других рыцарях-победителях не даст нам никогда снова потерять независимость. Ведь, как говорила Елена Телига, “Чем выше пьедестал построим для тех, кто стал символом нашего освободительного движения, тем дальше будет падать озаряющий свет от этого символа”.
[:ua]Їх було лише 300, ворогів — кілька тисяч… Любов тримала їх кілька діб, але не втримала. Юні українські лицарі були вбиті російськими солдатами. Варвари приколювали хлопчаків багнетами до залізничних вагонів і шматували на частини… 30 тіл згодом відвезли до Києва і поховали на Аскольдовій могилі. Інші — неможливо було ані впізнати, ані зібрати докупи. Рештки звезли в одну могилу і насипали над нею курган, що й досі височить поряд із залізничною колією…
Студенти за годину до бою
Треба знати, що насправді це була не поразка, а тактична перемога. Адже у бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ супротивника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні, що унеможливило їхню підтримку повстанню проти Центральної Ради на заводі «Арсенал».
Поновити наступ на Київ війську Муравйова довелося вже не залізничним шляхом, як задумувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українському урядові придушити повстання в Києві, провести евакуацію державних установ, а українській делегації – укласти Брест-Литовський мирний договір, який на деякий час пролонгував молоду українську державність.
Ця легендарна історія надихає не одне покоління українських патріотів. І не важливо, що насправді бій під Крутами нав’язали саме українські частини у складі 400–500 юнкерів 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького, 116–130 добровольців 1-ї сотні Студентського куреня Січових Стрільців, загону Вільного козацтва і 20 старшин-офіцерів. Що на озброєнні було до 16 кулеметів та одна гармата на залiзничнiй платформi і це дозволяло стримувати ворога кілька годин поспіль.
Нині достеменно відомо, що в полон до більшовиків потрапила лише одна студентська чота (взвод), яка втратила орієнтування під час відступу до станції. Розлючені власними втратами «червоні» наступного дня убили близько 30 (точна кількість досі не встановлена) полонених юнаків. Їх перепоховали на Аскольдовій Могилі через півтора місяці – 19 березня 1918 року. Михайло Грушевський проголосив їх героями, а Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».
Події під Крутами – яскравий приклад героїзму та жертовності української молоді в обороні національної державності. Це приклад для нинішніх героїв-захисників, які щодня в умовах нестабільності та невизначеності боронять рідну землю від окупанта ціною власних життів.
Той, хто забуває уроки історії, приречений їх повторювати. Хочеться вірити, що пам’ять про Крути та про багатьох інших лицарів-звитяжців не дасть нам ніколи знову втратити незалежність. Адже, як казала Олена Теліга, “Чим вищий п’єдестал побудуємо для тих, що стали символом наших визвольних змагань, тим далі падатиме роз’яснююче світло від цього символу”.
[:]
