Вибухи на складах із боєприпасами, диверсії, теракти в центрі Києва… Все те, що донедавна здавалось чимось нереальним чи екстраординарним, стає буденним.
В обществе и на руководящих звеньях государства, эти процессы объясняют просто, мол, эхо военных действий на Востоке, внешняя агрессия и треклятый «русский мир». И действительно, с приведенными факторами не поспоришь. Однако, правильно ли искать причину бед только во внешних факторах?
Пугает то, как просто и безнаказанно совершаются убийства людей и диверсии. Переполняет ощущение какого-то контролируемого хаоса, когда мощность действия такова, как необходимо внешним силам, но при необходимости может стать еще сильнее, запустив на самом деле разрушительные процессы в стране.
Возникает логичный вопрос, могут ли украинские спецслужбы адекватно реагировать на вызовы и противодействовать современным угрозам, или их роль сводится исключительно к фиксации и рефлексий по поводу событий, которые уже произошли?
Реформирование правоохранительных органов в Украине – громкий и разрекламированный процесс, на который выделялись немалые средства. На руководящие должности назначались умудренные опытом реформаторы, приезжали зарубежные инструкторы.
Но как и большинство громких реформ анонсированных постмайдановской властью, завершается все как обычно – изменением внешней атрибутики, названий и цветов. Зайдите в обычное управление полиции (райотдел) и посмотрите, что изменилось?
Работники надели новую форму и «вооружились» нагрудными жетонами, но, как и раньше, оставили неизменной систему, вернее советский дуэт, «фиксация и показатели». Так и представляешь, как Президенту страны, несут сводки о предупреждении нарушений и борьбу с коррупцией. Но какова истинная ценность таких сводок – вопрос риторический.
И дело здесь не в том, что все правоохранители плохие или коррумпированные (как любит категорически заявлять наше общество). Ведь в системе правоохранительных органов работают тысячи настоящих профессионалов-патриотов, посвящающих свои жизни служению стране. Служба тех же разведчиков и контрразведчиков является, в первую очередь, идейной. Потому что нет таких денег, за которые можно купить жизнь человека, не за деньги они отдают большую часть своей жизни службе. Отдают, уступив собственными и семейными интересами.
Проблема в другом. Она в людях, которые пришли к власти после революции Достоинства – тех, кому на самом деле изменения в силовых структурах не нужны. Которые имитацией реформ, открыто противодействуют процессу реальных преобразований в страны.
Банальным примером является состав руководителей среднего звена Службы безопасности Украины, который способен пролить свет на масштабы псевдореформирования. К примеру, большинство руководителей департаментов, в том числе Департамента хозяйственного обеспечения и той же военной контрразведки, успешно работали еще под руководством путинского ставленника Якименко. Проводившего систематическое уничтожение важнейшего правоохранительного органа Украины, отвечающего за ее безопасность.
Рамки в которые «старое» руководство ставит своих подчиненных является главным ответом на причины их неудовлетворительной работы, ведь основным принципом деятельности с такими руководителями, является старое-доброе обслуживание правящего класса и борьба с тем, что ему угрожает . В такой шкале приоритетов – интересы страны отходят на второе место.
Спецлужбы, управляемые сверху в ручном режиме, априори, не могут работать в полную силу. И господин Луценко и Валерий Гелетей, которые привлекают работников Управления Государственной Охраны к обслуживанию семейных праздников, вряд ли поймут парадоксальность этой ситуации. Хотел бы я посмотреть на работников ФБР или ЦРУ в роли обслуги на свадьбе своего руководителя.
Настоящие спецслужбы является иммунитетом нации. Отсутствие реального реформирования, изменений в руководящем составе, долгосрочной стратегии развития – ведет к непоправимому. Офицеры-разведчики с высшим образованием, зарабатывающие меньше чем украинские патрульные полицейские с 11 классами образования – нонсенс. А использование спецслужб в качестве обслуживания интересов правящего класса, их противодействие друг другу в зависимости от сфер влияния и получения генеральских погон при Грицаке людьми, которые были полковниками при Якименко – полная бессмыслица.
Все вышесказанное ведет Украину к критической слабости и подавляет способность силовых структур противостоять контролируемому хаосу. Показывает объективную цену реформ, которая является лишь тонкой тканью с нарисованными окошками, которой обматывают аварийное здание.
[:ua]У суспільстві та на керівних ланках держави, ці процеси пояснюють просто, мовляв, відлуння військових дій на Сході, зовнішня агресія та триклятий «руській мір». І дійсно, із наведеними факторами не посперечаєшся. Проте, чи вірно шукати причину бід лише у зовнішніх факторах?
Лякає те, як просто та безкарно відбуваються вбивства людей та диверсії. Переповнює відчуття якогось контрольованого хаосу, коли потужність дії є такою, яка необхідна зовнішнім силам, але за потреби може стати ще сильнішою, запустивши насправді руйнівні процеси в країні.
Постає логічне питання, чи можуть взагалі українські спецслужби адекватно реагувати на виклики сьогодення та протидіяти сучасним загрозам, або їхня роль зводиться виключно до фіксації та рефлексій з приводу подій, що вже відбулися?
Реформування правоохоронних органів в Україні – гучний та розрекламований процес на який виділялися чималі кошти. На керівні посади призначалися навчені досвідом реформатори, приїздили закордонні інструктори.
Натомість, як і більшість гучних реформ анонсованих постмайданівською владою, завершується все зазвичай лише зміною зовнішньої атрибутики, назв та кольорів. Зайдіть у звичайне управління поліції (райвідділок) та подивіться, що змінилося?
Працівники вдягнулися у нову форму та «озброїлися» нагрудними жетонами, але, як і раніше, лишили незмінною систему, вірніше радянський дует, «фіксація та показники». Так і уявляєш, як Президенту країни, несуть зведення про попередження порушень та боротьбу з корупцією. Але якою є справжня цінність таких зведень – питання риторичне.
І річ тут не в тім, що всі правоохоронці погані чи корумповані (як полюбляє категорично заявляти наше суспільство). Адже в системі правоохоронних органів працюють тисячі справжніх професіоналів-патріотів, що присвячують свої життя служінню країні. Служба тих же розвідників та контррозвідників є, в першу чергу, ідейною. Бо немає таких грошей, за які можна купити життя людини, не за гроші вони віддають більшу частину свого життя службі. Віддають, поступившись власними та родинними інтересами.
Проблема в іншому. Вона у людях, які прийшли до влади після Революції Гідності – тих, кому насправді зміни в силових структурах не потрібні. Які імітацією реформ відкрито протидіють процесу реальних перетворень в країни.
Банальним прикладом є склад керівників середньої ланки Служби Безпеки України, що здатен пролити світло на масштаби псевдореформування. Приміром, більшість керівників департаментів, у тому числі Департаменту господарського забезпечення та тієї ж військової контррозвідки, успішно працювали ще під керівництвом путінського ставленика Якименка. Який проводив системне знищення найважливішого правоохоронного органу України, що відповідає за її безпеку.
Рамки в які «старе» керівництво ставить своїх підлеглих є головною відповіддю на причини їхньої незадовільної роботи, адже основним принципом діяльності з такими очільниками, є старе-добре обслуговування правлячого класу та боротьба з тим, що йому загрожує.. У такій шкалі пріоритетів – інтереси країни відходять на друге місце.
Спецлужби, що керуються згори в ручному режимі, апріорі, не можуть працювати на повну силу. І пан Луценко та Валерій Гелетей, які залучають працівників Управління Державної Охорони до обслуговування родинних свят, навряд чи зрозуміють парадоксальність цієї ситуації. Хотів би я подивитися на працівників ФБР чи ЦРУ у ролі обслуги на весіллі свого керівника.
Справжні спецслужби є імунітетом нації. Відсутність реального реформування, змін у керівному складі, довгострокової стратегії розвитку – веде до непоправного. Офіцери-розвідники з вищою освітою, що заробляють менше аніж українські патрульні поліцейські з 11 класами освіти – нонсенс. А використання спецслужб у якості обслуговування інтересів правлячого класу, їхня протидія одна одній в залежності від сфер впливу та отримання генеральських погонів при Грицаку людьми, що були полковниками за Якименка – повне безглуздя.
Все вищенаведене веде Україну до критичної слабкості та пригнічує здатність силових структур протистояти контрольованому хаосу. Показують об’єктивну ціну реформ, яка є лише тонкою тканиною з намальованими віконцями, якою обмотують аварійну будівлю.
[:]
