Ексклюзивне знайомство із відомим в Індії викладачем йоги пропонує наш спецкор Людмила Островська. «Прийшло і до мене це сучасне популярне явище, яке з'явилося в Індії близько 5000 років тому», - пише вона.
Всегда знала, что никогда не поздно начинать учиться. С огромным удовольствием брала в руки новые книги, вникала в нюансы человеческих отношений, углублялась в исследование возможностей человеческого организма и изучала психологию, которая постоянно обновляется. Сейчас открыла для себя йогу. И да простят меня многолетние сторонники этого медитативного явления, если буду не точно высказываться, рассказывая о святая святых их увлечения.
Представляете, как я чувствую себя теперь, когда должна научиться дышать по полчаса правой или левой ноздрей, чтобы достичь 1008 вдохов? Делать растяжки для напряжения мозгового аппарата с задержкой кислорода в голове (опять боюсь наломать дров в терминологии, поэтому сорри, господа-йоги).
Всегда думала, что это недостижимо. Меня почему-то пугало углубление в сознание, потому, что это, якобы, может создать барьер в восприятии окружающего таким, каким оно есть. Но попав в Индию, в Путтапарти – самый популярный Центр Аюрведы и Йоги всемирноизвестного доктора Рао, я не удержалась и пошла учиться.
От центра города Путтапарти до Клинического комплекса доктора Рао каких-то полчаса ходу. Или 10 минут езды за 20 рупий на рикше. Но экономить время, лишая себя удовольствия видеть, как город просыпается, я не советую. Улицы убирают, на входе в дома рисуют цветы, задабривая богов, чтобы день выдался безпроблемным.
Половина шестого – это еще сумерки для индийского января. Солнце мы встречаем на крыше Центра доктора Рао около семи. Я просматривала профессиональные фотографии этого момента в Интернете – впечатляет. Но то, что я увидела на самом деле, своими глазами, словами не опишешь. Ты всеми фибрами воспринимаешь каждый лучик или его отблеск. Золотой диск небесной колесницы не просто влетает на небо, а, кажется, будто сквозь тебя лежит его путь. Еще немного и ты сольешься с ним воедино и окажешься в вихре околосолнечной метели… А еще когда учитель показывает всем существом, что солнце имеет и на него благотворное влияние, то удивление от рождения светила преумножается. У нас восход солнца значительно медленнее.
Кстати, здесь и захода солнца будто бы нет. Город окружен горами, и солнечный диск падает незаметно для глаза.
Занимаемся мы не с доктором Рао, а с его сыном Прасадом. Харизматичный человек, гуру, но с ним просто. От него идет мощная волна позитива и 2 часа занятия проходят, как мгновение. По-другому и не может быть, говорят бывалые ученики. Как рассказывают старожилы (а народ со всего мира сюда съезжается в течение 20-30 лет) так же легко и просто было работать с доктором Рао, который имеет более чем шестидесятилетний опыт и практику. Сейчас ему 96 лет!
Те, в чьей судьбе он сыграл решающую роль, убеждены, что это не просто знаток своего дела, а масштабное явление. У него 9 сыновей, 18 внуков, 11 правнуков. Он издал более двух десятков книг, печатая одним пальцем на машинке.
Все началось, когда доктор Рао с единомышленниками поставили перед собой благородную цель: пропагандировать искусство йоги для достижения духовного освобождения. Как-то на занятии уловила слово «мокши». Когда спросила о переводе, выяснилось, что на санскрите это и означает – целостный подход к оздоровлению и внутреннему очищению.
Как мне объяснили, не «в здоровом теле – здоровый дух», а наоборот. Когда дух здоровый, то и душа будет спокойна, и в теле не будет болезни. Словом, здесь запускают программу укрепления иммунной системы, оздоровления, поддержки тела, ума и души.
Сколько лет господину Прасаду, не спрашивала. Но по гибкости тела может быть и тридцать, по телосложению может шестьдесят, по мудрости … не хочу даже думать.
Учитель любит говорить, что тело – храм души и им надо заниматься. Думать, осознавать первопричину недуга, знать каналы, по которым можно выгнать негатив из организма. Конечно, тяжеловато выполнять «пируэты», которые, привычны для профессионалов, но старательным ученикам все удается. Тем более наш учитель, сын доктора Рао, не настаивает на полной отдаче. Даже мои знания английского позволяют понимать его установки выполнять все по мере возможностей.
– Понемногу, понемногу и все будет хорошо, – любит говорить учитель.
Отрадно и то, что он окрыляет совершенствовать язык. Мне же надо было с ним поговорить, взять разрешение на фотографии, рассказать, что я журналистка из Украины и много слышала и читала о его отце.
У него слезы навернулись, так тронуло мое внимание к доктору Рао. Рассказывали, что он очень тяжело перенес потерю матери, был траур, депрессия. Индийцы очень уважают родителей, поэтому они на первом месте, а потом боги. А еще он знает, что Украина – это очень далеко, говорил, что я молодец, что приехала. Разговор я начала с того, что английский только изучаю, но хотела бы знать, понимает ли он меня. Его искренняя улыбка подарила надежду на положительный ответ. А в конце он похвалил меня за то, что я учусь и пожелал успеха.
Никогда не забуду «детище» доктора Рао – йогу смеха. Его практикует и Прасад. Для радиорепортажей из Индии я записала помноженный на несколько десятков человек смех. Медитация, молитва и упражнения творят невероятные чудеса и превращения. Ты поднимаешься над проблемами, они затемняются и чахнут, потому что, как говорит учитель, они есть у всех, а вот смеяться над ними не все умеют. Надо этому учиться именно на занятиях по йоге. Наверное, именно поэтому здесь хочется летать, улыбаться, дарить кому-то радость.
По пути домой ты уже не можешь никому отказать сфотографироваться с тобой на удачу, и тебе все разрешают делать фотографии, Путтапартианци утром особенные, вдохновленные и оживленные. Спешат на работу и подвозят к школе детей. Одновременно по дороге шириной в пять метров, едут все виды транспорта – от тракторов до велосипедов. Шумит базарчик, жарятся около дороги блины, арахис и над всем этим, как ни странно, улавливаешь дымок ароматических масел, которые зажигают у домов во славу Бога …
[:ua]Завжди знала, що ніколи не пізно починати вчитися. З величезним задоволенням брала до рук нові книжки, вникала в нюанси людських стосунків, заглиблювалася у дослідження можливостей людського організму і вивчала психологію, яка постійно оновлюється. Зараз відкрила для себе Йогу. І хай вибачать мені багаторічні прихильники цього медитативного явища, якщо буду не точно висловлюватися, розповідаючи про святая святих їхнього захоплення.
Уявляєте як я почуваюся тепер, коли мушу навчитися дихати по півгодини правою чи лівою ніздрею, щоб досягти 1008 вдихів? Чи робити розтяжки задля напруження мозкового апарату із затримкою кисню в голові (знову боюся наламати дров у термінології, тому сорі, панове-йогісти).
Завжди думала, що це не для мене тому, що недосяжне. Мене чомусь лякало заглиблення у свідомість, бо це може створити бар’єр у сприйнятті навколишнього таким, яким воно є. Але потрапивши до Індії, у Путтапарті – найпопулярніший Центр Аюрведи і Йоги всесвітньовідомого доктора Рао, я не втрималася і пішла вчитися.
Від центру міста Путтапарті до Клінічного комплексу доктора Рао, якихось півгодини ходу. Або 10 хвилин їзди за 20 рупій на рикші. Але скорочувати час, позбавляти себе задоволення бачити, як місто прокидається, я не раджу. Вулиці прибирають, на вході у будинки малюють квіти, задобрюючи богів, щоб день видався безпроблемним.
Половина на шосту – це ще сутінки для індійського січня. Сонце ми зустрічаємо на даху Центру доктора Рао близько сьомої. Я переглядала професійні світлини цієї миті в Інтернеті – вражає. Але те, що я побачила насправді, своїми очима, словами не опишеш. Ти усіма фібрами сприймаєш кожен промінчик чи його відблиск. Золотий диск небесної колісниці не просто влітає на небо, а здається, що ніби крізь тебе лежить його шлях. Ще трішки і ти зіллєшся із ним воєдино і опинишся у вихорі навколосонячної заметілі… А ще коли вчитель показує усім єством, що сонце має і на нього благодатний вплив, то дивина народження світила помножується. У нас схід сонця значно повільніший.
До речі, тут і заходу сонця ніби немає. Місто оточене горами і сонячний диск падає непомітно для ока.
Займаємося ми не з доктором Рао, а з його сином Прасадом. Харизматичний чоловік, гуру. але з ним просто. Від нього йде потужний струмінь позитиву і дві години заняття минають, як мить. По- іншому і не може бути, кажуть бувалі учні. Як розповідають старожили (а народ з усього світу сюди з’їжджається упродовж 20-30 років) так же легко і просто було працювати з доктором Рао, який має понад шісдесятирічний досвід та практику. Зараз йому 96 років!
Ті, у чиїй долі він зіграв вирішальну роль, переконані, що це не просто знавець своєї справи, а масштабне явище. У нього 9 синів, 18 онуків, 11 правнуків. Він видав понад два десятки книжок, друкуючи одним пальцем на друкарській машинці.
Все почалося, коли доктор Рао з однодумцями поставили перед собою благородну мету: пропагувати мистецтво йоги для досягнення духовного звільнення. Якось на занятті вловила слово «мокши». Коли запитала про переклад, з’ясувалося, що на санскриті це і означає – цілісний підхід до оздоровлення та внутрішнє очищення.
Як мені розтлумачили, не «в здоровому тілі – здоровий дух», а навпаки. Коли дух здоровий, то і душа буде спокійна, і в тілі не буде недуги. Словом, тут запускають програму зміцнення імунної системи, оздоровлення. підтримки тіла, розуму і душі.
Скільки років пану Прасаду, не питала. Але за гнучкістю тіла може бути і до тридцяти, за статурою може і шістдесят, за мудрістю…не хочу навіть гадати.
Вчитель любить казати, що тіло – храм душі і ним треба займатися. Думати, усвідомлювати першопричину недуги, знати канали, якими можна вигнати негатив з організму. Звичайно важкувато виконувати «піруети», які, звичні для професіоналів, але старанним учням все вдається. Тим більше, що наш вчитель, син доктора Рао, не наполягає на повній віддачі. Навіть мої знання англійської дозволяють розуміти його настанови виконувати усе в міру можливостей.
– Потрошку, потрошку і все буде добре, – полюбляє казати вчитель.
Відрадно і те, що він окриляє вдосконалювати мову. Мені ж треба було з ним поговорити, взяти дозвіл на світлини, розповісти, що я журналістка з України і що багато чула і читала про його батька.
У нього сльози навернулися, так зворушила моя увага до доктора Рао. Розповідали, що він дуже важко переніс втрату матері, був траур, депресія. Індійці дуже шанують батьків, тому вони на першому місці, а потім боги. А ще він знає, що Україна – це дуже далеко, казав, що я молодець, що приїхала. Розмову ж я почала з того, що англійську лише вивчаю і хотіла б знати, чи він мене розуміє. Його щира усмішка подарувала надію на позитивну відповідь. А в кінці він похвалив мене за те, що я студіюю і побажав успіху.
Ніколи не забуду «дітище» доктора Рао – йогу сміху. Її практикує і Прасад. Для радіорепортажів з Індії я записала помножений на кілька десятків людей сміх. Медитація, молитва і вправи творять неймовірні дива і перетворення. Ти піднімаєшся над проблемами, вони затіняються і чахнуть, бо, як каже вчитель, вони є в усіх, а от сміятися над ними не всі вміють. Треба цьому вчитися саме на заняттях з йоги. Напевне, саме тому тут хочеться літати, посміхатися, дарувати комусь радість.
На шляху до дому ти вже не можеш відмовити нікому сфотографуватися з тобою на вдалий день і тобі всі дозволяють робити світлини, Путтапартівці вранці особливі, натхненні і жваві. Поспішають на роботу і підвозять до школи дітей. Одночасно дорогою завширшки зо п’ять метрів, їдуть усі види транспорту – від тракторів до велосипедів. Гомонить базарчик, смажаться при дорозі млинці, арахіс і над усім цим, як не дивно, вловлюєш димок ароматичних масел, які запалюють біля помешкань на прославу Бога…
[:]
