Те, про що так довго говорили і чим лякали обивателя, схоже, починається.
Вспомним, не так ли власть сопротивлялись студенческому Майдану? Прикрываясь судебными решениями, и в конце концов, прибегнув к насилию. Сегодня протестующим тоже угрожают уголовными делами. На одном из редутов ранее уже состоялась стычка с правоохранителями, в бой пошли реанимированные титушки. Ножевое ранение получил один из защитников редута.
Но не будем торопиться с утверждением, что нынешняя власть – копия предыдущей. Что она тоже будет действовать кроваво и жестоко. Да и нынешние участники блокады не выдвигают политических требований, добиваясь прекращения торговли с террористами.Обратим внимание на другое.
Власть Януковича не хотела понять, что «толкало» людей на Майдан. Это, мол, проплаченные уловки оппозиции. “И Америка гадит”, – поддакивали российские соседи.
Нынешняя власть тоже видит в блокаде Донбасса интрижки политических шалунов. “Это – на руку Кремлю”, – упрекают самые ярые оппоненты блокады. Власть снова не хочет видеть социальные и общественные причины недовольства торговли с ОРДЛО. Внешнее отличие теперешних протестов только в том, что они проходят не на киевском Майдане, а на перекрестке “временной границы” с Россией. Это такая же война за Независимость Украины – реальную и не бутафорную государственность. Как вчера на Майдане, так и сегодня, на фронте, против российских оккупантов. И если на блокадные майданы и не выходит одновременно миллион украинцев, то это не значит, что у ребят нет массовой поддержки. Кажется, как раз наоборот!
И первый, и второй Майданы мы называли революцией. Хотя ключевой вопрос каждой революции – вопрос собственности. Не в примитивном марксистском понимании собственности на средства производства, не в разбойном ленинском “грабь награбленное”. Речь идет о справедливом разделении национального продукта, независимо от того, кто ты: олигарх, менеджер или рядовой солдат.
Есть и другая несправедливость. Одним в собственность непрерывные обязанности, а другим присвоены неограниченные права. Не сегодня так сложилось, но нынешние чиновники не торопятся увольнять простых граждан с олигархической упряжки. Наоборот, они берутся за вожжи с новым воодушевлением. Газовые принцессы уступают место, возле кучера, нефтяным королям. После очередного общественного негодования кланы перетасовывают извозчиков – и поехали кататься дальше.
Это хорошо, что в дни “русской весны” интересы собственных карманов Игоря Коломойского совпали с национальными интересами. И если бы тогда в Днепре не организовали добровольческие отряды, а “угрожающе” свистели в дудки на перекрестках, как донецкие шахтеры, – что бы тогда было с Украиной?! Мы помним, как один из трибунов Майдана, Юрий Луценко, назвал Рината Ахметова попутчиком Революции.
До недавнего времени олигарх, кажется, неплохо себя чувствовал среди попутчиков власти. Нефтяных королей сменили угольные бароны. Добыча угля марок А и Т на оккупированных территориях за последний год возросла на 49%. Себестоимость составляет 500-600 грн. за тонну, а мы покупаем уголь на 1.730 грн. “Там же наши люди, им нужна работа”, – оправдываются чиновники. А чьи ж тогда ребята гибнут на востоке под украинскими знамёнами? По мнению большинства экспертов – Украинское государство “покупает войну” против самой Украины. Нам повышают плату за электроэнергию, а “кормильцы” задолжали за нее 24 млрд. грн, – аргументирует лидер общественной инициативы “Правое дело” Дмитрий Снегирев.
Понятно, так случилось, что на поставках из оккупированного Донбасса завязано немало предприятий Украины. И экономический “Гордиев узел” с наскока не разрубить. Но это же никак не означает, что мы должны заглядывать в рот террористам. Когда они станут диктовать нам свои условия, а мы будем стоять перед ними в ожидании. И главное, нынешняя власть, кроме заявлений Президента Петра Порошенко, чтоДонбасс будет возвращен дипломатически-правовым путем, так и не разъяснила общественности политику относительно оккупированных земель.
Похоже, Правительство нарабатывает только стратегию торговли, от которой распирает новую коррупционную опухоль. Если раньше Донбасс высасывал из украинской экономики дотации и субсидии, то сегодня мы еще и платим за уголь жизнями наших людей. Это не может длиться вечно. Если власть не ищет умный выход, то кто-то найдет самую короткую тропинку!
Крестьянское недовольство безвластием и бесправьем, которое вылилось в махновское движение за республику хозяев, великий украинский писатель Валерьян Подмогильный назвал третьей революцией. Сегодня общество измучено войной и ползучим обнищанием. Люди готовы потерпеть, но не ради благополучия старых и новых олигархов. С попутчиками Украины нам не по дороге.
[:ua]Блокування торгівлі з неконтрольованим Донбасом, а фактично, з терористами, може перерости у третій Майдан. Протести повільно, але неухильно розгортаються, стають масовішими і затятішими. Чи не так починалася і Революція Гідності?! І це не єдина аналогія з акцією, яку добровольці-першопрохідці назвали блокадою торгівлі із ОРДЛО. Спершу редути виникли на залізничних коліях, а зараз і на автошляхах. Після спроби влади «по-беркутівськи» розібратися з блокувальниками, пікетами обросли обласні Ради. Деякі провели позачергові сесії на підтримку добровольців.Згадаймо, чи не так влада опиралася студентському Майдану? Прикривалася судовими рішеннями, і зрештою, вдалася до насильства. Сьогодні теж блокувальникам погрожують карними справами. На одному з редутів раніше уже сталася сутичка з правоохоронцями, у бій пішли реанімовані тітушки. Ножове поранення отримав один із оборонців редуту.
Але не поспішаймо стверджувати, що нинішня влада – копія попередньої, що вона теж діятиме криваво і жорстоко. Та й нинішні учасники блокади не висувають політичних вимог, домагаючись припинення торгівлі з терористами. Звернемо увагу на інше.
Влада Януковича не хотіла розуміти, що штовхало людей на Майдан. То, мовляв, проплачені виверти опозиції. «І Америка гадіт», – піддакували російські сусіди. Нинішня влада теж вбачає у блокаді Донбасу інтриги політичних шкідників. «Це – на руку Кремлю», – дорікають найгарячіші опоненти блокади. Влада знову не хоче бачити соціальні і суспільні причини невдоволення торгівлею з ОРДЛО. Зовнішня відмінність нинішніх протестів лише в тому, що вони проходять не на київському Майдані, а, головно, на перехрестях “тимчасового кордону” з Росією. Це така ж війна за Незалежність України – реальну, а не бутафорну державність. Як учора на Майдані, так і сьогодні, на фронті, проти російських загарбників. І якщо на блокадні майдани і майданчики не виходить одночасно мільйон українців, то це не значить, що у хлопців немає масової підтримки. Здається, якраз навпаки!
І перший, і другий Майдани ми називали революцією. Однак, ключове питання кожної революції – питання власності. Не в примітивному марксистському розумінні власності на засоби виробництва, не в розбійницькому ленінському «грабуй награбоване». Йдеться про справедливий розподіл національного продукту, незалежно від того, хто ти: олігарх, менеджер чи рядовий найманець.
Маємо й іншу несправедливість. Одним передано у власність безперервні обов’язки, інші ж привласнили нескінченні права. Не сьогодні таке склалося, але нинішні можновладці не поспішають звільняти простих громадян із олігархічної упряжі. Навпаки, вони беруться за віжки з новою заповзятливістю. Газові принцеси посуваються місцем, біля кучера, нафтовим королям. Після чергового суспільного збурення клани перетасовують візників – і повіз котиться далі.
Це добре, що у дні «русской вєсни» інтереси особистих кишень Ігоря Коломойського співпали із національними інтересами. А якби тоді у Дніпрі не організовували добровольчі загони, а «загрозливо» свистіли в дудки на перехрестях, як донецькі шахтарі, – щоб тоді було з Україною?! Ми пам’ятаємо, як один із трибунів Майдану, Юрій Луценко, напівосудливо називавРіната Ахметова попутником Революції.
Донедавна олігарх, здається, непогано почувався серед попутників влади. Нафтових королів змінили вугільні барони. Видобуток вугілля марок А і Т на окупованих територіях за останній рік зріс на 49 %. Собівартість складає 500-600 грн. за тонну, а ми купуємо вугілля за 1.730 грн.«Там же наші люди, їм потрібна робота», – виправдовуються урядовці. А чиї ж тоді хлопці гинуть на сході під українськими прапорами? На думку значної кількості українських єкспертів – Українська держава “купує війну” проти самої України. Нам підвищують плату за електроенергію, а «годувальники» заборгували за неї 24 млрд. грн., – аргументує лідер громадської ініціативи «Права справа» Дмитро Снєгирьов.
Зрозуміло, так склалося, що на поставках з окупованого Донбасу зав`язано чимало підприємств України. І економічний “Гордіїв вузол” з наскоку не розрубати. Але це аж ніяк не означає, що ми маємо заглядати у рот терористам Коли вони диктуватимуть свої умови, а ми стоятимемо перед ними в очікуванні. І головне, нинішня влада, крім заяви Президента Петра Порошенка, що Донбас буде повернуто дипломатично-правовим шляхом, так і не розяснила громадськості політику стосовно окупованих земель.
Схоже, Уряд напрацьовує лише стратегію торгівлі, від якої розпирає нову корупційну пухлину. Якщо раніше Донбас висмоктував з української економіки дотації та субсидії, то сьогодні ми ще й платимо за вугілля життям наших людей. Це не може тривати довго. Якщо влада не шукає розумний вихід, то хтось знаходить найкоротшу стежку!
Селянське невдоволення безвладдям і безправ’ям, що вилилося у махновський рух за республіку господарів, великий український письменник Валеріан Підмогильний назвав третьою революцією. Сьогодні суспільство втомлене війною і повзучим зубожінням. Люди готові потерпіти, але не задля благополуччя старих і нових олігархів. З попутниками України нам не по дорозі.
[:]
