Українська держава — Руський Каганат, давніша від Київської Русі. Україна мала власну династію Каганів ще до появи Рюриковичів.
В начале августа 2008 года средства массовой информации сообщили о том, что на Лысой горе возле села Юрковка Ореховского района Запорожской области археологи раскопали большое поселение, которое непрерывно существовало здесь в течение III-XVI веков нашей эры. В городе проживало, по их подсчетам, несколько тысяч человек. Расцвет жизни поселения совпадал и полностью зависел от развития Шелкового пути.
Историки нашли упоминания о древнем городе, когда работали в запорожских архивах над старинными картами XVII века из разных стран. В письменных источниках Российской империи его называли «Конские воды», а на арабских картах он обозначен как «Мертвый город».
Согласно первым выводам археологов, проводивших раскопки, находка свидетельствует, что в сорока километрах от современного города Запорожье, процветало огромное древнее поселение. Существование города отрицает, в частности, распространенное мнение, что до появления казацких Сечей, Запорожье было диким полем с кочевниками. Как известно, с IV века на землях северного Причерноморья впервые появляются хазары.
Конечно, история хазарского каганата – тема совсем другого исследования, но следует отметить, что государство хазар объединяло немало племен, среди которых и восточные славяне, так называемой «Азово-черноморской Руси» или «Русского каганата» – извечные союзники и защитники киевских земель. Именно эта военная прослойка славян, которую удерживали другие станы, по утверждению автора «Истории Русов» была переименована «царем греческим» Константином IX Мономахом (1042 – 1055) с хазар на казаков.
«Эти воины, часто своим союзникам помогали, а тем более Грекам в войнах с их врагами». Константин просил также и на будущие времена называть их «не козарами, а казаками». О том, что козары были «славянскими сарматами», говорили на одном языке с болгарами и исповедовали христианский закон, рассказывает другой известный автор – Станислав Сестренцевич Богуш.
«Хазарский миф», по мнению польских историков, является своеобразным «казацкой» трактовкой сформулированной и популяризованной в Речи Посполитой в 1520-1550 годах этногенетической легенды о происхождении шляхты от «воинственных сарматов» – конгломерата кочевых племен, которые с ІІІ века до н.э. и до великого переселения народов в III – IV веках н.э. контролировали степи Северного Причерноморья. В частности, одно из сарматских племен – роксоланы – считалось предком русской (украинской) шляхты.
Теория происхождения казаков от хазар – козаризм – возникла и получила распространение в начале XVIII века. Ее главными идеологами были Григорий Грабянка и Филипп Орлик. Г. Грабянка изложил свою версию в произведении «Действия презельной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского, с поляки…», а П. Орлик – в «Пактах и Конституции прав и вольностей Войска Запорожского».
«…Странный и непонятный в судьбах своих Бог, милосердный в долготерпении, справедливый в наказании, как всегда от начала мира, на праведном мериле правосудия своего – одни государства и народы возвышает, а другие за грехи и беззаконие – смиряет, одни порабощает, другие – освобождает, одни повышает, другие – понижает. Так и древний храбрый казацкий народ, раньше назывался казарским, сначала был преподнесен славой бессмертной, раскидистыми владениями и рыцарской отвагой, которыми наводил страх не только на окружающие народы, но и на само Государство Восточное, поэтому восточный властелин, стремясь жить вечно в мире с ним, женил своего сына на дочери князя казарского.
Впоследствии тот же праведный Судья – Бог за ложь и беззаконие, которые увеличивались, многочисленными карами наказал народ казацкий, понизил, смирил и свергнул, а напоследок оружием государства Польского через польских королей Болеслава Храброго и Стефана Батория уярмил.
И непостижимый и необъятный в правосудии своем Бог, наказывая, наказал наших предков бесчисленными бедами. Однако, не до конца прогневавшись, не на века враждуя, а стремясь, как при прежней свободе, народ казацкий из-под тяжелого в то время господства польского освободить, выдвинул защитника святой православной веры, прав Отечества и древних вольностей военных – победоносного и храброго гетмана Богдана Хмельницкого, который с помощью всесильной и беспрепятственной поддержки светлого короля Шведского – Карла Десятого и при содействии Крымского государства и Войска Запорожского, а еще благодаря своей рассудительности и отваге, освободил из-под польского подданства Войско Запорожское и порабощенный и угнетенный народ малорусский добровольно пошел с ним под самодержавную руку больших государей-царей и князей русских, надеясь, что Московское государство как единоверное с нами будет придерживаться своих обязанностей, вписанных в соглашения и подтвержденных присягой, и вечно Войско Запорожское и народ свободный малорусский с правами и вольностями будет под ее защитой. Но после смерти Богдана Хмельницкого Московское государство многочисленными изобретательными способами смогла права и вольности военные, ним же подтвержденные, нарушить и полностью разрушить, а свободный казацкий народ, ним никогда не завоеванный, приводили под иго. И сколько раз Войско Запорожское в том насилие терпело, столько же раз вынуждено было кровью и отвагой защищать целостность своих прав, и этой обороне сам Бог, мстительный, способствовал…» (Договоры и постановления прав и свобод военных между Ясновельможным Его Милостью господином Филиппом Орликом, новоизбранным гетманом Войска Запорожского, и между генеральными лицами, полковниками и тем же Войском Запорожским с полным согласием с обеих сторон утверждены при свободном выборе формальной присягой от того же Ясновельможного Гетмана Подтвержденные 5 апреля 1710 г. глазу от Рождества Христова).
Исторической предпосылкой появления «Хазарского мифа» выступила серия восстаний, начиная с восстания Криштофа Косинского (1591 -1593 гг.) и до Освободительной войны (1648 – 1654 гг.) включительно. Результатом этого стало утверждение роли казачества как защитника православия, носителя национальной идеи и фактора государства. Осознание этого на ментально-психологическом уровне воплотилось в идею «казацкой нации».
Государственно-идеологическая предпосылка казаризма – потребность в легитимизации нового политического организма – Гетманщины. Украинскую государственность невозможно было легитимизировать, связывая с какой-то династией. Как известно, династическая история Речи Посполитой строила примерно такую цепочку: русские князья – русско-литовские князья – династическое объединение польского королевского и литовско-русского княжеского домов.
Подобным образом строилась и легитимизация московского государства, которая в определенной степени опиралась еще и на религиозную историю. Но любая династичнисть прерывалась Освободительной войной. Исходя из этого, легитимизировать Гетманщину можно было, лишь доказав преемственность казацкого сословия, отделив его историю как от польской династической легенды, так и от московской теории «всеруского единения» под скипетром царя, выдвинутой московскими летописями и «Синопсисом».
Главными постулатами казаризма являются:
1). Украинское государство – Русский Каганат – древнее Киевской Руси. Украина имела собственную династию Каганов – еще до появления Рюриковичей. То есть – Украина имеет право на собственную государственность.
2). Христианство в украинском государстве было принято еще до Владимира Великого каганами от «Константинопольского Апостольского престола». То есть – Украинская церковь является автокефальной.
Эти постулаты и сейчас актуальны в украинской государственной идеологии, хотя происхождение запорожских казаков от хазар современной наукой не рассматривается. Согласно ей, украинское казачество возникло в конце XV века, когда казаки-тюрки (хазары) слились со славянскими казаками (уходниками, бровниками т.д.) и понятие «казак» приобрело новое значение – «человек вне подданства».
[:ua]На початку серпня 2008 року засоби масової інформації повідомили про те, що на Лисій горі біля села Юрківка Оріхівського району Запорізької області археологи розкопали велике поселення, яке безперервно існувало тут протягом III-XVI століття нашої ери. В місті мешкало, за їхніми підрахунками, кілька тисяч людей. Розквіт життя поселення збігався і повністю залежав від розвитку Шовкового шляху.
Історики знайшли згадки про стародавнє місто, коли працювали в запорізьких архівах над старовинними картами XVII століття з різних країн. У письмових джерелах Російської імперії його називали “Кінські води”, а на арабських картах його позначено як “Мертве місто”.
Згідно з першими висновками археологів, які проводили розкопки, знахідка свідчить, що в сорока кілометрах від сучасного міста Запоріжжя, процвітало величезне стародавнє поселення. Існування міста заперечує, зокрема, поширену думку, що до появи козацьких Січей, Запоріжжя було диким полем з кочівниками. Як відомо, з IV століття на землях північного Причорномор’я вперше з’являються хозари.
Звісно, історія хозарського каганату – тема зовсім іншого дослідження, але слід зазначити, що держава хозарів об’єднувала чимало племен, серед яких і східні слов’яни, так званої «Азово-чорноморської Русі» або «Руського каганату» – одвічних союзників і захисників Київських земель. Саме ця військова верства слов’ян, яку утримували інші стани, за твердженням автора «Історії Русів» була перейменована «царем грецьким» Костянтином IX Мономахом (1042 — 1055) з хозарів на козаків.
«Ці воїни, часто своїм союзникам допомагали, а тим паче Грекам у війнах з їхніми ворогами». Костянтин просив також і на майбутні часи називати їх «не козарами, а козаками». Про те, що козари були «слов’янськими сарматами», говорили однією мовою з болгарами і сповідували християнський закон розповідає й інший відомий автор – Станіслав Сестренцевич Богуш.
«Хозарський міф», на думку польських істориків, є своєрідним «козацьким» перетлумаченням сформульованої і популяризованої в Речі Посполитій у 1520-1550 роках етногенетичної легенди про походження шляхти від «войовничих сарматів» – конгломерату кочових племен, що від ІІІ століття до н.е. й аж до великого переселення народів у ІІІ – ІV століттях н.е. контролювали степи Північного Причорномор’я. Зокрема, одне з сарматських племен – роксолани – вважалося предками руської (української) шляхти.
Теорія походження козаків від хозар – козаризм – виникла і набула поширення на початку XVIII століття. Її головними ідеологами були Григорій Грабянка і Пилип Орлик. Г. Грабянка виклав свою версію в творі «Дѣйствія презѣльнои и отъ начала поляковъ крвавшои небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского зъ поляки…», а П. Орлик – у «Пактах і Конституціях прав і вольностей Війська Запорозького».
«…Дивний і незбагненний у долях своїх Бог, милосердний у довготерпінні, справедливий у покаранні, як завжди від початку світу, на праведному мірилі правосуддя свого – одні держави і народи возвеличує, а інші за гріхи і беззаконня – упокорює, одні поневолює, інші – звільняє, одні підвищує, інші – понижує. Так і стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським, спочатку був піднесений славою безсмертною, розлогими володіннями та лицарськими відвагами, якими наводив страх не тільки на навколишні народи, а й на саму Державу Східну, тому східний володар, прагнучи жити вічно в мирі з ним, одружив свого сина з дочкою князя козарського.
Згодом той самий праведний Суддя – Бог за неправди та беззаконня, що збільшувалися, численними карами покарав той народ козацький, понизив, упокорив і звергнув, а наостанок зброєю держави Польської через польських королів Болеслава Хороброго і Стефана Баторія уярмив.
І незбагненний та неосяжний у правосудді своєму Бог, караючи, покарав наших предків незчисленними лихами. Проте, не до кінця прогнівившись, не на віки ворогуючи, а прагнучи, як за колишньої свободи, народ козацький з-під тяжкого на той час панування польського звільнити, висунув захисника святої православної віри, прав Вітчизни та стародавніх вольностей військових – звитяжного і хороброго гетьмана Богдана Хмельницького, який за всесильної і безперешкодної підтримки найяснішого короля Шведського – Карла Десятого та за сприяння Кримської держави і Війська Запорізького, а ще завдяки своїй розсудливості і відвазі визволив з польського підданства Військо Запорізьке і уярмлений та пригноблений народ малоросійський і добровільно піддався з ним під самодержавну руку великих государів-царів та князів російських, сподіваючись, що Московська держава як єдиновірна з нами дотримається своїх обов’язків, виписаних в угодах та підтверджених присягою, і вічно Військо Запорізьке та народ вільний малоросійський при правах та вольностях буде під її обороною. Але після смерті Богдана Хмельницького Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольності військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо. І скільки разів Військо Запорізьке в тому насильство терпіло, стільки ж разів змушене було кров’ю і відвагою боронити цілісність своїх прав, і цій обороні сам Бог, месник, сприяв…» (Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорізьким з повною згодою з обох сторін затверджені при вільному обранні формальною присягою від того ж Ясновельможного Гетьмана Підтверджені 5 квітня 1710 року від Різдва Христового).
Історичною передумовою появи «Хозарського міфу» виступила серія повстань, починаючи з повстання Криштофа Косинського (1591 —1593 рр.) і до Визвольної війни (1648 — 1654 рр.) включно. Результатом цього стало утвердження ролі козацтва як оборонця православ’я, носія національної ідеї та чинника державотворення. Усвідомлення цього на ментально-психологічному рівні втілилося в ідею «козацької нації».
Державно-ідеологічна передумова козаризму — потреба легітимізації нового політичного організму — Гетьманщини. Українську державність неможливо було легітимізувати, пов’язуючи з якоюсь династією. Як відомо, династична історія Речі Посполитої будувала приблизно такий ланцюжок: руські князі — русько-литовські князі — династичне поєднання польського королівського та литовсько-руського князівського домів.
Подібним чином будувалася й легітимізація московської держави, яка певною мірою спиралася ще й на релігійну історію. Але будь-яка династичність переривалася з Визвольною війною. Виходячи з цього, легітимізувати Гетьманщину можна було, лише довівши тяглість козацького стану, виокремивши його історію як з польської династичної легенди, так і з московської теорії «всеруського єднання» під скіпетром царя, висунутої московськими літописами та «Синопсісом».
Головними постулатами козаризму є:
1). Українська держава — Руський Каганат — давніша від Київської Русі. Україна мала власну династію Каганів — ще до появи Рюриковичів. Тобто – Україна має право на власну державність.
2). Християнство в Українській державі було прийняте ще до Володимира Великого каганами від «Константинопольського Апостольського престолу». Тобто – Українська церква є автокефальною.
Ці постулати і донині є актуальними в українській державницькій ідеології, хоча походження запорозьких козаків від хозар сучасною наукою не розглядається. Згідно з нею, українське козацтво виникло наприкінці XV століття, коли козаки-тюрки (хозари) злилися зі слов’янськими козаками (уходниками, бровниками тощо) і поняття «козак» набуло нового значення – «людина поза підданством».
[:]
