Все важче знайти українця, який би нічого не знав про Голодомор. Дослідники переконані: в Україні кожен другий пам’ятає його жахіття на рівні генної пам’яті.
Трагедию Великого голода в Украине обычно связывают с 1932-1933 годами ХХ века, хотя на самом деле история спланированного уничтожения нации началась гораздо раньше, в начале 20-х. Мало кто знает и о массовом голоде 1946-1947 годов, который был вызван не сколько послевоенным неурожаем, как спланированной акцией сталинского Политбюро с целью забрать у крестьян остатки зерна и направить его братским режимам в социалистическом лагере. Память об этих Голодоморах, как пике цинизма советского государства, была и остается чем-то большим, нежелиы просто история.
Об отношении Ульянова (Ленина) – главного коммунистического идеолога к Украине, ходят легенды. Спровоцированный им голод 1921-1922 годов, охвативший тогда наиболее хлебные регионы, был следствием не только двухлетний засухи, но и результатом хлебозаготовки, проводившейся в наиболее пострадавших от нее уголках, в том числе и Украины.
Валентина Пискун – заведующая отделом Института украинской археографии и источниковедения.
Голод 1932-33 годов, который вылился в Голодомор, был отнюдь не началом уничтожения всего национально-украинского, а скорее окончательным процессом жутких событий, которые происходили в Украине, начиная с 1918 года, когда большевики только зашли в Украину, и продолжились в 20-х, когда ее стремились окончательно подчинить Москве.
Иосиф Сталин, сменивший Ленина на посту руководителя Коммунистической партии Советского Союза, тоже считал Украину «слабым звеном» и пытался сосредоточить в руках неограниченную власть путем массового террора. Наибольшая жестокость репрессий пришлась на время повальной коллективизации, призванной в корне изменить психологию села. Превратив его в класс, который должен был подчиняться указаниям тоталитарного государства.
Александр Ищук – завотделом истории ХХ века Музея истории Украины.
Люди привыкли зарабатывать, а здесь их загнали в колхозы, где они должны были работать, без преувеличения, за еду, чтобы выжить.
При Сталине принудительное увеличение норм хлебозаготовки и неконтролируемое изъятие на нужды страны Советов «излишков», которые часто измерялись несколькими колосками, стали причиной второго сурового Голодомора. Сохранилось немало свидетельств, как украинцы вымирали целыми деревнями. В отличие от голода 20-х годов, когда такое было редкостью, теперь, в «процветающей сталинской стране» фиксировали многочисленные факты вынужденного людоедства.
Александр Ищук – завотделом истории ХХ века Музея истории Украины.
Знаю, что сохранились докладные записки Государственного политического управления УССР, где упоминалось, что в Харькове на улицах много трупов. Много бездомных и голодающих. Все это шло под грифом «Секретно» и об этом знали только тот, кто писал и тот, кто читал.
К слову, широко распространенный миф о том, что украинское село не противилось проводившейся политике – не выдерживает критики. Рассекреченные документы КГБ СССР свидетельствуют об обратном. Голодомору в Украине 1932-33 годов (которая уже имела опыт собственной государственности) предшествовала волна восстаний. И это был вызов, который не на шутку испугал советское руководство. Ведь оно было уверено, что окончательно подавило национальное сопротивление. А тут! Начало коллективизации и вдруг непринятие, которое никак не вязалось со сталинской теорией «быстрого результата». В первый год Голодомора ГПУ зафиксировало более 900-т бунтов, что составило более половины антиправительственных акций в СССР.
И у Кремля был единственный выход – мстить украинскому народу кровью и голодом.
Валентина Пискун – заведующая отделом Института украинской археографии и источниковедения.
В нашей семье никогда не скрывали, что был Голодомор. С детства нас водили на кладбище и бабушка Федора говорила «Вот здесь лежат мои дети они умерли во время голода». Дед выжил только благодаря тому, что его мать зимой 33-го обдирала кору и почки на липе возле дома, чтобы сварить «суп». Это дерево спасшее не одну жизнь так и не выросло. Сегодня это огромный липовый куст…
В августе 32-го по инициативе Сталина было принято постановление «О хищении колхозного имущества». Чаще всего, по факту сфабрикованных дел, население приговаривали к расстрелу или к лишению свободы на срок более 10 лет. В народе документ прозвали «Законом о пяти колосках». Именно он стал отправной точкой для новой волны репрессий, которую назвали Большим террором.
Александр Ищук – завотделом истории ХХ века Музея истории Украины.
Советский Союз пытался всячески скрыть эту историю. Забыть. Именно поэтому многие из рядовых граждан понимали, что об этом не стоит говорить. А их дети и внуки, автоматически молчали дальше.
Апогеем спланированного Москвой Голодомора стала искусственная изоляция Украины и Кубани. Директива, инициированная Кремлем, запрещала крестьянам из этих территорий выезжать в направлении других городов Советского Союза. Была запрещена продажа билетов на железнодорожный и водный транспорт. Дороги блокировали подразделения Главного политуправления. Тех, кто пытался пересечь невидимую границу – арестовывали и доставляли обратно. А самой страшной весной 33-го года, теми же силами ГПУ «советы» добивали уже не в своем уме истощенных, голодных людей.
Валентина Пискун – заведующая отделом Института украинской археографии и источниковедения.
Мы, украинцы, не имеем права забыть слова советского прокурора Брука, который обещал «… всех украинцев поставить на колени и расстрелять тех, кого советская власть не заставит это сделать»
По подсчетам советских экономистов, в результате искусственно введенной разницы цен на товары промышленности и сельского хозяйства, свободолюбивое и к тому зажиточное украинское крестьянство, ежегодно теряло 300 миллионов золотых довоенных рублей. Сельские пожитки оседали в так называемых «Торгсинах». Все, что береглось «на черный день», человек отдавал чтобы выжить.
Валентина Пискун – заведующая отделом Института украинской археографии и источниковедения.
Когда в Москве пуд хлеба стоил 10 рублей, в некогда хлебной украинской Полтаве он стоил 80!!! А откуда его везли в Москву? Разве не из Полтавы?
Как бы ужасно это не звучало, но благодаря опухшим от голода украинским детям, в стране Советов полным ходом шла индустриализация, а в городах был хлеб.
По воспоминаниям людей, которым поведали об ужасе Голодомора старшие родичи, тогда многие жители районов Поволжья, пытались бежать, в казалось бы, сытую Украину, а находили судьбу более страшную, чем ожидала их в родных местах.
Именно в 30-х, для большего контроля свободолюбивых украинцев власть большевиков ввела дополнительные досудебные спецсредства. За невыполнение плана хлебозаготовок фамилии «виновников» заносили на так называемые «черные доски» районов, сел и колхозов. Попасть в эти списки, означало стать изгоем для всех, кто тебя знал. Быть причиной изъятия из дома всего продовольствия, вплоть до картофельных очисток. Репрессии, которые применяли по отношению к украинскому крестьянству так называемые «продотряды» – были сродни смертному приговору.
Валентина Пискун – заведующая отделом Института украинской археографии и источниковедения.
Уже в годы независимости в Сумской и ряде других областей Украины, были опубликованы метрические книги того времени. Вы не поверите, но люди, которые в 30-х годах вели в сельхоз советах учет смертности, так и писали «Причина смерти – украинец»
Но исключения существуют, чтобы подтверждать правила. И в истории о Голодоморе в Украине их огромное количество.
Александр Ищук – завотделом истории ХХ века Музея истории Украины
Были люди, которым сегодня в украинских селах стоят памятники. Когда в село приходили «продотряды» (которые забирали все, что можно было съесть) представители власти на селе, председатели колхозов, бухгалтеры, учителя, прятали зерно или картофель у себя. Чтобы потом кормить своих односельчан.
Свидетели голода – зарубежные журналисты, дипломаты и представители украинской диаспоры всеми силами пытались заполнить информационный вакуум. Благодаря им в 1933 году чикагскую англоязычную прессу заполонили первые сообщения о жертвах Голодомора. Тогда же Союз украинок Америки начал рассылать сообщения с просьбой не молчать, к президенту Рузвельту и международного Красного креста. Но мировое сообщество еще долго не желало замечать очевидного.
Александр Ищук – завотделом истории ХХ века Музея истории Украины
Другое дело, что они ничем не могли помочь, ведь официально Москва голода не признавала. Поэтому дипломаты не могли официально поддержать этнических немцев, итальянцев, греков, живших на территории Украины. К слову, многие из них тоже умерли здесь от голода.
И все же вину ряда европейских государств, перед умирающей от голода Украины, отвергать нельзя. На вопрос «Почему?» – ответ найти нетрудно. В конце 20-х годов ХХ века, когда мир охватил очередной экономический кризис, каждая страна пыталась с него «вылезти». Чаще всего необходимый для того ресурс видели в Советском Союзе, который в отличие от цивилизованного мира выстраивал индустриальное и сельскохозяйственное превосходство самым дешевым способом – на костях своих граждан. Боясь «побить горшки» с потенциальным партнером, правительства и общественность других стран сознательно не замечали вакханалии морали и права.
В это трудно поверить, но именно в 1933 году СССР приняли в Лигу наций. Именно в год Великого голода Германия отправила своих специалистов строить Днепровскую ГЕС. В Чикаго собирают и перевозят в Советский Союз Харьковский тракторный завод. А Соединенные Штаты подписывают с СССР соглашение о дипломатических отношениях. Но в политике друзей не бывает. Есть только временные партнеры. Впереди были Вторая мировая война, Берлинская стена и «железный занавес».
Валентина Пискун – заведующая отделом Института украинской археографии и источниковедения.
Страх голода – это генная информация. Сегодня мы знакомы с генной инженерией и знаем, что она передается. Но страх есть и у тех, кто выполнял приказы и отбирал хлеб. Кто работал в «Торгсинах», перепродавая намыста украинских женщин, дукачи, серебряные ложки и последние сельские пожитки. Есть этот страх и у их потомков – страх, что фамилии палачей когда-нибудь станут известны.
Никогда не скрывайтесодеянного, потому что оно всегда становится явным. Этот закон развития и сохранения обществ, актуальный на протяжении всей истории человечества. Можно уничтожить документы об агентах влияния, которые действовали когда-то на территории Украины. Но скрыть следы их преступлений – невозможно. Если все сопоставить – сложится пазл более чем… столетней борьбы России с так называемым «украинским вопросом».
Еще скрещиваются копья, считать ли Голодомор 1932-1933 годов «террором» или все же «геноцидом» украинской нации, но для самой Украины разница между этими понятиями, кажется, стерта навсегда.
[:ua]Трагедію Великого голоду в Україні зазвичай пов’язують із 1932-1933 роками ХХ століття, хоча насправді історія спланованого нищення нації почалась набагато раніше, на початку 20-х. Мало хто знає і про масовий голод 1946-1947 років, що був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати у селян залишки зерна і надіслати його братнім режимам у соціалістичному таборі. Пам’ять про ці Голодомори, як пік цинізму радянської держави, була і лишається чимось більшим, аніж просто історія.
Про ставлення Ульянова (Леніна) – головного комуністичного ідеолога до України, ходять легенди. Спровокований ним голод 1921-1922 років, що охопив тоді найбільш хлібні регіони, був наслідком не лише дволітньої посухи, але й результатом хлібозаготівлі, що проводилася навіть у найбільш постраждалих від неї куточках, в тому числі і України.
Валентина ПІСКУН – завідуюча відділом Інституту української археографії та джерелознавства.
Голод 1932-33 років, який вилився у Голодомор, був аж ніяк не початком нищення всього національно-українського, а скоріше остаточним процесом моторошних подій, що відбувались в Україні починаючи з 1918-го року. коли більшовики тільки зайшли в Україну, і продовжились у 20-х, коли її прагнули остаточно підпорядкувати Москві.
Иосип Сталін, що змінив Леніна на посту керівника Комуністичної партії Радянського Союзу, теж вважав Україну «слабкою ланкою» і намагався зосередити в руках необмежену владу шляхом масового терору. Найбільша жорстокість репресій прийшлася на пору повальної колективізації, покликаної докорінно змінити психологію села. Перетворивши його на клас, що мав підпорядковуватись вказівкам тоталітарної держави.
Олександр ІЩУК – заввідділом історії ХХ століття Музею історії України.
Люди звикли заробляти , а тут їх загнали у колгоспи де вони мали працювати, без перебільшення, за їжу аби вижити.
При Сталині примусове збільшення норм хлібозаготівлі та неконтрольоване вилучення на потреби країни Рад «надлишків», що часто вимірювались кількома колосками, стали причиною другого лютого Голодомору. Збереглося чимало свідчень, як українці вимирали цілими селами. На відміну від голоду 20-х років, коли таке було рідкістю, тепер, у «процвітаючій сталінській країні» фіксували ячисленні факти вимушеного людожерства.
Олександр ІЩУК – заввідділом історії ХХ століття Музею історії України.
Знаю, що збереглися доповідні записки Державного політичного управління УСРР, де згадувалось, що у Харкові на вулицях багато трупів. Багато безхатьків та голодуючих. Все це йшло під грифом «Таємно» і про це знали лише той хто писав и той, хто читав.
До речи, широко розповсюджений міф про те, що українське село не противилося політиці, що проводилася – не витримує критики. Розсекречені документи КДБ СРСР свідчать про зворотне. Голодомору в Україні 1932-33 років (що вже мала досвід власної державності) передувала хвиля повстань. И це був виклик, що не на жарт злякав радянське керівництво. Воно було впевнене, що остаточно придушило національний спротив. А тут! Початок колективізації і раптом неприйняття, яке ніяк не в’язалося зі сталінською теорією «швидкого результату». У перший рік Голодомору ДПУ зафіксувало більше 900-т бунтів, що склало більше половини антиурядових акцій у СРСР.
І у Кремля був єдиний вихід – мстити українському народу кров’ю та голодом.
Валентина ПІСКУН – завідуюча відділом Інституту української археографії та джерелознавства.
У нашій родині ніколи не приховували, що був Голодомор. З дитинства нас водили на цвинтар і бабуся Федора говорила «Ось тут лежать мої діти вони померли під час голоду». Дід вижив тільки завдяки тому, що його мати взимку 33-го обдирала кору і бруньки на липі біля будинку, щоб зварити «суп». Це дерево, яке врятувало не одне життя так і не виросло. Сьогодні це величезний липовий кущ…
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
У серпні 32-го з ініціативи Сталіна було прийнято постанову «Про розкрадання колгоспного майна», найчастіше за фактом сфабрикованих справ населення засуджували до розстрілу або позбавлення волі на строк більше 10 років. В народі документ прозвали «Законом про п’ять колосків». Саме він став відправною точкою для нової хвилі репресій, яку назвали Великим терором.
Олександр ІЩУК – заввідділом історії ХХ століття Музею історії України.
Радянський Союз намагався всіляко приховати цю історію. Забути. Саме тому багато хто з пересічних громадян розумів, що про це не варто говорити. А їхні діти та онуки, автоматично мовчали далі.
Апогеєм спланованого Москвою Голодомору стала штучна ізоляція України та Кубані. Директива, ініційована Кремлем, забороняла селянам з цих територій виїжджати у напрямку інших міст та сіл Радянського Союзу. Було заборонено продаж квитків на залізничний та водний транспорт. Дороги блокували підрозділи Головного політуправління. Тих, хто намагався пересікти невидимий кордон – заарештовувати до доправляли назад. А найстрашнішою весною 33-го року, тими ж силами ГПУ «совєти» добивали вже несповна розуму виснажених, голодних людей.
Валентина ПІСКУН – завідуюча відділом Інституту української археографії та джерелознавства.
Ми, українці, не маємо права забути слова радянського прокурора Брука, який обіцяв «…усіх українців поставили на коліна і розстріляти тих, кого радянська влада не змусить цього зробити»
За підрахунками радянських економістів, внаслідок штучно введеної різниці цін на товари промисловості та сільського господарства, волелюбне і до того заможне українське селянство, щорічно втрачало 300 мільйонів золотих довоєнних рублів. Сільські пожитки осідали у так званих «Торгзинах». Все, що береглося «на чорний день», людина віддавала аби вижити.
Валентина ПІСКУН – завідуюча відділом Інституту української археографії та джерелознавства.
Коли у Москві пуд хліба коштував 10 рублів, у колись хлібній українській Полтаві він коштував 80 !!! А звідки його везли до Москви? Хіба не з Полтави?
Як би жахливо це не звучало, але завдяки пухлим від голоду українським дітям. У країні Рад повним ходом йшла індустріалізація, а у містах був хліб.
За спогадами людей, яким переказали жахіття Голодомору старші родичіі, тоді багато хто з районів Поволжя, намагався тікати у здавалося б ситу Україну, а знаходив долю більш страшну, аніж чекала їх на батьківщині.
Саме у 30-х, для більшого контролю «гонорових українців» влада більшовиків ввела додаткові досудові спецзаходи. За невиконання плану хлібозаготівлі прізвища «винуватців» заносили на так звані «чорні дошки» районів, сіл та колгоспів. Потрапити до цих списків, означало стати ізгоєм для усіх, хто тебе знав. Бути причиною вилучення з хати усього продовольства, аж до картопляних очисток. Репресії, що застосовували по відношенню до українського селянства так звані «продзагони» – дорівнювали смертному вироку.
Валентина ПІСКУН – завідуюча відділом Інституту української археографії та джерелознавства.
Вже в роки незалежності у Сумській та ряді інших областей України, були опубліковані метричні книги тих часів. Ви не повірите, люди, які у 30-х роках вели у сільгоспрадах облік смертності, так і писали «Причина смерті – українець»
Але виключення існують, аби підтверджувати правила. І в історії про Голодомор в Україні їх величезна кількість.
Олександр ІЩУК – заввідділом історії ХХ століття Музею історії України
Були люди, яким сьогодні в українських селах стоять пам’ятники. Коли до села приходили «продзагони» (які забирали все, що можна було з’їсти) представники влади на селі,голови колгоспів, бухгалтери, вчителі, ховали зерно чи картоплю у себе. Аби потім годувати своїх односельчан.
Свідки голоду – закордонні журналісти, дипломати та представники української діаспори усіма силами намагалися заповнити інформаційний вакуум. Завдяки їм у 1933 році чикагську англомовну пресу заполонили перші повідомлення про жертви Голодомору. Тоді ж Союз українок Америки розпочав розсилати повідомлення,з проханням не мовчати, до президента Рузвельта та міжнародного Червоного хреста. Але світова спільнота ще довго не бажала помічати очевидного.
фото Ващенко Олексы
Олександр ІЩУК – заввідділом історії ХХ століття Музею історії України
Інша справа, що вони нічим не могли допомогти, адже офіційно Москва голоду не визнавала. Тому дипломати не могли офіційно підтримати етнічних німців, італійців, греків, які жили на території України. До речи, багато хто з них теж помер тут з голоду.
І все ж таки провину ряду європейських держав, перед пухлою з голоду Україною, відкидати неможна. На питання «Чому?» відповідь знайти неважко. Наприкінці 20-х років ХХ століття, коли світ охопила чергова економічна криза, кожна країна намагалася з неї «вилізти». Найчастіше необхідний для того ресурс бачили Радянському Союзі, бо той на відміну від цивілізованого світу вибудовував індустріальне та сільськогосподарське панування у найдешевший манер – на кістках своїх громадян. Боючись «побити горщики» із потенційним партнером, уряди та громадськість інших країн свідомо не помічали вакханалії моралі та права.
У це важко повірити, але саме у 1933 році СРСР прийняли до Ліги націй. Саме у рік Великого голоду Німеччина відрядила своїх фахівців будувати Дніпровську ГЕС.У Чикаго збирають та перевозять до Радянського Союзу Харківський тракторний завод. А Сполучені Штати підписують із СРСР угоду про дипломатичні стосунки. Але у політиці друзів не буває. Є лише тимчасові партнери. Попереду були Друга світова війна, Берлінська стіна та «залізна завіса».
Валентина ПІСКУН – завідуюча відділом Інституту української археографії та джерелознавства.
Страх голоду – це генна інформація. Сьогодні ми знайомі із генною інженерію і знаємо, що вона передається. Але ж страх є і у тих, хто виконував накази і відбирав хліб. Хто працював у «Торгзінах», перепродаючи намиста українських жінок, дукачі, срібні ложки і останні сільські пожитки. Є цей страх і у їхніх нащадків – страх, що прізвища катів коли-небудь стануть відомі.
Ніколи не приховуйте заподіяного, бо воно завжди стає явним. Цей закон розвитку та збереження суспільств, актуальний протягом усієї історії людства. Можна знищити документи про агентів впливу, що діяли коли-небудь на території України. Але приховати сліди їхніх злочинів – неможливо. Якщо все співставити – складеться пазл більш ніж … столітньої боротьби Росії із так званим «українським питанням».
Ще схрещуються списи, чи вважати Голодомор 1932-1933 років «терором» чи все ж таки «геноцидом» української нації, але для самої України різниця між цими поняттями, здається, стерта назавжди.
[:]
