Однією зі знакових подій Генасамблеї ООН став виступ президента України Петра Порошенка. Точніше, озвучена ним ідея введення миротворчого контингенту на Донбас під егідою цієї організації.
Это был ответ российскому президенту Путину, который в начале сентября вдруг заинтересовался вопросом урегулирования конфликта на Востоке Украины. Вдруг, потому, что в течение двух последних лет Москва последовательно отвергала предложения Порошенко ввести международный контингент подчеркивая, что это приведет к ухудшению ситуации в регионе.
Воспользовавшись единственной для этого международной площадкой – саммитом стран БРИКС, Путин пытался в очередной раз показать себя миротворцем и выдвинул свои предложения урегулирования ситуации. Его условие: размещение миротворцев исключительно на линии соприкосновения сторон, что возможно и поможет прекратить огонь, однако фактически закрепит территорию самопровозглашенных «республик». Но самое главное – оставит России контроль над украинской-российской границей. По версии российского президента, все условия развертывания контингента должны согласовываться с представителями самопровозглашенных «ДНР-ЛНР». Однако такое условие делает их самостоятельными субъектами международного права на уровне ООН и определенным образом снимает ответственность с России.
В свою очередь, украинская сторона отвергает предложения Кремля. Позиция официального Киева заключается в распространении зоны ответственности миротворцев на всю территорию конфликта, в том числе и на временно оккупированные районы Донецкой и Луганской областей, и контроль над государственной границей Украины. Кроме того, устранение российской стороны от участия в формировании контингента с учетом недопустимости вмешательства агрессора в миссию. Очевидно, что украинская власть не будет ждать разрешения Захарченко или Плотницкого на введение «голубых касок» в Донбасс, хотя этот факт ожидаемо поднял волну возмущения в РФ.
Для допуска вооруженных миротворцев требуется разрешение Верховной Рады Украины, а до этого заявка в ООН, в которой будут четко расписаны причина конфликта и необходимое оснащение миссии. Однако, согласие сторон, что является обязательным условием в таких случаях, остается проблемой, ведь Украина должна определиться, кто именно станет этой другой стороной. Уточнений нуждается и режим действия миссии: куда будет предоставлен доступ, в каком часовом режиме и на какой срок. Создание такой миссии предусматривает голосования в Совете Безопасности ООН, где Россия, возможно, будет использовать свое право вето на инициативы, противоречащие ее планам.
В то же время не исключено, что миротворцы на условиях РФ, станут очередным поводом для активизации боевых действий (как это происходило в Грузии) или для диверсий, с целью дискредитировать Украину на международной арене. России важно показать Украину нарушителем международных норм, а себя добрым соседом, который пришел на помощь в тяжелое время, за что заслуживает досрочной отмены санкций. Такую возможность, одновременно с Путинным, озвучил министр иностранных дел Германии Зигмар Габриель, известный своей симпатией к России. Но в глазах остальных политических лидеров ценность РФ, как ведущего миротворца в мире, кажется, уже минимальна. Стоит обратить внимание и на увеличение роли Соединенных Штатов в урегулировании кризиса. На необходимости усиления влияния США давно настаивали экспертные круги США и ЕС. И, кажется, в Вашингтоне их наконец услышали.
По материалам журнала «Тиждень»
[:ua]То була така собі відповідь російському президентові Путіну, який на початку вересня раптово зацікавився питанням урегулювання конфлікту на Сході України. Раптово, бо протягом щонайменше двох останніх років Москва послідовно відкидала пропозиції Порошенка ввести міжнародний контингент через Лаврова чи Пєскова, зазначаючи, що це призведе лише до погіршення ситуації в регіоні.
Скориставшись чи не єдиним доступним для нього міжнародним майданчиком — самітом країн БРІКС, Путін намагався вкотре показати себе миротворцем і висунув свої пропозиції урегулювання ситуації. Його головна умова: розміщення миротворців виключно на лінії зіткнення сторін, що можливо і допоможе припинити вогонь, проте фактично закріпить територію самопроголошених «республік». Але найголовніше — залишить Росії контроль над українсько-російським кордоном. За версією російського президента, всі умови розгортання контингенту повинні погоджуватися з представниками самопроголошених «ДНР-ЛНР». Однак така умова робить їх самостійними суб’єктами міжнародного права на рівні ООН і певним чином знімає відповідальність з Росії.
В свою чергу, українська сторона відкидає пропозиції Кремля. Позиція офіційного Києва полягає у поширенні зони відповідальності миротворців на всю територію конфлікту, зокрема й на тимчасово окуповані райони Донецької та Луганської областей, і контроль над державним кордоном України. Крім того, усунення російської сторони від участі у формуванні контингенту з огляду на неприпустимість втручання агресора в місію. Зрозуміло, що українська влада не буде чекати дозволу Захарченка або Плотницького на введення «блакитних шоломів» на Донбас, хоча цей факт очікувано здійняв хвилю обурення в РФ.
Для допуску озброєних миротворців потрібен дозвіл Верховної Ради України, а до цього заявка в ООН, у якій будуть чітко розписані причина конфлікту та необхідне оснащення місії. Однак, згода сторін, що є обов’язковою умовою в таких випадках, залишається проблемою, адже Україна повинна визначитися, хто саме стане цією іншою стороною. Уточнення потребує і режим дії місії: куди буде наданий доступ, у якому часовому режимі і на який термін. Створення такої місії передбачає голосування в Раді Безпеки ООН, де Росія, можливо використовуватиме своє право вето на ініціативи, що суперечать її планам.
Водночас не виключено, що миротворці на умовах РФ, стануть черговим приводом для активізації бойових дій (як це відбувалося в Грузії) чи радше для диверсій з метою дискредитації України на міжнародній арені. Росії вкрай важливо показати Україну порушником міжнародних норм, а себе добрим сусідом, який прийшов на допомогу в скрутні часи, за що заслуговує на дострокове скасування економічних санкцій. Таку можливість майже одночасно з Путіним озвучив міністр закордонних справ Німеччини Зіґмар Ґабріель, уже відомий своїми симпатіями до Росії. Однак в очах решти політичних лідерів цінність РФ як провідного миротворця у світі, здається, вже мінімальна.
Варто звернути увагу і на зростання ролі США в урегулюванні кризи. На необхідності посилення впливу Сполучених Штатів давно наполягали експертні кола в Америці та ЄС. І здається, у Вашингтоні їх нарешті почули.
За матеріалом журналу “Тиждень”
[:]
