[:ru]Спасет ли Украину фермер?[:ua]Чи врятує неньку фермер? [:]

[:ru]

Впрочем, это не касается экспертной среды: она продолжает тщательно анализировать возможные риски земельной реформы. Кто будет владеть землей, в каких объемах, каким будет будущее миллионов людей, которые не могут представить свою жизнь и жизнь своих семей без права быть хозяином на собственной земле. Пока чиновники и политики ищут ответа на этот судьбоносное для будущего Украины вопросы, парламент ежегодно продлевает мораторий на продажу земель сельхозназначения.

Эксперт Сергей Биленко считает, что мораторий существует до сих пор потому, что реформаторы не могут точно спрогнозировать, какие процессы произойдут после его отмены.

– Речь идет о развитии украинского села, о проблемах занятости в сельской местности, – отмечает эксперт. – Получается, что будет, никто точно сказать не берется, зато все понимают, что могут быть негативные последствия. Варианта, который бы удовлетворял всех, который нивелировал бы риски, не существует. Все документы касаются больше точечных проблем, но не общей стратегии.

Сергей Биленко подчеркивает: именно фермерское движение в 90-е годы стало локомотивом земельной реформы.

– Тогда фермеры выступали за то, чтобы земля перешла из государственной собственности в частные руки, чтобы она была товаром, и ее можно было покупать. Прошло время, и сегодня фермерское сообщество кардинально изменило свое мнение: большинство решительно против снятия моратория. Боятся, что произойдет большое перераспределение, и их земля перейдет под контроль латифундистов.

По данным Государственной службы статистики, к концу 2016 года в Украине действовало 33 682 фермерских хозяйств – более 70% от общего количества экономически активных сельхозпредприятий. Однако в общей структуре производства валовой продукции сельского хозяйства фермерская доля незначительна – всего 6-8%. Львиная доля, более 90% – продукция растениеводства.

Очень много зарегистрированных фермерских хозяйств фактически структурированы с агрохолдингами. Кроме того, значительная прослойка реального фермерства находится в «тени», не охваченной официальной статистикой. Но, как отмечает эксперт, работает и даже постоянно наращивает производство.

– В последнее время люди начали выходить из арендных отношений и самостоятельно обрабатывать собственные земельные участки, – говорит Сергей Биленко. – Я не согласен, что земельный пай в 4-5га нерентабелен. Все зависит от культур. Сад, ореховая или ягодная плантации на такой площади – вполне прибыльные. У нас сейчас целые отрасли сельского хозяйства, например, картофелеводство, держатся на личных крестьянских хозяйствах. Хотя этот сегмент и является частично «теневым». Люди обрабатывают собственный пай или земельные участки своих родственников, деньги за аренду платят из рук в руки, ничего не регистрируя. С одной стороны это плохо, потому что из «тени» государство ничего не имеет. А с другой … Это та печально известная стадия первичного накопления капитала, которую неизбежно проходит начинающий бизнес.

По мнению эксперта, со временем крестьяне, заработав определенные деньги, выйдут из «тени», чтобы не иметь проблем с государством, будут стремиться легализовать свой бизнес.

– Хотелось бы, чтобы земли сельскохозяйственного назначения находились преимущественно в собственности тех, кто самостоятельно хозяйничает на них, – заключает Сергей Биленко, – но сделать это очень трудно. Как эксперт рассматриваю уже третью редакцию законопроекта об обороте земель сельскохозяйственного назначения. И должен отметить: любые запреты можно обойти. Что бы ни написала и за что бы ни проголосовала Верховная Рада – предоставлять в одни руки 50, 100 или 300 га пашни, – умельцы все равно найдут лазейки, чтобы это обойти. Поэтому перспективы быстро снять мораторий я не вижу.

Реформируемся для бангладешцев?

– Мы в эпицентре процессов глобализации и массовой урбанизации, и их последствия неутешительные для нас, – констатирует политолог, социолог Института философии НАН Украины Константин Малеев.

– В начале XX века 86% населения Украины жило в сельской местности, 10-12% – в маленьких городках, остальные – в крупных городах. Средняя рождаемость в селах тогда была 5-7 детей на семью. Есть такой социологический показатель – приоритет молодежи. Это соотношение пятилетних мальчиков к мужчинам сорока лет. Так вот в Российской империи 1910 это соотношение было восемь к одному. Это злокачественное, очень опасное явление, потому что если соотношение больше одного до четырех, это чревато различными социальными потрясениями: в обществе много активной молодежи, которая стремится куда-то выплеснуть свою энергию. Для империи это кончилось двумя революциями и войнами.

Сегодня переживаем объективный исторический процесс урбанизации. Люди активно перебираются в крупные города, где высокий уровень образования, медицины, социальных стандартов. В сельской местности осталась пятая часть населения. Экономические, социальные проблемы резко снизили рождаемость: сейчас в Украине приоритет молодежи примерно равен 0,8-1. Это означает, что нация вымирает. И прежде всего – украинское село.

По словам Константина Малеева, эти негативные факторы подстегивают эмиграцию: трудоспособные люди ищут страны, где их труд ценится дороже.

– Можно уверенно прогнозировать, что лет через 60 половина населения Украины поедет, а сюда переберутся мигранты из Бангладеш, Пакистана, других стран, – прогнозирует Малеев. – Этот, к сожалению, объективный процесс трудно остановить. Похоже, все наши реформаторские потуги мы делаем для тех грядущих мигрантов. И страну строим для них, а не для собственных внуков.

Чтобы это предотвратить, эксперт предлагает обратиться к опыту США. Во второй половине XIX в., После гражданской войны американцы реализовали собственную модель землевладения, основой которой стало фермерство. Сегодня 10% жителей американских деревень являются владельцами земельных наделов, средний размер которых немного превышает 100 га.

– Эта собственность их кормит, – отмечает Константин Малеев. – Собственно, долина Миссисипи – крупнейшее в мире скопление миллионеров на душу населения. Потому что каждая вторая ферма стоит более миллиона долларов. Средняя рождаемость там – 7-8 человек на семью. Как следствие – двум детям остается ферма, а 5-6 детей едут в города. Поэтому в США проблема внешней миграции не столь острая как в европейских странах. Потому что она «глушится» значительным потоком внутренних мигрантов – фермерскими детьми. До 95% владельцев земли в Канзасе – потомки тех, кто эту землю получил 1895 года. Они ее никуда не дели, это их богатство и собственность. Которая волей неволей держит их на одном месте. Стабильный, серьезный источник доходов, для того чтобы жить и расти дальше.

Не рантье, а хозяин

По мнению эксперта, если хотим удержать украинцев в Украине, нужно создать класс собственников, владеющих имуществом и недвижимостью, достаточными для того, чтобы достойно жить на этой территории, но недостаточными, чтобы быть рантье.

– С другой стороны, земельный надел не должен ограничиваться нынешними скудными 5-ю-6-ю гектарами. – считает Малеев. – Потому что это все же не та собственность, за счет которой живут. Это некий довесок к чему-то весомому, что позволяет выжить. Поэтому ее легко продать, сдать в аренду на любых условиях, собственник не рассчитывает, что его потомки будут жить только с этого земельного пая. Если добьемся, что наши сельские семьи будут обрабатывать в собственности 50-100 га пашни, вот тогда будем иметь класс хозяев, которые создадут инфраструктуру за счет полученной с земли прибыли. И будут множиться, рождая детей. Собственность будет держать их на месте, и будет побуждать развивать свою деревню.

Эксперт предостерег: оставлять землю в общественной, государственной собственности – значит и дальше наращивать потуги латифундий.

– Тогда реально будут пользоваться землей и доходами с нее те, кто имеет доступ к принятию решений. Неопределенность с земельным вопросом на руку именно гигантским агрообъединениям, хозяева которых преимущественно укоренились за рубежом, и всю прибыль вымывают туда, – предостерегает Константин Малеев. – Поэтому земельная реформа должна сделать доминирующей фермерскую модель. Это принципиально важно для того, чтобы Украина была государством украинцев и через 50, и через 100 лет.

[:ua]

Втім це не стосується експертного середовища: воно продовжує ретельно аналізувати можливі ризики земельної реформи. Хто володітиме землею, в яких обсягах, яким буде майбутнє мільйонів людей, котрі не можуть уявити своє життя і життя своїх родин без права бути господарем на власній землі. Поки урядовці та політики шукають відповіді на це доленосне для майбутнього України питання, парламент щороку подовжує мораторій на продаж земель сільгосппризначення.

Член ради Асоціації «Земельна спілка України» Сергій Біленко вважає, що мораторій існує досі тому, що реформатори не можуть точно спрогнозувати, які процеси відбудуться після його скасування.

– Йдеться про розвиток українського села, про проблеми зайнятості в сільській місцевості, – зауважує експерт. – Виходить, що буде, ніхто достеменно сказати не береться, зате всі розуміють, що можуть бути негативні наслідки. Варіанту, який би задовольняв усіх, який нівелював би ризики, немає. Всі документи стосуються більше точкових проблем, але не загальної стратегії.

Сергій Біленко наголошує: саме фермерський рух у 90-ті роки став локомотивом земельної реформи.

– Тоді фермери виступали за те, щоб земля перейшла з державної власності в приватні руки, щоб вона була товаром, і її можна було купляти. Минув час і сьогодні фермерська спільнота кардинально змінила свою думку: більшість рішуче проти зняття мораторію. Бояться, що відбудеться великий перерозподіл, і їхня земля перейде під контроль латифундистів.

За даними Державної служби статистики, на кінець 2016 року в Україні діяло 33 682 фермерських господарства – понад 70 % від загальної кількості економічно активних сілгосппідприємств. Проте у загальній структурі виробництва валової продукції сільського господарства фермерська частка незначна – всього 6-8%. Левова пайка, понад 90% – продукція рослинництва.

Багато зареєстрованих фермерських господарств фактично структуровані з агрохолдингами. Крім того, значний прошарок реального фермерства перебуває в «тіні», не охоплений офіційною статистикою. Але, як зазначає експерт, працює і навіть постійно нарощує виробництво.

– Останнім часом люди почали виходити з орендних відносин і самостійно обробляти власні земельні ділянки, – каже Сергій Біленко. – Я не погоджуюся, що земельний пай у 4-5 га. нерентабельний. Все залежить від культур. Сад, горіхова чи ягідна плантація на такій площі – цілком прибуткові. У нас нині цілі галузі сільського господарства, наприклад, картоплярство, тримаються на особистих селянських господарствах. Хоча цей сегмент і є здебільшого «тіньовим». Люди обробляють власний пай чи земельні ділянки своїх родичів, гроші за оренду платять з рук у руки, нічого не реєструючи. З одного боку це погано, бо з «тіні» держава нічого не має. А з іншого… Це та сумнозвісна стадія первинного накопичення капіталу, яку неминуче проходить початкуючий бізнес.

На думку експерта, з часом селяни, заробивши певні гроші, вийдуть з «тіні», щоб не мати проблем з державою, будуть прагнути легалізувати свій бізнес.

– Хотілося б, щоб землі сільськогосподарського призначення перебували переважно у власності тих, хто самостійно хазяйнує на них, – підсумовує Сергій Біленко, – але зробити це дуже важко. Як експерт розглядаю вже третю редакцію законопроекту про обіг земель сільськогосподарського призначення. І мушу зазначити: будь-які заборони можна оминути. Що б не написала і не проголосувала Верховна Рада – надавати в одні руки 50, 100 чи 300 га ріллі, – ділки все одно знайдуть шпарини, аби це обійти. Тому перспективи швидко зняти мораторій я не бачу.

Реформуємося для бангладешців?

– Ми в епіцентрі процесів глобалізації та масової урбанізації, і їхні наслідки невтішні для нас, – констатує політолог, соціолог Інституту філософії НАН України Костянтин Малеєв.

– На початку XX століття 86% населення України жило в сільській місцевості, 10-12% – в маленьких містечках, решта – у великих містах. Середня народжуваність в селах тоді була 5-7 дітей на сім’ю. Є такий соціологічний показник – пріоритет молоді. Це співвідношення п’ятирічних хлопчиків до чоловіків сорока років. Так от в Російській імперії 1910 року це співвідношення було 8 до одного. Це злоякісне, дуже небезпечне явище, бо якщо співвідношення більше одного до чотирьох, це загрожує різними соціальними потрясіннями: у суспільстві багато активної молоді, яка прагне прикласти кудись свої сили. Для імперії це скінчилося двома революціями і війнами.

Сьогодні переживаємо об’єктивний історичний процес урбанізації. Люди активно перебираються до великих міст, де вищий рівень освіти, медицини, соціальних стандартів. У сільській місцевості залишилася п’ята частина населення. Економічні, соціальні негаразди різко знизили народжуваність: нині в Україні пріоритет молоді приблизно дорівнює 0,8-1. Це означає, що нація вимирає. І найперше – українське село.

За словами Костянтина Малеєва, ці негативні чинники лише збільшують міграційні процеси: працездатні люди шукають країни, де їхня праця цінується дорожче.

– Можна впевнено спрогнозувати, що років за 60 половина населення України поїде, а сюди переберуться мігранти з Бангладеш, Пакистану, інших країн, – прогнозує Малеєв. – Цей, на жаль, об’єктивний процес важко зупинити. Схоже, всі наші реформаторські потуги ми робимо для отих прийдешніх мігрантів. І країну будуємо для них, а не для власних онуків.

Щоб цьому запобігти, експерт пропонує звернутися до досвіду США. У другій половині ХІХ ст., після громадянської війни американці реалізували власну модель землеволодіння, основою якої стало фермерство. Сьогодні 10% мешканців американських сіл є власниками земельних наділів, середня площа яких трохи перевищує 100 га.

– Ця власність їх годує, – наголошує Костянтин Малеєв. – Власне, долина Міссісіпі – найбільше в світі скупчення мільйонерів на душу населення. Бо кожна друга ферма вартує понад мільйон доларів. Середня народжуваність там – 7-8 чоловік на родину. Як наслідок – двом дітям залишається ферма, а 5-6 дітей їдуть в міста. Тому в США проблема зовнішньої міграції не настільки гостра як в європейських країнах. Бо вона «глушиться» значним потоком внутрішніх мігрантів – фермерськими дітьми. Донині 95% власників землі в Канзасі – нащадки тих, хто цю землю отримав 1895 року. Вони нікуди її не поділи, це їхнє багатство і власність. Яка по волі чи по неволі тримає їх на одному місці. Стабільне, серйозне джерело доходу, для того щоб жити і рости далі.

Не рантьє, а господар

На переконання експерта, якщо хочемо зберегти українців в Україні, треба створити клас власників, які володітимуть майном і нерухомістю, достатніми для того, щоб гідно жити на цій території, але недостатніми, щоб бути рантьє.

– З іншого боку, земельний наділ не повинен бути обмежуватися нинішніми мізерними 5-ма-6-ма гектарами. – вважає Малеєв. – Бо це все ж таки не та власність, за рахунок якої живуть. Це такий собі доважок до чогось вагомішого, що дає змогу вижити. Тому її легко продати, здати в оренду на будь-яких умовах, власник не розраховує, що його нащадки житимуть лише з цього земельного паю. Якщо доможемося, що наші сільські родини оброблятимуть у власності 50-100 га ріллі, отоді матимемо клас господарів, які створять інфраструктуру за рахунок отриманого з землі прибутку. І множитимуться, народжуючи дітей. Власність триматиме їх на місці, спонукатиме розвивати своє село.

Експерт застеріг: залишати землю в громадській, державній власності – значить і далі нарощувати потуги латифундій.

– Тоді реально користуватимуться землею і доходами з неї ті, хто має доступ до прийняття рішень. Невизначеність із земельним питанням на руку саме гігантським агрооб’єднанням, господарі яких переважно загніздилися закордоном, та й увесь прибуток вимивають туди, – застерігає Костянтин Малеєв. – Тому земельна реформа має зробити домінуючою фермерську модель. Це принципово важливо для того, щоб Україна була державою українців і через 50, і через 100 років.

[:]