Восени 1941-го, в Бабиному Яру на околиці Києва, протягом 2-х днів були розстріляні десятки тисяч представників різних національностей.
Бабий Яр – урочище в современном Шевченковском районе Киева. Согласно картографическим источникам его территория занимает пространство от улицы Дорогожицкой до района называемого Куренёвкой. Раньше здесь пролегал один из самых больших оврагов – более двух с половиной километров в длину.В киевских периодических изданиях начала ХХ века эту местность называли киевской Швейцарией. Но последние 76-ть лет, Бабий Яр ассоциируют с ужасом, который пришелся на период нацистской оккупации 1941-1943 годов.
Андрей Когут – директор исторического архива СБУ
– Документы, которые касаются Бабьего Яра, были известны давно. Но благодаря тому, что сегодня уже не действительны советские грифы «Секретно» и «Совершенно секретно», количество материалов с которыми можно работать, как исследователям, так и обычным гражданам стала в разы большей.
Андрей Когут – директор исторического архива СБУ
– У нас хранятся «Дела» НКВД и КГБ, касающиеся периода немецкой оккупации Киева в годы второй мировой войны. Как правило, это допросы свидетелей, карты и схемы, которые дают возможность представить, как выглядел Яр, и где происходили расстрелы. Часть документов, это воспоминания военнопленных, которые должны были сжигать трупы, и которым удалось бежать в 1943-м году.
По воспоминаниям киевлян немецкие войска вошли в Киев 19 сентября 1941-го, и уже на следующий день стали отправлять, в основном советских военнопленных, на расстрел в Бабий Яр. Киевлянка Шварцман, спасшаяся из Бабьего Яра во время расстрела 29 сентября, рассказывала: «Я видела, как по Брест-Литовскому шоссе немецкий конвой гнал военнопленных. Их были тысячи: полуголых, босых, с лопатами в руках. Там были украинцы, россияне и много молодых еврейских парней. Гнали их в сторону Бабьего Яра. Голодным пленным люди бросали хлеб, но поднимавших его тут же убивали.
Татьяна Евстафьева – историк
– Это боль города, то, которая навсегда останется в памяти киевлян. Каждый за любое нарушение мог быть арестован и отправлен в Бабий Яр.
В разное время в урочище было расстреляно: 5-ть цыганских таборов, члены Организации украинских националистов Мельника, более 700-т пациентов психбольницы имени Павлова и 25 тысяч военнопленных из расположенного поблизости Сырецкого концлагеря. С 29 по 30 сентября 1941-го года, в Бабьем Яру, нацисты расстреляли более 34 000 евреев. По словам Татьяны Евстафьевой, которая одной из первых начала восстанавливать детали трагедии, используя документы советских спецслужб, за время оккупации были уничтожены почти все жители Киева еврейской национальности.
Татьяна Евстафьева – историк
– Был придуман повод. Им стали взрывы и пожары на Крещатике, в которых обвинили евреев.
В государственном архиве Российской Федерации, хранится оригинал секретного отчета майора Отто Коха, датированный 5 октября 1941 года. Который среди прочих высоких чинов прибыл «осваивать» Киев и был представителем Имперского министерства оккупированных восточных областей при командующем группой армий «Юг».
«Пожар, – писал он, – разрушил центр Киева. Самую красивую и величественную его часть. Огнём поражено пространство около 2 кв. км, без крова осталось около 50 тыс. человек; они кое-как размещаются в оставленных квартирах. В наказание за явный саботаж 29-30 сентября уничтожены евреи города, в общей сложности (по сведениям оперативных команд СС) около 35 тыс. человек, половина которых – женщины…”. (Государственный Архив Российской Федерации, ф.7445, оп.2, д.138, л.269.
Еще в начале войны, начальник штаба Верховного командования Вермахта Кейтель, издал указ о запрете любительских съемок во время массовых казней. Визуально документировать происходящее имели право лишь команды из спецотдела Министерства пропаганды нацистской Германии. Большинство кино-фото документов, как прямое доказательство преступлений против человечества, после просмотра высшим немецким руководством уничтожались.
Долгое время в академических кругах считали, что и снимков казни в Бабьем Яру не существует. Пока в 2001году, в Музей истории Киева, не прибыли сотрудники Гамбургского института социальных исследований. Фотоплёнка, которую они привезли, принадлежала немецкому фотографу Йоханнесу Хелле. Он служил в роте пропаганды шестой немецкой армии и в 1941-ом снимал Киев. Часть отпечатков фотограф сделал в Бабьем Яру.
Так в руках украинских историков оказались отпечатки , что очень важно, с нумерацией кадров. То, что на пленке отснят Успенский собор Киево-Печерской Лавры, взорванный варварами месяцем позже, свидетельствует о том, что съемка производилась в начале осени 1941-го. И только кадры Яра с этой верно атрибутированной пленки, считаются подлинными.
Мероприятия по ликвидации еврейского населения Киева, были утверждены непосредственно в штабе армии Вермахта. В типографии шестой немецкой армии отпечатали две тысячи копий приказа, на украинском, русском и немецком языках, с требованием «… всем жидам города Киева и его окрестностей /…/собраться с вещами /…/ на пересечении улиц Мельниковой и Доктеривской…». Украинские историки обратили внимание на то, что в разных свидетельствах варианты приказа разные, но суть его одинакова. Очевидно и то, что улиц с таким названием в Киеве не было. А это, по мнению исследователей, доказательство того, что авторы приказа плохо знали город.
Татьяна Евстафьева – историк
– Со всех концов Киева: Подола, Печерска, Демеевки, Шулявки шли евреи с вещами и детьми к месту сбора. В толпе было много неевреев. Шли представители смешанных браков, многие провожали евреев-родственников и знакомых.
Распространяемые нацистами слухи о том, что евреев должны переселять – не вызывали подозрений. Неподалеку от Яра действительно находилась железнодорожная станция Лукьяновка-товарная.
Татьяна Евстафьева – историк
– Поэтому когда стало известно о расстрелах, люди всеми силами старались не попасть в Бабий Яр. Ведь тот, кто проходил кордон, назад уже не возвращался.
Добычей палачей и их пособников, стали горы личных вещей расстрелянных. Люди, рассчитывая на переселение, брали с собой лучшее. Киевляне вспоминали, что подступы к Бабьему Яру были завалены брошенными вещами, в которых копошились солдаты. Оставшееся добро объявили “собственностью рейха” и свезли на улицу Некрасовскую. Школа, где был устроен склад, долгое время была местом паломничества снабженных “талончиками” немецких чиновников.
Судя по атмосфере, которая царила в городе, бывало всякое.
Татьяна Евстафьева – историк
– К примеру, был расстрелян поляк Станилав Вольский за попытку спасти жену еврейку и ребенка 6 лет.
Одни киевляне вспоминали, как гитлеровец сбросил в Яр младенца, отняв его у матери. Другие, когда немцы сознательно не замечали киевлянок, выхватывающих деток из колонны обреченных. А то и сами отдавали рыдающим женщинам белокурых малышей.
Можно встретить воспоминания, когда евреев оккупационным властям выдавали ближайшие соседи. Но, по мнению историка Виталия Нахмановича, большинство киевлян пережили расстрелы, как собственную трагедию.
Выполнение операции было поручено зондеркоманде четыре «А» под руководством штандартенфюрера Блобеля. В качестве поддержки были задействованы два немецких полицейских батальйона: 45-й под командованием майора Пейгера и 303 –й, возглавляемый майором Ганибалом, который отказался выполнять приказ. По воспоминаниям нацистов, некоторые молодые эсэсовцы во время выполнения карательной акции лишились рассудка. По документам, в ходе операции был задействован и вспомогательный отряд украинской полиции, который занимался сортировкой вещей и контролировал «порядок».
Виталий Нахманович – историк, этнополитолог
– Правда, которую мы знаем из документов, состоит в том, что в 41-году УПА не существовало и говорить об участии УПА в Бабьем Яру не корректно. Было 2-ве организации украинских националистов: старая – Мельника и новая под руководством Бандеры. Они отправляли на территорию освобожденной от советов Украины походные группы и принимали участие в создании администрации и полиции, пока немцы это разрешали. Но в дни расстрела здесь было подразделение из 300 человек, набранных в Житомирском лагере для военнопленных – вчерашних советских солдат и офицеров, разной национальности и партийной принадлежности. Они патрулировали город, собирали вещи. Эта вспомогательная полиция участия в расстрелах не принимала.
Андрей Когут – директор исторического архива СБУ
– Да, у нас есть документы в которых речь идет о националистах. Были националисты, которые сотрудничали с немцами, но чаще о них говорится, как о завербованных агентах. Вместе с тем у нас есть свидетельства из камер внутренней тюрьмы СД – службы безопасности третьего Рейха, где упоминаются представители Организации украинских националистов, которые были вывезены и казнены либо в Бабьем Яру либо в других местах расстрелов.
Летом 1943 г. незадолго до того, как Киев перешёл в руки советских войск, нацисты задались целью уничтожить следы преступлений. Для этого была создана секретная команда “тысяча пять”, которой руководил штандартенфюрер СС Блобель. Из узников Сырецкого лагеря смерти, который стал одним из филиалов нацистского концлагеря Заксенхаузен. были сформированы группы смертников-сжигателей. Они раскапывали, дробили человеческие останки и набивали ими сложенные в Яру печи.
Андрей Когут – директор исторического архива СБУ
– Как правило, те, кто, принимал участие в сожжении трупов убитых в Бабьем Яру, были пленными Сырецкого концентрационного лагеря. Их нацисты должны были убить и сжечь последними. Мы знаем, что небольшому количеству удалось бежать. Выжило около 15 человек. Среди документов сохранились криминальные «Дела» на лиц, причастных к убийствам в Бабьем Яру. В первую очередь, на представителей Вермахта, частей СД и СС. А также, бывших советских граждан, которые сотрудничали с оккупационной властью.
Андрей Когут – директор исторического архива СБУ
– Все они были гражданами Советского Союза. Это были россияне, белорусы, украинцы. И если мы говорим о так называемой «украинской полиции», нужно понимать, что она так называлась не по этническому признаку, а по названию территории, где она действовала. В 1943 году, с целью расследовать преступления гитлеровцев, правительством советской Украины была создана государственная комиссия. Опрошены киевляне и узники Сырецкого лагеря для военнопленных, которым посчастливилось избежать казни. Собранные свидетельства о зверствах нацистов в Бабьем Яру, стали частью советского обвинения в адрес бывших руководителей гитлеровской Германии в ходе Международного судебного процесса в Нюрнберге.
После победы, в столице советской Украины, состоялся судебный процесс над гитлеровскими преступниками и их пособниками. Двенадцать нацистских палачей были казнены на Крещатике.
Тогда впервые возникла идея увековечить память жертв Бабьего Яра. Но вскоре, под влиянием внутренней политики СССР направленной на борьбу с космополитизмом, планы власти изменились. На официальном уровне о Бабьем Яре надолго забыли.
Андрей Когут – директор исторического архива СБУ
– Трагедия произошедшая в Бабьем Яру трактовалась в соответствии с генеральной линией партии. К примеру, все должны были вспоминать погибших советских граждан: партийцев, партизан и молчать об иных гранях этой трагедии. Соответственно все попытки почтить память жертв Бабьего Яра иначе, нежели это видела Компартия – преследовались.
Виталий Нахманович – историк, этнополитолог
– В начале 60-х годов, в связи с хрущовской оттепелью, в небольших городах Союза еврейские общины стали ставить памятники жертвам Холокоста. Такого органы ЦК допустить не могли и решили возглавить процесс Так появился памятник в Бабьем Яру.
Первый монумент жертвам расстрелов был воздвигнут в 1976 году, спустя 35-ть лет после трагедии. Когда рыли котлован, нашли десятисантиметровий метровый слой пепла. Это только подтвердило факт, что именно тут, у станции метро Дорогожичи стояли печи, где сжигали трупы расстрелянных.
«Хотя, какими бы ни были цифры жертв Бабьего Яра, – говорит Виталий Нахманович, – доподлинно известно, что третья часть убитых, не была еврейским населением Киева».
Виталий Нахманович – историк, этнополотолог
– Важно понимать, что Бабий Яр это не просто место, где расстреляли в 41-м году киевских евреев. А это «живое» место, история которого началась до войны и продолжается сегодня. Это история уничтожения Яра советской властью, борьбы за увековечивание или советизацию, и сегодня она продолжается в виде борьбы групповых локальных памятей.
Однако на этом история Бабьего Яра не закончилась. Имеющий до этого семь отрогов, сначала он лишился нескольких в верховье Яра, потому как ЦК компартии увидело в нем прямую аналогию с еврейской менорой. А позже, после техногенной Куреневской катастрофы ставшей следствием ошибок советского руководства, Бабий Яр окончательно утратил природные очертания.
Виталий Нахманович – историк, этнополитолог
– С расстрелом в Бабьем Яру, трагедия этого рокового места, перешла на уровень всемирной истории, и как ни странно, наилучшим образом стала отображать процессы, происходившие в Украинской Советской республике, а позже в независимой Украине.
В 2014 году, в разгар Евромайдана, здесь в одно и то же время были осквернены православный и еврейский мемориалы. В отличие от российской стороны, обвинившей в бесчинствах сторонников Майдана, исследователи Бабьего Яра не сомневались – это сделали те, кто заинтересован и дальше раскачивать ситуацию, зная, куда побольнее ударить.
Виталий Нахманович – историк, этнополитолог
– Другое дело, что сегодня, на фоне раздуваемой российской пропагандой нетерпимости ко всему украинскому, нас снова упрекают в отсутствии этнонациональной политики, и слабо заполненном пространстве памяти о Бабьем Яре. Не вполне осознавая, что никакого рассвета неонацизма в Украине нет и быть не может. А украинское общество адекватно и именно сегодня делает колоссальные попытки качественно изменить свое сознание.
В документах трудно найти подтверждение, что в Бабьем Яру людей убивали по национальному признаку. Всюду подчёркивается, что это были советские граждане.
Виталий Нахманович – историк, этнополитолог
– Когда в советское время чтили память только “мирных людей”, это была ложь. Не правдой является и то, что в Бабьем Яру расстреливали исключительно евреев.
После застройки жилого района Сырец, следов трагедии почти не осталось. Единственное что о ней напоминает это памятники. Расстрелянным в Бабьем Яру детям и глубоким старцам. Всем, кто хотел, но не смог убежать. Их не нужно делить по национальному признаку о них просто следует помнить.
(В материале использованы документы фонда исторического архива СБУ и фото с пленки немецкого фотографа Йоханнеса Хелле)
[:ua]Бабин Яр – урочище в сучасному Шевченківському районі Києва. Згідно картографічних джерел його територія простягнулася від вулиці Дорогожицької до району, що зветься Куренівкою. Раніше тут знаходилася найбільша яруга столиці – близько двох з половиною кілометрів у довжину.
У київських періодичних виданнях початку ХХ століття цю місцевість називали київською Швейцарією. Але останні 76-ть років, Бабин Яр асоціюють з жахом, що припав на період нацистської окупації 1941-1943 років.
Андрій Когут – директор історичного архіву СБУ
Документи, що стосуються Бабиного Яру були відомі давно. Але завдяки тому, що сьогодні вже не дійсні радянські грифи «Таємно» та «Цілком таємно», кількість матеріалів з якими можна працювати, як дослідникам, так і звичайним громадянам стала в рази більшою.
Андрій Когут – директор історичного архіву СБУ
У нас зберігаються «Справи» НКВС та КДБ, що стосуються періоду німецької окупації Києва в роки Другої світової війни. Як правило, це матеріали допиту свідків, карти та схеми, що дають можливість уявити, як виглядав Яр, і де відбувалися розстріли. Частина документів, це спогади військовополонених, які повинні були спалювати трупи, щоб приховати сліди злочинів гітлерівців, і яким вдалося втекти в 1943-му році.
За спогадами киян німецькі війська увійшли до Києва 19 вересня 1941-го, і вже на наступний день стали доправляти, переважно радянських військовополонених, на розстріл у Бабин Яр. Киянка Шварцман, яка врятувалася з Бабиного Яру під час розстрілу 29 вересня, розповідала: «Я бачила, як по Брест-Литовському шосе німецький конвой гнав військовополонених. Їх були тисячі: напівголих, босих, з лопатами в руках. Там були українці, росіяни і багато молодих єврейських хлопців. Гнали їх у бік Бабиного Яру. Голодним полоненим, люди кидали шматки хліба, але тих, хто піднімав його одразу вбивали.
Тетяна Євстаф’єва – історик
Це біль міста, те, що назавжди залишиться в пам’яті киян. Кожен за будь-яку провину міг бути арештований і відправлений до Бабиного Яру.
У різний час в урочищі було розстріляно: 5-ть циганських таборів, члени Організації українських націоналістів Мельника, більше 700-т пацієнтів психлікарні імені Павлова, радянські активісти і 25 тисяч військовополонених з розташованого поблизу Сирецького концтабору.
З 29 по 30 вересня 1941 року, у Бабиному Яру нацисти розстріляли більше 34 000 євреїв. За словами Тетяни Євстаф’євої, яка однією з перших стала відновлювати деталі трагедії, використовуючи документи радянських спецслужб, за час окупації було знищено майже всіх жителів Києва єврейської національності.
Тетяна Євстаф’єва – історик
Був вигаданий і привід. Ним стали вибухи і пожежа на Хрещатику, у яких звинуватили євреїв.
У державному архіві Російської Федерації, зберігається оригінал секретного звіту майора Отто Коха датований 5 жовтня 1941 року. Який серед інших чинів прибув «освоювати» Київ і займав посаду представника Імперського міністерства окупованих східних територій при командуючому групою армій «Південь».
«Пожежа, – писав він – зруйнувала центр міста. Найкрасивішу і найвеличнішу його частину. Вогнем охоплено близько 2 кв. км, без даху над головою залишилося близько 50 тис. чоловік; вони туляться у вцілілих квартирах. У якості покарання за відкритий саботаж 29-30 вересня знищені євреї міста, в цілому (за даними оперативних команд СС) близько 35 тис. людей. Половина з яких – жінки … » ( з державного архіву Російської федерації, ф.7445, оп.2, с.138, п.269.)
На початку війни, начальник штабу Верховного командування Вермахту Кейтель, видав наказ про заборону аматорської зйомки масових страт. Право фільмувати те, що відбувалося мали лише спеціальні команди спецвідділу Міністерства пропаганди нацистської Німеччини. Відзняте – вилучали. Більшість плівок після перегляду вищим керівництвом Вермахту знищували.
Довгий час в академічних колах вважали, що і справжніх фотознімків зроблених у Бабинім Яру не існує. Аж поки у 2001 році до Музею історії Києва не приїхали співробітники Гамбургського інституту соціальних досліджень. Плівка, яку вони привезли довгий час зберігалася у їхньому архіві, і належала німецькому фотографу Йоханнесу Хеллє. На початку війни той служив у роті пропаганди 6-ї німецької армії, і у 1941-му фотографував Київ. Частина знімків була зроблена у Бабинім Яру.
Так в руках українських істориків опинилися унікальні фотовідбитки із нумерацією кадрів. Те що на плівці є Успенський собор Києво-Печерської Лаври, підірваний варварами місяцем пізніше, свідчить про те, що зйомка відбувалась на початку осені 1941-го. Лише ці вірно атрибутовані кадри фахівці вважають справжніми.
Заходи з ліквідації єврейського населення Києва, було затверджено безпосередньо в штабі армії Вермахту. У друкарні 6-ї німецької армії зробили 2 000 копій наказу, українською, російською і німецькою мовами, з вимогою «… всім жидам міста Києва і його околиць /…/ зібратися з речами /…/ на перетині вулиць Мельникової і Доктерівської…». Українські історики звернули увагу на те, що в різних свідченнях варіанти наказу наводились різні, але суть була однакова. Очевидно і те, що вулиць з такою назвою у Києві не було. А це, на думку дослідників, доказ того, що автори наказу погано знали місто.
Тетяна Євстаф’єва – історик
З усіх куточків Києва: Подолу, Печерська, Деміївки, Шулявки йшли євреї з речами й дітьми до місця збору. У натовпі було багато неєвреїв. Йшли представники змішаних шлюбів, багато хто проводжав євреїв-родичів, знайомих.
Поширені нацистами чутки про те, що євреїв мають переселяти – не викликали підозр. Неподалік від Яру дійсно знаходилася залізнична станція Лук’янівка-товарна.
Тетяна Євстаф’єва – історик
Коли стало відомо про розстріли, люди усіма силами намагалися не потрапити до Бабиного Яру. Адже той, хто проходив кордон назад вже не повертався.
Здобиччю катів і їхніх посіпак стали гори особистих речей розстріляних. Люди, розраховуючи на переселення, брали з собою найкраще. Кияни згадували, що підступи до Бабиного Яру були завалені покинутими речами, в яких рилися солдати. Решту добра оголосили «власністю рейху» та звезли на вулицю Некрасівську. Школа у якій зробили склад, довгий час була місцем паломництва забезпечених “талончиками” німецьких чиновників.
Судячи з атмосфери, яка тоді панувала в місті – бувало всяке.
Тетяна Євстаф’єва – історик
Приміром, був розстріляний поляк Станілав Вольський за спробу врятувати дружину єврейку та дитину 6 років.
Один киянин переповідав, як гітлерівець скинув у Яр немовля, відібравши його у матері. Інші згадували, як німці свідомо не помічали жінок, котрі вихоплювали діток з колони приречених, а то і самі віддавали киянкам білявеньку малечу.
Серед матеріалів, можна зустріти спогади, коли євреїв окупаційній владі видавали найближчі сусіди. Але на думку історика Віталія Нахмановича більшість киян пережили розстріл, як власну трагедію.
Виконання операції було доручене зондеркоманді чотири «А» під керівництвом штандартенфюрера Блобеля. У якості підтримки були задіяні два німецькі поліцейські батальйони: 45-й під командуванням майора Пейгера та 303-й, очолюваний майором Ганібалом, який відмовився виконувати наказ. За спогадами нацистів, деякі молоді есесівці під час виконання каральної акції втратили розум.
За документами, в ході операції був задіяний і допоміжний загін української поліції, що займався сортуванням речей та контролював «порядок».
Віталій Нахманович – історик, етнополітолог
Правда, яку ми знаємо з документів, полягає в тому, що у 1941-році УПА не існувало і говорити про участь УПА у Бабиному Яру некоректно. Було 2 організації ОУН: стара Мельника і нова під керівництвом Бандери. Вони відправляли на територію звільненої від рад України похідні групи й брали участь у створенні адміністрації та поліції, поки німці це дозволяли. А в дні розстрілу тут був підрозділ з 300-т чоловік, набраних у Житомирському таборі для військовополонених. Вчорашніх радянських солдатів та офіцерів, різної національності і партійності. Вони патрулювали місто, збирали речі. Ця допоміжна поліція участі в розстрілах не брала.
Андрій Когут – директор історичного архіву СБУ
Так, у нас є документи в яких мова йде про націоналістів. Були націоналісти, які співпрацювали з німцями, але частіше про них говориться, як про завербованих агентів. Разом з тим у нас є свідчення з камер внутрішньої в’язниці СД – служби безпеки третього Рейху, де згадуються представники Організації українських націоналістів, які були вивезені і страчені або в Бабиному Ярі або в інших місцях розстрілів.
Влітку 1943 р. незадовго до того, як Київ перейшов до рук радянських військ, нацисти поставили за мету знищити сліди злочинів. Для цього була створена секретна команда «1005», якою керував штандартенфюрер СС Блобель. З в’язнів Сирецького табору смерті, який став однією з філій нацистського табору Заксенхаузен, були сформовані групи смертників-паліїв. Вони розкопували, подрібнювали людські рештки і набивали ними складені в Яру печі.
Андрій Когут – директор історичного архіву СБУ
Зазвичай, ті, хто, брав участь у спаленні трупів убитих в Бабиному Яру, були полоненими Сирецького концентраційного табору. Їх нацисти мали вбити і спалити останніми. Ми знаємо, що невеликій кількості вдалося втекти. Врятувалося близько 15 осіб.
Серед документів збереглися кримінальні «Справи» на осіб, причетних до вбивств у Бабинім Яру. В першу чергу, представників Вермахту, частин СД та СС. А також на колишніх радянських громадян, які співпрацювали з окупаційною владою.
Андрій Когут – директор історичного архіву СБУ
Всі вони були громадянами Радянського Союзу. Це були росіяни, білоруси, українці. І якщо ми говоримо про так звану «українську поліцію», потрібно розуміти, що вона так називалася не за етнічною ознакою, а відповідно до назви території де вона діяла.
У 1943 році з метою розслідувати злочини нацистів урядом радянської України була створена державна комісія. Були опитані кияни та в’язні Сирецького табору для військовополонених, яким пощастило уникнути кари. Зібрані свідчення про злочини в Бабиному Яру, стали частиною радянського звинувачення на адресу колишніх керівників гітлерівської Німеччини в ході Міжнародного судового процесу в Нюрнбергзі.
Після Перемоги, у столиці радянської України, відбувся процес над гітлерівськими злочинцями та їхніми приспішниками з місцевого населення. Дванадцять нацистських катів були страчені на Хрещатику.
Тоді вперше виникла ідея увічнити пам’ять жертв Бабиного Яру. Однак невдовзі, під впливом внутрішньої політики Радянського Союзу спрямованої на боротьбу із космополітизмом, плани влади змінилися. На офіційному рівні про Бабин Яр надовго забули.
Андрій Когут – директор історичного архіву СБУ
Трагедія, що сталася у Бабиному Яру трактувалася відповідно до генеральної лінії партії. Наприклад, усі повинні були згадувати загиблих радянських громадян: партійців, партизан і мовчати про інші сторони цієї трагедії. Відповідно всі спроби вшанувати пам’ять жертв Бабиного Яру інакше, ніж це бачила Компартія – переслідувалися. Документи і доповідні про такі випадки у нас є.
Віталій Нахманович – історик, етнополітолог
На початку 60-х років, користуючись хрущовською відлигою, у невеликих містах Союзу єврейські громади стали ставити пам’ятники жертвам Голокосту. Такого органи ЦК допустити не могли і вирішили очолити процес. Так з’явився пам’ятник в Бабиному Яру.
Перший монумент жертвам розстрілів був споруджений у 1976 році, через 35-ть років після трагедії. Коли рили котлован, знайшли десятисантиметровий шар попелу. Це тільки підтвердило факт, що саме тут, біля станції метро Дорогожичі, стояли печі, де спалювали трупи розстріляних в Бабиному Яру.
Хоча, якими б не були цифри жертв Бабиного Яру – каже Віталій Нахманович, – достеменно відомо, що третя частина тут убитих – не єврейське населення Києва.
Віталій Нахманович – історик, етнополітолог
Важливо розуміти, що Бабин Яр це не просто місце де 1941 році розстріляли київських євреїв. А це «живе» місце, історія якого почалася до війни і триває до сьогоднішнього дня. Це історія знищення Яру радянською владою, боротьби за увічнення або радянізацію, і сьогодні вона триває у вигляді боротьби групових локальних пам’ятей.
Однак на цьому історія Бабиного Яру не закінчилась. Маючи сім відрогів, спочатку він лишився кількох у верхів’ї Яру, тому що ЦК компартії побачило у ньому пряму аналогію з єврейською менорою. А пізніше, після техногенної Куренівської катастрофи, що стала наслідком помилок радянського керівництва, Бабин Яр остаточно втратив первинний вигляд.
Віталій Нахманович – історик, етнополітолог
Із розстрілом у Бабинім Яру, трагедія цього фатального місця, перейшла на рівень всесвітньої історії, і, як не дивно, найкращим чином стала відображати процеси, що відбувались спочатку в УРСР, а пізніше у незалежній Україні.
У 2014 році, у розпал Євромайдану, один за одним були понівечені православний та єврейський меморіали. На відміну від російської сторони, що звинуватила прибічників Майдану, дослідники Бабиного Яру не мали сумнівів – це зробили сили зацікавлені у подальшому розгойдуванні ситуації. Ті кому вигідно посварити українців та євреїв.
Віталій Нахманович – історик, етнополитолог
-Інша справа, що сьогодні, на фоні підігрітого російською пропагандою гіпертрофованого не сприйняття всього українського, нас знову звинувачують у відсутності етнонаціональної політики та слабо заповненому просторі пам’яті про Бабин Яр. Не зовсім усвідомлюючи, що ніякого розквіту неонацизму в Україні немає і бути не може. А українське суспільство адекватне і саме сьогодні робить колосальні спроби якісно змінити свою свідомість.
У документах важко знайти підтвердження, що у Бабиному Яру людей вбивали за національною ознакою. Усюди підкреслюється, що це були радянські громадяни.
Віталій Нахманович – історик, етнополитолог
Коли за радянських часів вшановували пам’ять лише «мирних людей» – це була брехня. Не правдою є і те, що у Бабиному Яру розстрілювали виключно євреїв.
Після забудови житлового району Сирець, слідів трагедії майже не залишилося. Єдине, що про неї нагадує це пам’ятники. Розстріляним у Бабиному Яру дітям та глибоким старцям. Всім, хто хотів, але не зміг втекти. Їх не потрібно ділити за національною ознакою про них просто треба пам’ятати.
(У матеріалі використані документи фонду історичного архіву СБУ, фото з плівки німецького фотографа Йоханнеса Хеллє)
[:]
