«Автомобільний будиночок Святого Миколая» – це щорічна благодійна акція, започаткована у 2014 році. Маленькі кияни формують подаруночки для малечі на Сході України, малюють обереги для українських захисників. Розраджують Святого Миколая віршиками та піснями, за що отримують смачнючі святкові пряники. Цього разу в образі небесного покровителя, до діток одного з мікрорайонів столиці, завітав справжній фронтовий священик, капелан УГКЦ Микола Мединський.
Він охоче обдаровував талановитих, заохочував слухняних і давав настанови тим, хто цього потребував. Щаслива малеча раділа солодощам, а військовий капелан, в образі Святого Миколая, повернувся на нульові позиції передової. Там обереги та подарунки від маленьких киян чекають на наших бійців та українських дітлахів, що живуть у прифронтовій зоні.
Журналісти “Кий-Інфо” скористалися нагодою і розпитали капелана Миколу Мединського, напередодні Нового року та Різдва, про речі святкові і не зовсім.
Капелан Микола Мединський (Залізняк)
– Кожне таке моє спілкування це поєднання духовного і патріотичного. Це той стрижень, що має формувати світогляд українського суспільства в державницькому руслі на засадах християнської моралі.
Как рассказывала нам одна жительница Луганщины, в их населенном пункте юноша, который становился помощником или водителем бандита, считался человеком, который «выбился в люди». В другой раз, помню, мы были в Курахово, и стали свидетелями, как местные подростки хвастались в деталях, как издеваются над животными. Одна девочка рассказывала, что специально прикормили голубя, чтобы потом его убить. И для них это было нормально. Примечательно и то, что ни один из работников кафе, где подростки сидели, не сделал им замечание.
Поэтому нам нужно приложить максимум усилий, чтобы изменить этот менталитет. Надо менять мышление. Потому что свобода, победа, лучшее будущее, будущее государства начинается с сознания, и отзывается в сердце. Другой дороги не дано.
Теперь о позитиве. Несмотря на все это – украинский народ поднимается с колен, а следовательно воскресает. Когда-то Степан Бандера сказал замечательные слова: «Придет время, когда на Западе кто-то скажет «Слава Украине!», а миллионы на Востоке отзовутся «Героям слава!». И действительно до Майдана, до войны, бытовало мнение, что на Востоке и в Центральной Украине молодежь потеряна. Якобы не встанет на защиту края в случае чего. А она увидела опасность и встала!
Да, та молодежь воспитывалась в обществе, которое имело определенный менталитет. Но когда она увидела украинскую культуру, когда она к ней прикоснулась – начала тянуться и меняться.
Нам нужно показать, что героями является не всегда пьяный Дед Мороз со Снегурочкой, а Святой Николай. Нам нужно показать не частушки, а прекрасную украинскую песню. Нам нужно показать, что героем детских сказок и примером для подражания является не Ванька-дурачок, а былинный богатырь Никита Кожемяка или Котигорошко. Рыцарь чести, совести и правды – украинский казак.
Мы добьемся, мы победим! Потому, что с нами правда, Украина и … Святой Николай!
[:ua]Панотець залюбки обдаровував талановитих, заохочував слухняних та давав настанови тим, хто того потребував. Щаслива малеча раділа солодощам, а військовий капелан, в образі Святого Миколая, повернувся на нульові позиції передової. Там на обереги та подарунки від маленьких киян чекають наші бійці та українська малеча.
Журналісти «Кий-Інфо» скористалися нагодою та розпитали капелана Миколу Мединського, напередодні Нового року та Різдва, про речі святкові і не зовсім.
Капелан Микола Мединський (Залізняк)
– Кожне таке моє спілкування – це поєднання духовного та патріотичного. Це той стрижень, що має формувати світогляд українського суспільства у державотворчому руслі на засадах християнської моралі.
-А до Вас у дитинстві приходив Святий Миколай чи Дід Мороз ?
– До мене завжди приходив Святий Миколай. А Дід Мороз, як пережиток радянських часів приходив до школи. Проте, ми його ніколи не сприймали, як щось варте наслідування чи дещо захоплююче.
Напевне тому, що я сам із Західної України. Виховувався на традиціях, що передавалися нашими бабусями, дідусями. І взагалі мені пощастило, бо я зростав в оточенні колишніх воїнів УПА. Котрі вижили, повернулися з Сибіру, і були певний час нашими сусідами.
Пам’ятаю в дитинстві у нас була мрія спіймати Святого Миколая. Стати свідками моменту, коли він приходить до діток з подарунками. Але дякувати Богу диво так і лишилося дивом. Бо вважаю великим розчаруванням, коли дитина бачить, що подарунки під подушку їй кладе батько чи мати.
– Якої поради у вас питає, про що просить на передовій наше світле, христове, козацьке воїнство?
– Воїни світла, воїни добра – от такі вони і є. Воїн, особливо доброволець – це людина що свідомо, чи несвідомо наслідує Христа у жертовності та любові. Христос настільки полюбив людей, що віддав за нас життя. Воїн-доброволець настільки любить свій народ, що готовий жертвувати своїм життям. Вони наслідують Христа, і апріорі, вже долучені до лику святих. Бо немає більшої любові для християнина – каже Христос, – яв віддати життя своє за друзів своїх.
Про що просять? Та по-різному… Адже найбільше, що болить воїну – це навіть не подяка, а щоб розуміли те, що він робить. Щоб цінили. А якщо не розуміють, то, принаймні, щоб не осуджували
Я наведу один чудовий випадок. Є помічник комбата батальйону Української добровольчої армії «Волинь» – це «Дизель», з Рівного. Він розповідав, як приїхав одного разу додому та зустрів біля магазину дівчат. Ті почали питати навіщо він воює, його ж ніхто на передову не посилав. На що їм «Дизель» відповів: «Там, на фронті, проти кулі у мене є бронежилет, а проти вашого слова немає».
А навіщо воїн воює? Та щоб ви тут могли працювати, сміятися, бешкетувати, осуджувати, в решті-решт.
-А чого боїться сам Микола Мединський? Не як військовий капелан, а як проста людина?
– Коли наші бійці приїздять додому, їх там часто питають: «Чи не страшно?». Вони відповідають: «Страшно. А повертає нас назад на передову ще більший страх».
Ось і я боюся , щоб оця нечисть не принесла руйнацію сюди. Не прийшла до нас у Київ, не прийшла до мене у Березів, не прийшла у Коломию чи Івано-Франківськ. Але я вірю, що Господь з тими, хто за правду. А ми і боремось за торжество Божої і української правди на нашій землі.
–Зараз навколо нас багато діток різного віку. Як навчити їх були відповідальними за свої вчинки?
-Все починається з сім’ї. Якщо влада є віддзеркаленням внутрішнього стану суспільства, то діти є віддзеркаленням родини.
Коли родина відповідальна, якщо слово батька залізне, а мати сумлінно виконує свої обов’язки – то донька буде наслідувати матір, а син буде намагатися наслідувати батька. Так у нас в Україні завжди було. Власне, і Святий Миколай приходить та обдаровує подарунками саме тих діток, що були відповідальними: чемними, слухняними, добре вчилися.
– Дітки на Сході інші? Іноді можна почути, мовляв, ми втратили це покоління…
– Ні, не втратили. Наше завдання навчити усіх діток, і наших воїнів у тому числі, якомога сильніше полюбити Бога і Україну. Закласти моральні цінності у серце та свідомість цих дітей. І тут у нас попереду величезна робота.
Нажаль, серйозний наслідок дає те, що довгий час дітки там виховувалися на цінностях того суспільства. Спочатку скажу про мінуси, потім про плюси.
Мінус у тому, що справжні господарі Сходу України, свого часу, були вивезені радянською владою до Сибіру, чи загинули у 1933-му. Натомість у ці регіони цілеспрямовано завозилися поселенці та в’язні. І, як не крути, менталітет злочинця там присутній.
Як розповідала нам одна мешканка Луганщини, у їхньому населеному пункті юнак, що ставав помічником чи водієм бандита, вважався людиною, що «вибилася у люди». Іншим разом, пригадую, ми були у Кураховому, і стали свідками, як місцеві підлітки вихвалялися у деталях, як знущаються над тваринами. Одна дівчинка розповідала, що спеціально прикормила голуба, аби потім його вбити. І для них це було нормально. Примітно і те, що жоден з працівників кафе, де підлітки сиділи, не зробив їм зауваження.
Тому нам потрібно докластися по максимуму, щоб змінити цей менталітет. Треба міняти мислення. Бо свобода, перемога, краще майбутнє, майбутнє держави починається спочатку у свідомості, а потім у серці. Іншої дороги не дано.
Тепер про позитив. Не дивлячись на усе це – український народ піднімається з колін, а отже воскресає. Колись Степан Бандера сказав чудові слова : «Прийде час, коли на Заході хтось скаже «Слава Україні!», а мільйони на Сході озвуться «Героям слава!». І справді до Майдану, до війни, побутувала думка, що на Сході та у Центральній Україні молодь втрачена. Нібито не стане на захист краю у разі чого. А вона побачила небезпеку і стала!
Так, та молодь виховувалася у тому суспільстві, що мало певний менталітет. Але коли вона побачила українську культуру, коли вона до неї доторкнулися – почала тягнутися і мінятися.
Нам потрібно принести і показати, що героями нашої дитячої свідомості є не повсякчас п’яний Дід Мороз зі Снігуронькою, а Святий Миколай. Нам потрібно показати не частушки, а прекрасну українську пісню. Нам потрібно показати, що героєм дитячих казок і прикладом для наслідування є не Ванька-дурачок, а билинний богатир Микита Кожум’яка чи Котигорошко. Лицар чести, совісті та правди – український козак.
Ми здобудемо, ми переможемо! Тому, що з нами правда, Україна і …Святий Миколай!
