Мета виправдовує засоби. Владне оточення хоче якнайшвидше позбутись одного із найуспішніших, а головне, незалежного антикорупційного органу – НАБУ. Протягом усього 2017 року Україна спостерігає за багатосерійним фільмом «Признач аудитора», а заключна серія все ніяк не виходить в прокат.
После создания Национального антикоррупционного бюро Украины и назначения на должность директора этого ведомства, независимого кандидата Артема Сытника, остро стал вопрос выбора «зависимых» аудиторов, которые должны были стать «предохранителем» привлечения к ответственности коррумпированной политической верхушки Украины.
Под давлением гражданского общества и еврочиновников, закон о подконтрольности и подотчетности НАБУ был прописан так, что уволить директора возможно только после неудовлетворительного заключения коллегии аудиторов об эффективности работы этого органа. Состоять такая коллегия должна из трех представителей, по одному от Кабинета Министров, Президента и Верховной Рады.
Первым, еще в мае этого года, определился Кабмин. Чуда не произошло – правительство назначило аудитором бывшего коллегу Гройсмана и, по совместительству, преподавателя Института международных отношений Михаила Буроменского. Общественные активисты возмутились таким выбором, потому что Буроменский не имеет опыта антикоррупционных исследований, однако возложили всю ответственность на премьер-министра, поскольку именно от него зависело назначение первого из аудиторов.
Гораздо интереснее события разворачивались вокруг представителя от парламента. Еще в марте возникло противостояние между кандидатом от провластных «БПП» и «Народного фронта», британским юристом Найджелом Брауном, и заместителем генерального инспектора департамента юстиции США Робертом Сторчем – протеже от парламентского Комитета по вопросам предотвращения и противодействия коррупции. Тогда ни один из претендентов так и не смог набрать необходимого количества голосов в парламенте, в результате чего был объявлен повторный конкурс.
На должность было подано 9 заявок, среди которых вновь фигурировала фамилия Брауна, а Антикоррупционный комитет, на этот раз, сделал ставку на американского адвоката Марту Борщ, которая добилась заключения в США украинского премьер-министра Павла Лазаренко, а также на испанского прокурора Карлоса Кастресана, который боролся с коррупцией в Гватемале и посадил в тюрьму экс-президента этой страны.
7 июня состоялось заседание Комитета по вопросам предотвращения и противодействия коррупции, на котором представители провластных фракций совместно с обломками «Партии регионов» пытались провести голосование за кандидатов даже без предварительного собеседования. Тогда ситуацию спасла жесткая позиция председателя комиссии Егора Соболева.
«Здесь будут приниматься профессиональные решения, или их не будет вообще. Пока я председатель Комитета, я не дам разрушать антикоррупционное законодательство и органы, которые мы создали. Я надеюсь, что по крайней мере к части членов Комитета, которых втягивают в это противостояние, вернется здравый смысл», – отметил Соболев.
Свою принципиальную позицию политик подтвердил 29 ноября “Пока меня не уволят, зависимого аудитора антикоррупционного бюро не смогут назначить в парламенте. По крайней мере, я сделаю все, чтобы этого не произошло “, – сказал Соболев журналистам.
Собственно, именно позиция антикоррупционного Комитета и законодательно закрепленная независимость директора антикоррупционного бюро стали причиной спектакля, который мы наблюдаем.
НАБУ вплотную приблизилось к окружению Президента. А когда всем известных грызунов загоняют в угол, последнее, что им остается – это атаковать. Именно так и произошло. Открытые на руководителя НАБУ дела, срывы спецопераций и обнародования личных данных тайных агентов – это попытка уничтожить ведомство, что угрожает установившемуся коррупционному порядку «не трогай наших – останешься живым».
Но, пожалуй, несмотря на все эти действия, пока что подконтрольные Президенту правоохранительные органы не смогли найти законных оснований привлечь Сытника к ответственности. Поэтому понадобился другой план, который наспех осуществляется сейчас.
Вчера парламентский Комитет по предупреждению коррупции 12 голосами поддержал направление в Верховную Раду предложения о снятии с должности его председателя Егора Соболева. Это месть за утраченную возможность протянуть «нужного» аудитора. Отметим, что «за» высказались представители группы «Видродження», провластных фракций, «Оппозиционного блока» и один «радикал». Тогда же появилась информация, что парламент рассмотрит законопроект по инициативе глав двух крупнейших в парламенте фракций БПП и Народного Фронта, который предусматривает увольнение директора НАБУ без надлежаще проведенной проверки.
Фактически такие действия приводят к следующему: Директор антикоррупционного бюро становится зависимой лицом от парламента, поскольку этот законодательный орган имеет право без отрицательного заключения аудиторов выражать ему недоверие, что влечет его отставку.
Такие действия не могли остаться незамеченными. Всю ночь со среды на четверг велись переговоры между украинскими политиками и европейскими дипломатами. Антикоррупционная игра не нашла поддержки в западном мире, который буквально поставил украинскому политикуму ультиматум – или независимость НАБУ или отсутствие любой поддержки, в том числе финансовой.
Трудно представить к каким последствиям для Украины могло привести это антикоррупционное наступление президентского окружения. Ведь речь заходила уже и о прекращении безвизового режима со странами ЕС.
Отдадим должное, парламентарии сориентировались в ситуации, и скандальный законопроект исчез с повестки дня так же быстро как и появился. Артуру Герасимову и Максиму Бурбаку пришлось объяснять журналистам, каким образом такие законопроекты вообще появляются в парламенте. А руководители «Народного фронта» неожиданно для всех, в том числе и для партнеров по коалиции, заявили, что требуют еще и немедленного принятия закона про Антикоррупционный суд. Как выяснилось позже, такое влияние на Арсена Авакова и Арсения Яценюка произвел ночной разговор с американским послом в Украине Мари Йованович.
В конце концов, Рада пошла на компромисс сама с собой: отказалась от рассмотрения «смертельного» для независимости НАБУ законопроекта, но все-таки лишила Соболева занимаемой им должности. Украина зависла на краю пропасти – но на долго ли?
Без сомнения, события последних двух дней – это лишь репетиция антикоррупционного реванша. Властная верхушка ищет пробелы, через которые можно вернуть времена тотального контроля за правоохранительными органами и давления на их руководителей. Сегодня 256 народных депутатов нашли такой пробел в лице председателя Антикоррупционного комитета. Завтра это может стать назначенный от парламента «нужный» аудитор НАБУ. А уже послезавтра и само руководство последнего, действительно независимого антикоррупционного органа.
Порошенко твердо решил любой ценой сесть в президентское кресло во второй раз. Помешать этому могут десятки коррупционных скандалов, в которых будут фигурировать не только фамилия с его ближайшего окружения, но и имя самого гаранта. Не зря, руководитель Банковой до сих пор не определился со своей квотой в тройку аудиторов. Приближение выборов оставляет все меньше пространства для маневра. Чем ближе к президентской гонке, тем ощутимее будет становиться давление на всю антикоррупционную украинскую составляющую.
[:ua]Після створення Національного Антикорупційного бюро України та призначення на посаду директора цього відомства, незалежного кандидата Артема Ситника, гостро постало питання вибору «залежних» аудиторів, які повинні стати «запобіжником» притягнення до відповідальності корумпованої політичної верхівки України.
Під тиском громадського суспільства та єврочиновників, закон щодо підконтрольності та підзвітності НАБУ був прописаний так, що звільнити директора можливо лише після незадовільного висновку колегії аудиторів щодо ефективності роботи цього органу. Складатись така колегія повинна із 3 представників, по одному від Кабінету Міністрів, Президента та Верховної Ради.
Першим, ще в травні цього року, визначився Кабмін. Дива не сталось – уряд призначив аудитором колишнього колегу Гройсмана та, за сумісництвом, викладача інституту міжнародних відносин Михайла Буроменського. Громадські активісти обурились таким вибором, бо Буроменський не має досвіду антикорупційних досліджень, однак поклали усю відповідальність на прем’єр-міністра, оскільки саме від нього залежало призначення першого із аудиторів.
Набагато цікавіше події розгортались навколо представника від парламенту. Ще у березні виникло протистояння між кандидатом від провладних «БПП» та «Народного фронту», британським юристом Найджелом Брауном, та заступником генерального інспектора департаменту юстиції США Робертом Сторчем – протеже від парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції. Тоді жоден із претендентів так і не спромігся набрати необхідної кількості голосів у парламенті, внаслідок чого був оголошений повторний конкурс.
На посаду було подано 9 заявок, серед яких знову фігурувало прізвище Брауна, а Антикорупційний комітет, на цей раз, зробив ставку на американського адвоката Марту Борщ, яка домоглася ув’язнення у США українського прем’єр-міністра Павла Лазаренка, а також на іспанського прокурора Карлоса Кастресана, який боровся з корупцією у Гватемалі і посадив за грати екс-президента цієї країни.
7 червня відбулось засідання Комітету з питань запобігання та протидії корупції, на якому представники провладних фракцій спільно із уламками «Партії регіонів» намагались провести голосування за кандидатів навіть без попередньої співбесіди. Тоді ситуацію врятувала жорстка позиція голови комісії Єгора Соболєва.
«Тут будуть ухвалюватися професійні рішення, або їх не буде взагалі. Поки я – голова комітету, я не дам руйнувати антикорупційне законодавство і органи, що ми створили. Я сподіваюсь, що, принаймні, до частини членів комітету, яких втягують у це протистояння, повернеться здоровий глузд», – зазначив Соболєв.
Свою принципову позицію політик підтвердив 29 листопада “Доки мене не звільнять, залежного аудитора антикорупційного бюро не зможуть призначити в парламенті. Принаймні, я зроблю все, щоб цього не сталося”, – сказав Соболєв журналістам.
Власне, саме позиція антикорупційного комітету та законодавчо закріплена незалежність директора антикорупційного бюро стали причинами театру, який спостерігається останніми тижнями в Україні.
НАБУ впритул наблизилось до оточення Президента. А коли усім відомих гризунів заганяють в кут, останнє, що їм залишається – це атакувати. Саме так і відбулось. Відкриті на очільника НАБУ справи, зриви спецоперацій та оприлюднення особистих даних таємних агентів – це спроба знищити відомство, що загрожує усталеному корупційному порядку «не чіпай наших – залишишся живим».
Та, мабуть, незважаючи на усі ці дії, поки що підконтрольні Президенту правоохоронні органи не змогли знайти законних підстав притягнути Ситника до відповідальності. Тому знадобився інший план, який нашвидкуруч здійснюється зараз.
Вчора, парламентський комітет із запобігання корупції 12 голосами підтримав направлення до Верховної Ради пропозиції щодо зняття з посади його голови Єгора Соболева. Це помста за втрачену можливість протягнути «потрібного» аудитора. Зазначимо, що «за» висловились представники групи «Відродження», провладних фракцій, «Опозиційного блоку» та один «радикал». Тоді ж з’явилась інформація, що парламент розгляне законопроект за ініціативою голів двох найбільших у парламенті фракцій БПП та Народного Фронту, який передбачає звільнення директора НАБУ без належно проведеної перевірки.
Фактично такі дії призводять до наступного: Директор антикорупційного бюро стає залежною особою від парламенту, оскільки цей законодавчий орган має право без негативного висновку аудиторів висловлювати йому недовіру, що має наслідком його відставку.
Такі дії не могли залишитись непоміченими. Всю ніч із середи на четвер велися перемовини між українськими політиками та європейськими дипломатами. Антикорупційна гра не знайшла підтримки у західному світі, який буквально поставив українському політикуму ультиматум – або незалежність НАБУ або відсутність будь якої підтримки, в тому числі фінансової.
Важко уявити до яких наслідків для України міг привести цей антикорупційний наступ президентського оточення. Адже мова заходила вже і про припинення безвізового режиму з країнами ЄС.
Віддамо належне, парламентарі зорієнтувались в ситуації, і скандальний законопроект зник з порядку денного так само швидко як і з’явився. Артуру Герасимову та Максиму Бурбаку довелось пояснювати журналістам, яким чином такі законопроекти взагалі з’являються у парламенті. А очільники «Народного фронту» несподівано для усіх, в тому числі і для партнерів по коаліції, заявили, що вимагають ще й негайного ухвалення закону про Антикорупційний суд. Як з’ясувалось пізніше, такий вплив на Арсена Авакова та Арсенія Яценюка справила нічна розмова із американським послом в Україні Марі Йованович.
Зрештою, Рада пішла на компроміс сама із собою: відмовилась від розгляду «смертельного» для незалежності НАБУ законопроекту, але таки позбавила Соболева обійманої ним посади. Україна стоїть на краю прірви – та чи на довго?
Без сумніву, події останніх двох днів – це лише репетиція антикорупційного реваншу. Владна верхівка шукає прогалини, через які можна повернути часи тотального контролю за правоохоронними органами та тиску на їх очільників. Сьогодні 256 народних депутатів знайшли таку прогалину в особі голови Антикорупційного комітету. Завтра це може стати призначений від парламенту «потрібний» аудитор НАБУ. А вже післязавтра і саме керівництво останнього, справді незалежного антикорупційного органу.
Порошенко твердо вирішив за будь-яку ціну сісти у президентське крісло вдруге. Завадити цьому можуть десятки корупційних скандалів, в яких фігуруватимуть не лише прізвище із його найближчого оточення, а й ім’я самого гаранта. Не дарма, керманич Банкової досі не визначився із своєю квотою у трійку аудиторів. Наближення виборів залишає все менше простору для маневру. Чим ближче до президентських перегонів, тим відчутнішим ставатиме тиск на усю антикорупційну українську складову.
[:]
