Що було задумано, а яке з того вийшло - складно зрозуміти. Тим більше, спрогнозувати, чим завершиться історія з приїздом Світлани Агєєвої на побачення із сином, російським найманцем, полоненим на Донбасі.
Перед приездом алтайская учительница записала обращение о помиловании своего сыночка… к украинскому президенту Петру Порошенко. Очевидно, оно и сыграло ключевую роль в организации встречи. В день, когда мать целовалась с сыном, глава СБУ Василий Грицак говорил: «Мы призываем мать Агеева после встречи с сыном обратиться к президенту РФ об освобождении всех украинских заложников, содержащихся в ОРДЛО. Сегодня их, по нашим данным, 134 человека. В оккупированном Крыму – десяток крымскотатарских активистов, а на территории России – Сенцов, Карпюк, Сущенко и другие».
И действительно, Светлана Агеева обратилась к Президенту России Владимиру Путину, а заодно и к Петру Порошенко, только не сама, а вместе Тамарой Клых. Ее сына, Станислава, российский суд приговорил к двадцати годам за, якобы, участие в Чеченской войне на стороне повстанцев. Вот здесь и кроется путинский капкан, в который мы, как в случае с обменом «нашей» Савченко на «их» Ерофеева-Александрова, добровольно суем пальцы, а он щелкнет под самую шею …
Во-первых, есть две большие разницы, или же одна правда и много лжи. Правда в том, что Станислав Клых поехал в Россию на встречу с беременной невестой, которая его предала. Вот и весь терроризм. Виктор Агеев, никакой не «милиционер», как пытаются доказать его «крышующие» из «ЛНР», а обычный контрактник-ефрейтор, посланный армейским командованием на выполнение диверсионных задач в Украине. Ставить их в один ряд, все равно, что завести в церковь язычника. Одному отбивают в российской тюрьме печень, а второй отлёживает бока на украинских нарах. Клыха незаконно осудили, а Агеева незаконно отправили убивать украинцев по приказу одного человека – Владимира Путина. При чем здесь Петр Порошенко?
Обеих матерей можно понять. Чтобы только сыновья вернулись живыми, они одновременно молятся и святому, и нечистому. Особенно сочувствую Тамаре Ивановне Клых, которая еще год назад рассказывала журналистам: «В июне, в Грозном, когда свидание дали, сын на колени упал, плакал, просил прощения, признался, что хотел с собой покончить:” Мама, так издеваются, что мне уже все равно, жив я или мертв “. Почему же тогда молчала Светлана Агеева, почему только сегодня вспомнила, что мы «братские народы» и «пора прекращать войну»? Почему молчали и молчат десятки тысяч российских матерей, чьи сыновья убивали и убивают украинцев? Да потому, что большинство из них одобряют войну с Украиной, они прямые соучастники преступлений своих сыновей. И даже, когда дети возвращаются «грузом 200», матери все равно молчат.
Можно понять и официальный Киев. Москва внесла со своей стороны в списки обмена «всех – на всех» не только боевиков, пленных на Донбассе, но и украинских граждан, совершивших государственные, должностные или иные преступления. Например, беркутовцев причастных к расстрелам на Майдане, тех, кто захватывал Харьковскую облгосадминистрацию или организовывал беспорядки в Одессе.
Кремль ставит перед Банковой неприемлемые условия, отказывается от ранее достигнутых договоренностей: обмена пленными не было уже более полугода. Путин, действующий за гранью не только законов, но и здравого смысла и человеческой логики, хочет получить абсолютную победу во всем: в войне за Крым, Донбас и в обмене пленными. Если для него россияне, купленное пушечное мясо, то что уж говорить о украинцах?! Тюремной баланды всем надолго хватит. А если не хватит, то пусть умирают…
Между тем, перевод и так болезненной для нас темы украинских пленных и заложников в широкую публичную плоскость, делает позицию Киева еще более уязвимой. Вспомним недавние самоуправные поездки Надежды Савченко к главарям-самозванцам на Донбасс, переговоры в Минске за спиной украинской делегации. И ее предложение «честного» обмена: 42 наших заложника (а их в то время было 129) на 256 их.
Вспомним, ранее организованный поход на Банковую Надежды Савченко и матерей пленных солдат: кто-то убедил скорбящих женщин, что президентская администрация препятствует обмену. Очевидно, как и в случае с Агеевой, Киев тоже хотел разыграть под кремлевскими стенами подобный сценарий. Капли материнских слез должны подточить твердокаменное «Настамнет». К российским матерям обратился Герой Украины Владимир Жемчугов, который вернулся искалеченным после годового плена у боевиков: «ваших сыновей похоронят, или посадят, уберите их из Донбасса!»
Однако огласки в российских СМИ, за исключением нескольких изданий и той же «Новой газеты», журналист которой опекал Светлану Агееву, не случилось. Разумеется, они молчат, потому что не придумали, что соврать. Поэтому вряд ли удастся нам достучаться до сердец российских матерей. Они сыновей продали за деньги хорошему дяде Путину. Нет у нас там и своей Нади. Зато в Украине протесты матерей могут повториться. Для раскрутки болезненной темы с нужным уклоном журналисты найдутся, а тётю и искать не нужно. И путинский капкан снова щёлкнет…
[:ua]Перед приїздом алтайська вчителька записала звернення про помилування свого синочка… до українського президента Петра Порошенка. Очевидно, воно й зіграло ключову роль в улаштуванні зустрічі. В день, коли мати цілувалася з сином, глава СБУ Василь Грицак говорив: «Ми закликаємо матір Агєєва після зустрічі з сином звернутися до президента РФ щодо звільнення всіх українських заручників, яких тримають в ОРДЛО. На сьогодні їх налічується, за нашими даними, 134 людини. В окупованому Криму – десяток кримськотатарських активістів, а на території Росії – Сенцов, Карпюк, Сущенко та інші”.І дійсно, Світлана Агєєва звернулася до Президента Росії Владіміра Путіна, а заодно і до Петра Порошенка, тільки не сама, а разом Тамарою Клих. Її сина, Станіслава, засуджено російським судом на двадцять років за, начебто, участь у Чеченській війні на боці повстанців. Ось тут і криється путінський капкан, у який ми, як у випадку з обміном «нашої» Савченко на «їхніх» Єрофєєва-Александова, добровільно сунемо пальця, а він клацне під саму шию….
По-перше, маємо дві великі різниці, або ж одну правду і багато брехні. Правда та, що Станіслав Клих поїхав у Росію на зустріч із вагітною нареченою, яка його зрадила. Ото і весь тероризм. Віктор Агєєв, ніякий не «міліціонер», як намагаються довести його «кришувальники» із «ЛНР», а звичайний контрактник-єфрейтор, засланий армійським командуванням на виконання диверсійних завдань в Україні. Ставити їх в один ряд, все одно, що завести до церкви язичника. Одному відбивають у російській в’язниці печінку, а другий відлежує боки на українських нарах. Клиха незаконно засудили, а Агєєва незаконно відрядили вбивати українців за наказом однієї людини – Владіміра Путіна. До чого тут Петро Порошенко?
Обох матерів можна зрозуміти. Щоб тільки сини повернулися живими, вони одночасно помоляться і святому, і нечистому. Особливо співчуваю Тамарі Іванівні Клих, яка ще рік тому розповідала журналістам: «У червні, в Грозному, коли побачення дали, син на коліна впав, плакав, просив вибачення, зізнався, що хотів з собою покінчити: “Мамо, так знущаються, що мені вже все одно, живий я чи мертвий”. Чому ж тоді мовчала Світлана Агєєва, чому лише сьогодні згадала, що ми «братні народи» і «пора припиняти війну»? Чому мовчали і мовчать десятки тисяч російських матерів, чиї сини убивали і убивають українців? Та тому, що більшість із них схвалюють війну з Україною, вони прямі співучасники злочинів своїх синів. І навіть, коли діти повертаються «вантажами 200», матері все одно мовчать.
Можна зрозуміти і офіційний Київ. Москва внесла зі свого боку у списки обміну «всіх – на всіх» не тільки бойовиків, полонених на Донбасі, а й тих українських громадян, що скоїли державні, посадові чи інші злочини. Наприклад, беркутівців, причетних до розстрілів на Майдані, тих, хто захоплював харківську облдержадміністрацію чи організував безлади в Одесі.
Кремль висуває перед Банковою неприйнятні умови, відмовляється від раніше досягнутих домовленостей: обміну полоненими не було вже більше півроку. Путін, який діє за межею не лише законів, а й здорового глузду і людської логіки, хоче здобути абсолютну перемогу в усьому: у війні за Крим і Донбас, в обміні полоненими. Якщо для нього росіяни, куплене гарматне м’ясо, то що вже говорити про українців?! Тюремної баланди всім надовго вистачить. А як не вистачить, то хай помирають….
Між тим, переведення і так болючої для нас теми українських полонених і заручників у широку публічну площину, робить позицію Києва ще вразливішою. Згадаймо недавні самоправні поїздки Надії Савченко до ватажків-самозванців на Донбас, переговори у Мінську за спиною української делегації. І її пропозицію «чесного» обміну: 42 наших заручника (а їх на той час було 129) на 256 їхніх.
Згадаємо, ще раніше організований Надією Савченко похід на Банкову матерів полонених солдатів: хтось переконав згорьованих жінок, що президентська адміністрація перешкоджає обміну. Очевидно, що у випадку з Агєєвою, Київ теж хотів зіграти під кремлівськими стінами за подібним сценарієм. Краплі материнських сліз мали підточити твердокам’яне: «Настамнет». До російських матерів звернувся Герой України Володимир Жемчугов, що повернувся скаліченим із річного полону у бойовиків: «ваших синів поховають, або посадять, заберіть їх із Донбасу!»
Однак розголосу у російських ЗМІ, за винятком кількох видань і тієї ж «Нової газети», журналіст якої патронував Світлану Агєєву, не трапилося. Зрозуміло, вони мовчать, бо не придумали, що збрехати. Тож навряд чи вдасться нам достукатися до сердець російських матерів. Вони синів продали доброму дяді Путіну за гроші. Немає у нас там і своєї Наді. Зате в Україні протести матерів можуть повторитися. Для розкрутки болючої теми з потрібним ухилом журналісти знайдуться, а тьотю і шукати не треба. І путінський капкан знову клацне.
[:en] Перед приїздом алтайська вчителька записала звернення про помилування свого синочка… до українського президента Петра Порошенка. Очевидно, воно й зіграло ключову роль в улаштуванні зустрічі. В день, коли мати цілувалася з сином, глава СБУ Василь Грицак говорив: «Ми закликаємо матір Агєєва після зустрічі з сином звернутися до президента РФ щодо звільнення всіх українських заручників, яких тримають в ОРДЛО. На сьогодні їх налічується, за нашими даними, 134 людини. В окупованому Криму – десяток кримськотатарських активістів, а на території Росії – Сенцов, Карпюк, Сущенко та інші”. І дійсно, Світлана Агєєва звернулася до Президента Росії Владіміра Путіна, а заодно і до Петра Порошенка, тільки не сама, а разом Тамарою Клих. Її сина, Станіслава, засуджено російським судом на двадцять років за, начебто, участь у Чеченській війні на боці повстанців. Ось тут і криється путінський капкан, у який ми, як у випадку з обміном «нашої» Савченко на «їхніх» Єрофєєва-Александова, добровільно сунемо пальця, а він клацне під саму шию…. По-перше, маємо дві великі різниці, або ж одну правду і багато брехні. Правда та, що Станіслав Клих поїхав у Росію на зустріч із вагітною нареченою, яка його зрадила. Ото і весь тероризм. Віктор Агєєв, ніякий не «міліціонер», як намагаються довести його «кришувальники» із «ЛНР», а звичайний контрактник-єфрейтор, засланий армійським командуванням на виконання диверсійних завдань в Україні. Ставити їх в один ряд, все одно, що завести до церкви язичника. Одному відбивають у російській в’язниці печінку, а другий відлежує боки на українських нарах. Клиха незаконно засудили, а Агєєва незаконно відрядили вбивати українців за наказом однієї людини – Владіміра Путіна. До чого тут Петро Порошенко? Обох матерів можна зрозуміти. Щоб тільки сини повернулися живими, вони одночасно помоляться і святому, і нечистому. Особливо співчуваю Тамарі Іванівні Клих, яка ще рік тому розповідала журналістам: «У червні, в Грозному, коли побачення дали, син на коліна впав, плакав, просив вибачення, зізнався, що хотів з собою покінчити: “Мамо, так знущаються, що мені вже все одно, живий я чи мертвий”. Чому ж тоді мовчала Світлана Агєєва, чому лише сьогодні згадала, що ми «братні народи» і «пора припиняти війну»? Чому мовчали і мовчать десятки тисяч російських матерів, чиї сини убивали і убивають українців? Та тому, що більшість із них схвалюють війну з Україною, вони прямі співучасники злочинів своїх синів. І навіть, коли діти повертаються «вантажами 200», матері все одно мовчать. Можна зрозуміти і офіційний Київ. Москва внесла зі свого боку у списки обміну «всіх – на всіх» не тільки бойовиків, полонених на Донбасі, а й тих українських громадян, що скоїли державні, посадові чи інші злочини. Наприклад, беркутівців, причетних до розстрілів на Майдані, тих, хто захоплював харківську облдержадміністрацію чи організував безлади в Одесі. Кремль висуває перед Банковою неприйнятні умови, відмовляється від раніше досягнутих домовленостей: обміну полоненими не було вже більше півроку. Путін, який діє за межею не лише законів, а й здорового глузду і людської логіки, хоче здобути абсолютну перемогу в усьому: у війні за Крим і Донбас, в обміні полоненими. Якщо для нього росіяни, куплене гарматне м’ясо, то що вже говорити про українців?! Тюремної баланди всім надовго вистачить. А як не вистачить, то хай помирають…. Між тим, переведення і так болючої для нас теми українських полонених і заручників у широку публічну площину, робить позицію Києва ще вразливішою. Згадаймо недавні самоправні поїздки Надії Савченко до ватажків-самозванців на Донбас, переговори у Мінську за спиною української делегації. І її пропозицію «чесного» обміну: 42 наших заручника (а їх на той час було 129) на 256 їхніх. Згадаємо, ще раніше організований Надією Савченко похід на Банкову матерів полонених солдатів: хтось переконав згорьованих жінок, що президентська адміністрація перешкоджає обміну. Очевидно, що у випадку з Агєєвою, Київ теж хотів зіграти під кремлівськими стінами за подібним сценарієм. Краплі материнських сліз мали підточити твердокам’яне: «Настамнет». До російських матерів звернувся Герой України Володимир Жемчугов, що повернувся скаліченим із річного полону у бойовиків: «ваших синів поховають, або посадять, заберіть їх із Донбасу!» Однак розголосу у російських ЗМІ, за винятком кількох видань і тієї ж «Нової газети», журналіст якої патронував Світлану Агєєву, не трапилося. Зрозуміло, вони мовчать, бо не придумали, що збрехати. Тож навряд чи вдасться нам достукатися до сердець російських матерів. Вони синів продали доброму дяді Путіну за гроші. Немає у нас там і своєї Наді. Зате в Україні протести матерів можуть повторитися. Для розкрутки болючої теми з потрібним ухилом журналісти знайдуться, а тьотю і шукати не треба. І путінський капкан знову клацне. Володимир ЗЕМЛЯНИЙ, письменник і журналіст, лауреат премії імені В’ячеслава Чорновола в галузі публіцистики
[:] 
