В то время, когда украинская власть достигла значительного прогресса во внедрении украинского языка на радио и телевидении, она или игнорирует или сознательно уничтожает целую отрасль национального информационного продукта – печатные средства массовой информации. Украинские законы заставляют отечественные издания существовать на грани выживания, а киоски прессы по всей стране заполонили российские, гибридного типа издания без надлежащих исходных данных и по ценам, значительно меньшим себестоимости.
В дополнение к этому, в конце 2015 года Президент Украины подписал Закон «О реформировании государственных и коммунальных печатных средств массовой информации». Согласно его положениям, органы государственной власти и местного самоуправления должны выйти из состава учредителей СМИ не позднее конца 2018 года.
В то время, когда информационная политика должна стать чрезвычайно важной составляющей национальной безопасности страны мы получили «разгосударствление». Создатели закона наверняка надеялись, что в 2019 году из газет и журналов всего лишь исчезнут «темники», «заказуха» и «фейки»? А на самом деле происходит вот что. Вместо всесторонней поддержки – органы государственной власти стремятся как можно быстрее прекратить финансирование своих печатных изданий, органы местного самоуправления – отобрать последнее, что осталось у местных газет, – это в большинстве случаев помещение. И снова под «европейскими» лозунгами происходит фактическое уничтожение целого сегмента бумажной периодики. И сегмента довольно специфического: с постоянной, хотя и небольшой, читательской аудиторией, в подавляющем большинстве – украиноязычной, с давними журналистскими школами и традициями… И это происходит во время борьбы с агрессором и информационной войны с оккупантами нашей земли.
Сегодня влияние СМИ на формирование национального сознания особенно важно. Они выступают весомым средством создания историко-культурного информационного пространства государства, которое должно стать духовно-идеологическим цементом, скрепляющим народ в политическую нацию. А как следствие имеем то, что КАЖДЫЙ киоск, КАЖДУЮ раскладку прессы в Украине заполонили клоны российских или просто российские издания, открыто пропагандирующие «русский мир». Там история России доминирует, она в Украине подается, чуть ли не как родная украинцам. Материалы о самой Украине, если и появляются изредка, имеют откровенно враждебную антиукраинскую специфику. Не верите – убедитесь сами.
В Украине цена украиноязычной прессы вдвое, а то и втрое выше, чем на русскоязычные аналоги! Почему? Давайте проанализируем.
28 декабря прошлого года было принято новое Постановление КМУ от № 1038 «Об условиях оплаты труда журналистов государственных и коммунальных (пока! – авт.) средств массовой информации”, согласно которому, должен быть существенно увеличен фонд оплаты труда журналистам. Но средства для этого в бюджете на текущий год не предусмотрели. Журналистов, которые требуют соблюдения чиновниками действующего законодательства, или тупо игнорируют, или отправляют в суды, ссылаясь на «разгосударствление». Как следствие – работники печатных СМИ так и не получили обещанного правительством повышения зарплат. Это при том, что объемы государственной поддержки прессы в стране не менялись с 2014 года. Но все помнят, как за это время вырос курс доллара (с 8 до 27 гривен). Поскольку почти вся бумага ввозится в Украину из-за границы, такого скачка цен на полиграфические услуги не выдержали даже отдельные коммерческие медиахолдинги…
Казалось бы, государственная поддержка всеукраинских украиноязычных печатных изданий – это очень важная задача, которая сегодня должна быть приоритетом национальной политики!
Это хорошо понимает наш враг – Россия. Цель российской пропаганды и гибридной агрессии на полях украинской культуры очевидна – влиять на формирование нужного России мировоззрения украинца. Еженедельный вброс в газетные киоски Украины сотен тысяч русскоязычных изданий не может остаться без последствий.
Российские журналы чрезвычайно дешевые, а потому доступны широким кругам читателей. Расчет политтехнологов нетрудно понять – через читателя гибридной продукции влиять и на тех, кто с ним общается, то есть на его окружение – родственников, знакомых, учеников, если читатель – учитель. Кроме этого, длительное зомбирование определенными историческими фактами откладывается в сознании, усваивается, а затем формируется в голове читателя как его собственное мнение.
Самое страшное, что украинцам хитро навязывают чужую и враждебную идеологию, идеологию извечного врага и угнетателя Украины – России. В гибридно-агрессивных публикациях Россия и все русское возвышается, Европа и европейское – уничижается, а украинское – дискредитируется. Украинцам навязывается идея: Россия – друг, а Европа – враг.
Зато патриотические в основном государственные украиноязычные издания должны выживать с финансированием, которое уменьшается из года в год, с долгами по заработной плате, с уничтоженным рынком дистрибуции, с ограниченными возможностями по коммерческой деятельности и в ежедневной борьбе с чиновниками.
Работа журналиста – не менее важная для государства, чем борьба с врагом на огненных рубежах. А формировать и реализовывать государственную политику, в частности в сфере информации, в нынешних условиях – настоящий подвиг.
Украиноязычные патриотические периодические издания должны быть еще одним фронтом, который противостоит российской агрессии, медиа-ресурсам «русского мира». Их задача – вытеснить агентов Кремля с медиа-рынка Украины. К сожалению, эта борьба пока держится на голом энтузиазме. А государство всячески пытается снять с себя ответственность …
[:ua]У час, коли українська влада досягла значного прогресу у запровадженні української мови на радіо й телебаченні, вона або ігнорує або свідомо нищить цілу галузь національного інформаційного продукту – друковані засоби масової інформації. Українські закони змушують вітчизняні видання існувати на межі виживання, а кіоски преси по всій країні заполонили суто російські, гібридного штибу видання без належних вихідних даних та за цінами, що значно менші собівартості.
На додачу до цього, наприкінці 2015 року Президент України підписав Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Згідно з його положеннями, органи державної влади та місцевого самоврядування повинні вийти зі складу засновників ЗМІ найпізніше до кінця 2018 року.
Саме тоді, коли інформаційна політика має стати надзвичайно важливою складовою національної безпеки країни ми отримали «роздержавлення». Творці закону напевно сподівалися, що в 2019 році з газет і журналів усього лише зникнуть «темники», «заказуха», «фейки»? Насправді ж відбувається от що. Замість усебічної підтримки – органи державної влади прагнуть якнайшвидше припинити фінансування своїх друкованих видань, органи місцевого самоврядування – відібрати останнє, що лишилося у місцевих газет, – це здебільшого приміщення. І знову під «європейськими» гаслами відбувається фактичне знищення цілого сегменту паперової періодики. І сегменту доволі специфічного: із постійною, хоч і невеличкою, читацькою аудиторією, у переважній більшості – україномовного, з давніми журналістськими школами і традиціями…І це відбувається в час боротьби з агресором та інформаційної війни з окупантами нашої землі.
Сьогодні вплив ЗМІ на формування національної свідомості є особливо важливим. Вони виступають вагомим засобом створення історико-культурного інформаційного простору держави, який повинен стати духовно-ідеологічним цементом, що скріплює народ у політичну націю. А як наслідок маємо те, що КОЖЕН кіоск, КОЖНУ розкладку преси в Україні заполонили клони російських або просто російські видання, які неприховано пропагують «русскій мір». Там історія Росії домінує, вона в Україні подається мало не як рідна українцям. Про саму Україну матеріали, якщо зрідка й трапляються, мають відверто ворожу антиукраїнську специфіку. Не вірите – переконайтеся самі.
В Україні ціна україномовної преси вдвічі, а то й втричі вища за російськомовні аналоги! Чому? Давайте проаналізуємо.
28 грудня минулого року була ухвалена нова Постанова КМУ від № 1038 «Про умови оплати праці журналістів державних і комунальних (поки що! – Авт.) засобів масової інформації”, згідно з якою мав би бути суттєво збільшений фонд оплати праці журналістам. Але кошти для цього в бюджеті на поточний рік не передбачили. Журналістів, які вимагають дотримання чиновниками чинного законодавства, або тупо ігнорують, або відправляють до судів, посилаючись на «роздержавлення». Як наслідок – працівники друкованих ЗМІ так і не отримали обіцяного Урядом підвищення зарплат. Це при тому, що обсяги державної підтримки преси в країні не змінювалися з 2014 року. Але всі пам’ятають, як за цей час зріс курс долара (з 8 до 27 гривень). Оскільки майже весь папір ввозиться до України із-за кордону, такого стрибка цін на поліграфічні послуги не витримали навіть окремі комерційні медіахолдинги…
Здавалось би, державна підтримка загальноукраїнських україномовних друкованих видань – це надзвичайно важливе завдання, яке сьогодні має бути пріоритетом національної політики!
Це добре розуміє наш ворог – Росія. Мета російської пропаганди та гібридної агресії на полях української культури очевидна — впливати на формування потрібного Росії світогляду українця. Щотижневе вкидання у газетні кіоски України сотень тисяч російськомовних видань не може не залишити наслідків.
Російські журнали надзвичайно дешеві, а тому доступні широким колам читачів. Розрахунок політтехнологів неважко зрозуміти — через читача гібридної продукції впливати і на тих, хто з ним спілкується, тобто на його оточення — родичів, знайомих, учнів, коли читач — учитель. Окрім цього, тривале зомбування певними історичними фактами відкладається у свідомості, засвоюється, а згодом формується у голові читача як його власна думка.
Найстрашніше те, що українцям хитро нав’язують чужу і ворожу ідеологію, ідеологію споконвічного ворога і гнобителя України — Росії. У гібридно-агресивних публікаціях Росія і все російське возвеличується, Європа та європейське — упосліджується, а українське — дискредитується. Українцям нав’язується думка: Росія — друг, а Європа — ворог.
Натомість патріотичні здебільшого державні україномовні видання мусять виживати з фінансуванням, що зменшується з року в рік, з боргами щодо виплат заробітної плати, зі знищеним ринком дистрибуції, з обмеженими можливостями щодо комерційної діяльності та в щоденній боротьбі з чиновниками.
Праця журналіста – не менш важлива для держави, ніж боротьба з ворогом на вогневих рубежах. А формувати та реалізовувати державну політику, зокрема в сфері інформації, в нинішніх умовах – справжній подвиг.
Україномовні патріотичні періодичні видання повинні бути ще одним фронтом, який протистоїть російській агресії, медіа-ресурсам «руского міра». Їхнє завдання – витіснити агентів кремля з медіа-ринку України. На жаль, ця боротьба поки тримається на голому ентузіазмі. А держава всіляко намагається зняти з себе відповідальність…
[:]