Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Яготинського району що на Київщині. Попри те, що батьки Катерини вирішили не віддавати її до школи, вона самостійно опанувала грамоту та вишивання. З дитинства у Білокур проявилась любов і до малювання. Батьки Катерини не сприйняли її мистецькі захоплення, тож дівчині доводилося малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугіль.
У 1920-х роках брала активну участь у роботі місцевого драматичного гуртка малюючи декорації для вистав. У 1922–1923 рр. Катерина пробує поступити до Миргородського технікуму художньої кераміки, але її не приймають через брак шкільної освіти. Через п’ять років майбутня видатна художниця спробує поступити у Київській театральний технікум, але і ця спроба буде невдалою – її також відмовлять через відсутність документів про семирічну освіту. Тож тонкощі художнього ремесла Білокур доводилось опановувати самостійно.
Її захоплення малюванням постійно заштовхується із батьківською забороною. Одного разу, не витримавши батьківських докорів і заборон, Катерина сказала матері про готовність до самогубства, якщо та не дозволить їй малювати. Батьки змушені були відступилися і змиритися із доньчиною пристрастю.
Визнання до Катерини Білокур прийшло досить несподівано, почувши пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко, Білокур настільки пройнялася талантом співачки, що пише її листа в якому висловлює свою захоплення, разом із листом вкладає у конверт декілька своїх художніх робіт. Оксана Петрусенко була в захваті від отриманих малюнків і, порадившись із приятелями — Василем Касіяном та Павлом Тичиною, попросила знайти талановиту дописувачку.
У Богданівку до талановитої селянки приїжджає Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Вражений роботами, декілька картин він забирає із собою в Полтаву, показує колезі і другу, художнику Матвієві Донцову. Було вирішено негайно влаштувати виставку. І в 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки Катрі Білокур, яка складалася з 11 картин. Починається визнання Катерини Білокур як талановитої художниці народного декоративного живопису.
- У 1949 році Катерина Білокур стає членом Спілки художників України.
- В п’ятдесяті роки майстриня звертається до такого жанру живопису, як натюрморт.
- У 1951 році нагороджена орденом «Знак Пошани», одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.
- У 1956 — одержує звання Народного художника України.
Її виставки регулярно проходили у Полтаві, Києві, Москві та ін. Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). На виставці у Парижі, картин Білокур високо оцінив Пабло Пікассо який заявив:
«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»
Представлені на парижській виставці роботи Білокур «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» з виставки додому не повертаються. Їх було втрачено з незрозумілих причин.
Видатна художниця захворіє на рак шлунку. Через відсутність ліків хвороба загострюється і у 1961 році 10 червня, на 60-му році життя художниця помирає. Поховали видатну художницю у її рідній Богданівці.