Окупувавши після перемоги над ЗУНР Західну Україну, Польща відмовила в наданні їй прав на автономію, а унітарність Другої Речі Посполитої утверджувала жорстоко: Під час так званої пацифікації в Галичині й на Волині підрозділи польської поліції й армії були введені у понад 800 сіл, було арештовано понад 2 тисячі людей, ліквідовані українські організації, спалено близько 500 будинків.
Складовою частиною «пацифікації» стали українські погроми з боку польських шовіністичних угруповань. А в 1934 році владою був створений концтабір Береза-Картузька. В ньому утримували й опозиційних до режиму поляків, і комуністів, але більшість в’язнів були українці (станом на 1938 рік – п’ять із семи тисяч). Табір мав дротову огорожу під високою напругою. Арештанти носили полотняний одяг із круглою полотняною шапочкою, на ногах — дерев’яні постоли. У невеликі камери із цементною підлогою набивали по 40 осіб.
Щоб ув’язнені не сідали, підлога постійно поливалася водою. Їм заборонялося розмовляти. Долею в’язнів була виснажлива робота й голодний пайок. Жорстоке поводження з боку табірної адміністрації було нормою. У Березі-Картузькій (як і в таборі Біла Підляська) дозволялося тримати людей до трьох місяців без суду, винятково за адміністративним рішенням поліції чи глави воєводства. Остаточне рішення про термін ув’язнення залишалося за адміністрацією табору.
А от нацистські табори смерті уряд повоєнної Польщі вже використовував «у власних потребах». У 1944–1947 рр. в Польщі було утворено 1 255 концтаборів і 227 в’язниць, в яких утримували майже 200 тис. осіб. Одним із таких таборів був концтабір у місті Явожно, який до 19 січня 1945 р. існував як філія нацистського концентраційного табору Аушвіц. 30 березня 1947 р. члени воєводського комітету уряду безпеки в Ряшеві (Rzeszów) у таємному рапорті до Державної комісії безпеки вказували на необхідність організації концентраційних таборів для українців, «які шкодять державі». У зв’язку з цим 23 квітня 1947 р. керівництво Політбюро ЦК Польської робітничої партії офіційно прийняло рішення про утворення транзитного табору Явожно для депортованих українців, запідозрених у зв’язках з ОУН та УПА.
За даними Українського архіву у Варшаві, в концтаборі Явожно 1947 р. було ув’язнено 3 873 особи,з них 2 781 українець (823 жінки, кільканадцять дітей, 22 греко-католицьких та 5 православних священиків). За весь період перебування українців, у Явожно перебувало 85 представників інтелігенції. Це були священики, вчителі, урядовці, інженери, діячі культури. Тут також опинилися українці-вояки з польської армії, учасники війни 1939 р. проти Німеччини та деякі колишні в’язні нацистських концтаборів.
22 травня 1948 р. до Явожно прибув транспорт із 112 вояками УПА, полоненими на території Чехословаччини під час рейду сотень УПА на Захід. Через два дні їх перевезли до Кракова у в’язницю Монтелюпіх. Більшість із них стратили.
З травня по грудень 1947 р. у Явожно перебувала спеціальна слідча група під керівництвом майора Йозефа Біка, яка за допомогою тортур, таких як побої, електрострум, вливання води в рот чи ніс, втикання шпильок у тіло, тривале сидіння на ніжці перевернутого стільця домагалася зізнання українців у їх причетності до УПА.
Під час українських релігійних свят (наприклад, 12 липня на свято св. Петра і Павла) табірна адміністрація влаштовувала «українські процесії», коли в’язнів проганяли між двома рядами наглядачів, які били їх прикладами автоматів чи дерев’яними палицями.
Серед інших покарань поширеними були тривалі забіги, повзання, виснажливі стійки, часто з триманням над головою рук із цеглинами, карцер.
За 1947–1949 рр., внаслідок важкої праці, голоду, хвороб, тортур з боку табірної охорони та функціонерів МДБ Польщі, в концтаборі померло понад 160 в’язнів-українців. Померлих ховали в лісі між обозом та містечком Щакова на відстані 0,5-1 км від концтабору. Поховання відбувалось без священика. На могилі не встановлювали хрестів. Тіла присипали невеликим шаром піску, який через сильний вітер швидко розвіювався так, що виднілись кінцівки померлих.
Офіційно «табір праці» Явожно був ліквідований 7 січня 1949 р., але остаточно перестав існувати лише у серпні 1956 р. Пізніше тут діяла в’язниця для неповнолітніх (Progresywne Więzienie dla Młodocianych w Jaworznie).
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. За достовірність інформації несе відповідальність автор матеріалу. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності “активного гіперпосилання” на kiyinfo.com.
[:]