В конце концов, не без труда, самые стойкие все таки попали в помещение, где их ждало первое разочарование. Перед ними сидел не министр, а только исполняющий обязанности…
А, если серьезно, то анонсированное чаепитие с и.о. министра здравоохранения Ульяной Супрун, состоявшееся 30 августа в Киеве, а также его организация, желало быть намного лучше. Людей, которые заранее зарегистрировались на встречу, не пускали в зал. В результате возник спор, который Иван Кошка, как представитель фонда «Свободные люди» (который и был организатором события), вынужден был улаживать. Впоследствии, желающих все же впустили, но первое впечатление уже было испорчено.
Я занял место во втором ряду, поближе к министру… простите, исполняющему обязанности, с надеждой транслировать все увиденное вживую. Но и здесь меня ждало разочарование. С первыми словами модератора, которым выступал представитель фракции «Народный фронт» в Верховной Раде Украины Сергей Высоцкий, я понял, что даже это маленькое окошко, оставленное для тех, кто не смог попасть в аудиторию, рассчитанную на 50 человек, с треском захлопнули.
«Неформальный формат встречи», – услышали мы, в ответ на наши удивленные взгляды. И неважно, что в анонсе события была обещана прямая трансляция. И неважно, что позиционирование события как «обмен мнениями», подразумевает собой привлечение более широкого круга заинтересованных. Организаторам достаточно было пяти десятков человек, чтобы пообщаться на одну из актуальных тем в украинском обществе – «Медицинская реформа».
Не буду заставлять читателя скучать, ведь вопросы на самом деле были однотипными и удобными для самой госпожи Супрун. Она отвечала уверенно и выдержано, ни разу не запнувшись. Знаете, это было не общение, а песня. Я убедился в этом, когда где-то в середине встречи повернул голову налево и увидел женщину, которая уснула, сидя в кресле. Нас заверили, что 4 млрд. грн., из конфискованных денег Януковича, пойдут на сельскую медицину. Нас убеждали, что первичное медицинское звено будет процветать уже с 1 января 2018 года. Нам рассказали, что Министерство здравоохранения планирует внедрить телемедицину. Мол, тогда сельские врачи смогут общаться со своими городскими коллегами с помощью 4G, но все это мало интересовало присутствующих.
А интересовала нас коррупция, начиная от медицинских учреждений, заканчивая взяточничеством в сфере ритуальных услуг. Нас интересовали психиатрические центры реабилитации для тех, кто рискуя своей жизнью, сохраняет спокойствие в Украине. Нас интересовало, каким образом инициаторы реформ планируют получить необходимое количество голосов в парламенте, но на этот вопрос модератор так и не позволил ответить, ведь это была лишь неформальная встреча…
Чем дальше, тем вопросы становились жестче, а госпоже Супрун становилось все труднее на них отвечать. Но и здесь модератор- «народнофронтовец» не растерялся, и завершил чаепитие на 20 минут раньше, чем было заявлено.
Я вышел из аудитории и пытался понять, что дала эта встреча мне лично. Ничего нового я не узнал, задать вопрос не было возможности, ведь господин Высоцкий давал слово только тому, кому он хотел его предоставить. И тогда подумалось: а что получили все остальные? Родители, пришедшие просить помощи своим тяжелобольным детям, получили очередные обещания. Общественных активистов, которые пытались, по крайней мере, при помощи неформальной встречи приобщиться к изменениям в стране, направили к народным депутатам, которых нужно заставить проголосовать. А всем остальным просто не дали сказать.
Заходя в метро, спускаясь по эскалатору, я продолжал убеждать себя, что изменения вот, под носом, просто я их не вижу. Медсестры получают достойную оплату труда, онкобольные имеют все необходимые лекарства, а врачи не продают больничных листов. И я почти убедил себя, но когда поднял глаза, увидел в вагоне объявление, которое вернуло меня в реальность…
Зрештою, не без зусиль, найстійкіші таки потрапили в приміщення, де їх чекало перше розчарування. Перед ними сидів не міністр, а лише виконуючий обов’язки…
А, якщо серйозно, то анонсоване чаювання із в.о. міністра охорони здоров’я Уляною Супрун, що відбулося 30 серпня у Києві, а також його організація, бажали б бути набагато кращим. Людей, які заздалегідь зареєструвались на зустріч, не впускали до зали. Внаслідок чого виникла суперечка, яку Іван Кішка, як представник фундації «Вільні люди» (які і були організаторами події), змушений був розв’язувати. Згодом, людей таки впустили, але перше враження вже неможливо було виправити.
Я зайняв місце в другому ряді, поближче до Міністра… перепрошую, виконуючого обов’язки, з надією транслювати все побачене наживо. Але й тут мене чекало розчарування. Із першими словами модератора, яким виступав представник фракції «Народний фронт» у Верховній Раді України Сергій Висоцький, я зрозумів, що навіть це малесеньке віконечко, що залишилось для тих, хто не зміг потрапити до аудиторії, розрахованої на 50 осіб, з гуркотом захлопнули.
«Неформальний формат зустрічі», – почули ми у відповідь на наші здивовані очі. І дарма, що в анонсі самої події була обіцяна пряма трансляція. І дарма, що позиціонування події як «обмін думками», передбачає собою залучення якомога ширшого кола зацікавлених. Організаторам достатньо було трохи більше 5-ти десятків людей, щоб поспілкуватись на одну із найактуальніших тем в українському суспільстві – медична реформа.
Не буду змушувати читача нудьгувати, адже питання насправді були однотипними та зручними для самої пані Супрун, вона відповідала впевнено та витримано, жодного разу не запнувшись. Знаєте, це спілкування як пісня. Я переконався в цьому, коли десь в середині зустрічі повернув голову ліворуч і побачив жінку, що заснула, сидячи у кріслі. Нас запевнили, що 4 млрд. грн., з конфіскованих грошей Януковича, спрямують на сільську медицину. Нас переконували, що первинна медична ланка процвітатиме вже з 1 січня 2018 року. Нам розповіли, що Міністерство охорони здоров’я планує впровадити телемедицину, коли сільські лікарі зможуть спілкуватись із своїми міськими колегами за допомогою 4G, але все це мало цікавило присутніх.
А цікавила нас корупція, починаючи від медичних закладів, закінчуючи хабарництвом у сфері ритуальних послуг. Нас цікавили психіатричні центри реабілітації для тих, хто ризикуючи своїм життям, зберігає спокій в Україні. Нас цікавило, яким чином ініціатори реформ планують отримати необхідну кількість голосів у парламенті, але на це питання модератор так і не дозволив відповісти, адже це була лише неформальна зустріч…
Чим далі, питання ставали жорсткіші, а пані Супрун ставало все важче на них відповідати. Але і тут модератор-народнофронтівець не розгубився, і завершив чаювання на 20 хвилин раніше, аніж було заявлено.
Я вийшов з аудиторії і намагався зрозуміти, що дала ця зустріч мені особисто. Нічого нового я не дізнався, поставити питання не було змоги, адже пан Висоцький надавав слово лише тому, кому він хотів його надати. І тоді подумалося: а що отримали всі інші? Батьки, що прийшли благати допомоги своїм важкохворим дітям, отримали чергові обіцянки. Громадських активістів, які намагались принаймні через неформальну зустріч долучитись до змін в країні, направили до народних депутатів, яких потрібно змусити проголосувати. А усім іншим просто не дали слова.
Заходячи в метро, спускаючись ескалатором я продовжував переконувати себе, що зміни вже ось, перед носом, просто я їх не бачу. Медсестри отримують достойну оплату праці, онкохворі мають усі необхідні ліки, а лікарі не продають лікарняних листів. І я майже переконав себе, але коли підняв очі, побачив у вагоні оголошення, яке повернуло мене до реальності…